Презентація "Історія Українського війська: Слов’янське військо. Історія українського війська періоду Київської Русі (Русі-України)

Історія Українського війська (Частина 1)Захист України 10 клас. Слов’янське військо Історія українського війська періоду Київської Русі (Русі-України)

ДОДЕРЖАВНИЙ ДАВНЬОСЛОВ’ЯНСЬКИЙ ПЕРІОД, АБО СЛОВ’ЯНСЬКЕ ВІЙСЬКО (ІІІ-ІХ ст. н. е.) У східнослов’янських племенах військова організація була родоплемінною. Рід дбав про зброю та військове спорядження, забезпечував охорону осель і городищ від ворогів. Керував воїнами (у ті часи вони називались «воями») в бою воєвода. Давньослов’янське військо мало примітивну організацію, просту зброю, слабку дисципліну. Разом з тим слов’янські вої дивували світ своєю сміливістю, силою, кмітливістю. Значний вплив на становлення і розвиток слов’янського війська мали нормани (варяги). Вони впровадили в українське військо досконалішу зброю та обладунки (панцирі, металеві накладки на тіло, шолом на голову, довгий щит, меч, спис) і військове мистецтво (висока дисципліна, упорядкування війська, взаємовиручка в бою).

ДОДЕРЖАВНИЙ ДАВНЬОСЛОВ’ЯНСЬКИЙ ПЕРІОД, АБО СЛОВ’ЯНСЬКЕ ВІЙСЬКО (ІІІ-ІХ ст. н. е.) У період становлення класового суспільства слов'янські племена об’єднуються в союзи племен. Процес формування останніх був особливо інтенсивним у V ст. н. е. У таких союзах, утворених насамперед під час війни з метою оборони, велику роль відігравав військовий ватажок. Військовою силою союзу племен були всі боєздатні чоловіки. До VI—VII ст. належить виникнення дружини. Вона була постійною організацією професійних воїнів, які стояли поза общиною і над нею, організацією, згуртованою не родовими зв'язками, а спільністю військових і майнових інтересів та вірністю своєму ватажку.

ДОДЕРЖАВНИЙ ДАВНЬОСЛОВ’ЯНСЬКИЙ ПЕРІОД, АБО СЛОВ’ЯНСЬКЕ ВІЙСЬКО (ІІІ-ІХ ст. н. е.) Військовий ватажок великого союзу племен стає управителем - князем. Близьке оточення князя перетворювалося на його радників і намісників, дружина - на військову силу, що виконувала свої основні функції: придушення опору експлуатованих мас і ведення воєн.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ Військо періоду Київської Русі (ІХ-ХІІ ст.) складалося з трьох основних частин:• великокнязівської дружини, дружин місцевих князів та інших феодалів;• народного ополчення;• найманих загонів. Дружина була осердям війська. Вона поділялася на старшу та молодшу. У перший період існування Київської Русі дружинний лад характеризувався тим, що дружинники постійно перебували поруч із князем, жили при його дворі, поділяли його інтереси, в усьому допомагали йому. Князі постачали дружину всім необхідним: їжею, одягом, зброєю. Вони вважали дружинників своїми радниками.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ Основний контингент дружини - родова знать, але кожен, кого князь вважав цінним у ратній справі й пораді, міг бути включений до складу дружини. З рядів старшої дружини виходили найважливіші представники князівської адміністрації - посадники, тисяцькі та ін. Молодші дружинники («отроки», «пасинки», «дитячі») постійно перебували при дворі князя, зближуючись зі слугами. З молодшої дружини виходили охоронці князя, а також призначалися нижчі посадові особи. Представники верхівки старшої дружини із часом стали називатися боярами. Бояри створювали свої дружини. Відносини між ними й князем із часом переростали у васальні. Отже, колишні дружинники князя, перетворюючись у феодалів-васалів, приводили на війну свої дружини, феодальні ополчення, що складалися з міського населення, слуг, холопів і залежних селян.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ З народних ополчень (воїв, або ратників) формувалася основна частина війська. Вони комплектувалися з вільних селян і містян у період воєн із зовнішнім ворогом, у випадках загрози державі. Для проведення воєнних операцій великі князі залучали за плату іноземні наймані загони, які складалися з варягів, представників фінських і тюркських племен. Військо поділялося на десятки, сотні, тисячі. Пізніше його почали поділяти на полки. У ці часи були два основних роди війська: оружники і стрільці. Оружники мали на озброєнні панцир, шолом, щит, меч, спис, сокиру. Стрільці були озброєні тільки луком зі стрілами. До кінця XI ст. українське військо було пішим. Кіннота за своїм озброєнням поділялася на важку (воїни в панцирах, шоломах, зі списами і щитами) та легку (стрільці з луками).

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПЕРІОДУ КИЇВСЬКОЇ РУСІ У цей період починає розвиватися й український військовий флот. Військові човни називалися подіями. Були річкові й морські події, вони мали різні розміри і вміщували від 40 до 100 воїв. Збиралося військо за наказом князя. Спеціальні військові тренування, маневри у війську не проводилися. Дорослі вдосконалювали свою майстерність у бою. Хлопці мали знати всі види зброї, уміти боротися, кидати спис, стріляти з лука, володіти мечем, шаблею, їздити верхи на коні. Після такої підготовки підлітків брали в бойові походи.

Військо періоду феодальної роздробленості (30-ті роки XII - 40-ві роки XIII ст.)Неодмінним супутником роздробленості стали нескінченні кровопролитні феодальні війни («усобиці») за землю, робочі руки й політичний вплив. Військові сили в цей період почали розпорошуватися. Об’єднання збройних сил кількох князівств Русі було можливим тільки в разі збігу інтересів їхніх правителів. Хоча збройні сили Русі періоду феодальної роздробленості стали дещо слабшими, ніж вони були в ранньофеодальний період, загальна кількість війська збільшилася. Війська окремих князівств у воєнний період налічували до кількох тисяч воїнів. З великих князівств, які в цей час існували на території України, вирізнялося Галицько-Волинське, яке створив у 1199 р. Роман Мстиславич. Проіснувало воно до 1340 р. Важливою ланкою в державній структурі Галицько-Волинської землі було військо.

Військо періоду феодальної роздробленості (30-ті роки XII - 40-ві роки XIII ст.)У період вторгнення іноземців до складу війська поряд із професійною дружиною входило народне ополчення. Піклуючись про посилення боєздатності збройних сил і прагнучи послабити власну залежність від великих феодалів, Данило Галицький (правитель Галицько-Волинського князівства) у середині 40-х років XIII ст. сформував регулярну піхоту («пішці») і переозброїв кінноту. Командував військом найчастіше сам князь, а також воєвода, який призначався князем і був йому підпорядкований. Під час бойових дій князь міг скликати військову раду. Коли Галицько-Волинська держава стала слабнути, цим скористалося Велике князівство Литовське й поступово з 1340 р. почало захоплювати спочатку білоруські, а потім - українські землі. Князі захоплених литовцями українських земель перетворилися на удільних князів, залежних від великого князя литовського. Культура українців справила значний вплив на литовців. Вони переймали від українців, зокрема, військову організацію й способи оборони, особливості зведення фортець, традиції господарювання і владарювання. Удільним князям підпорядковувалися органи управління, а також військо.