Презентація "Історія виникнення Олімпійських ігор"

«Історія виникнення Олімпійських ігор»Підготував: Стрельцов В.Є.

Виникнення Олімпійських ігор Існує безліч міфів про виникнення Олімпійських ігор. Найпочеснішими їхніми родоначальниками вважають богів, міфічних героїв і правителів. Точно встановлено, що перша відома нам Олімпіада відбувалася в 776 р. до н. е. Кожні Олімпійські ігри перетворювалися на свято для народу, служили свого роду конгресом для правителів і філософів, конкурсом для скульпторів ί поетів, драматургів і співаків. Це був час загального перемир'я між ворожими полісами. Фізичне формування міцного тіла і сильної волі займало виняткове місце в житті греків. Споконвічне цього вимагала специфічна (полісна) форма державності. Фізична підготовка чоловічого населення забезпечувала в такий спосіб силу і безпеку самого поліса, оскільки гарантувала добру підготовку й витривалість членів військового ополчення.

Один із поетичних міфів Давньої Греції оповідає про те, як виник олімпійський стадіон. За легендою, приблизно в XVII ст. до н. е., Геракл і його чотири брати висадилися на Пелопоннеському півострові. Там біля пагорба з могилою титана Кроноса, переможеного в боротьбі своїм сином Зевсом, Геракл на честь перемоги свого батька над дідом організував змагання зі своїми братами з бігу. Для цього на майданчику біля підніжжя пагорба він відміряв відстань у 11 стадій, що відповідало 600 його ступням. Імпровізована бігова доріжка завдовжки 192 м 27 см і стала основою майбутнього олімпійського стадіону. Протягом трьох століть саме на цій примітивній арені проходили ігри, названі пізніше Олімпійськими. До 776 р. до н. е. усі держави, розташовані на Пелопоннеському півострові, почали брати участь в Олімпіадах і саме з цієї дати почалася традиція увічнювати імена переможців.

Олімпіади звеличували людину, тому що вони відбивали світогляд, наріжним каменем якого були культ досконалості духу і тіла, ідеалізація гармонійно розвинутої людини — мислителя й атлета. Олімпіонику — переможцеві ігор — співвітчизники відплачували почестями, яких удостоювалися боги. Олімпійський герой, увінчаний вінком, одягнений у пурпурні шати, урочисто від’їжджав у рідне місто на колісниці, але не через звичайні ворота, а через пролам у стіні, який того ж дня городяни зашпаровували, щоб олімпійська перемога, яка ввійшла в місто, ніколи не покидала його. У місті встановлювалася статуя на честь переможця, складалися хвалебні оди, влаштовувалися бенкети. Окремо потрібно сказати про статуї. Це не були точні портрети переможців; особистість переможця увічнювалася тільки через ім'я, написане на постаменті. Вже значно пізніше допускалося зображення не божества або обожненого героя, а реальної людини. Але не все було так чудово і радісно в Історії Олімпійських ігор. У 394 р. н. е. римський імператор Феодосій І видав указ, що забороняє подальше проведення Ігор. Імператор прийняв християнство і вирішив викорінити антихристиянські ігри, що прославляють язичницьких богів. Імператорський указ виконувався півтори тисячі років. У наступні століття спорт утратив те демократичне значення, якого надавали йому в Давній Греції, він перестав відігравати роль найбільш доступного засобу спілкування між народами.

Олімпія - центр олімпійського світу. Центром олімпійського світу давнини був священний округ Зевса в Олімпії — гай уздовж ріки Алфей, недалеко від струмка Кладей, що впадає в неї. У цьому прекрасному місці Еллади майже триста разів улаштовувалися традиційні загально грецькі змагання на честь бога-громовержця. Нині Олімпія — типове провінційне містечко, що живе на прибутки від туризму. У ньому абсолютно все є олімпійським: назви вулиць і готелів, страви в тавернах, сувеніри в численних магазинчиках.

Відродження олімпійських ігор В епоху Ренесансу, коли знову виник інтерес до мистецтва Давньої Греції, згадали і про Олімпійські ігри. На початку XIX ст. виникло прагнення організувати щось подібне й грандіозне, де спортсмени з різних країн світу могли б показувати високі результати. В організації міжнародного Олімпійського руху активну участь брав французький суспільний діяч, педагог та історик П'єр де Кубертен. Наприкінці XVIII ст. зростання економіко-культурного спілкування між державами було настільки високим, що заклик П'єра де Кубертена «Потрібно зробити спорт інтернаціональним, потрібно відродити Олімпійські ігри» знайшов належний відгук у багатьох країнах. 23 червня 1894 р у Парижі у Великому залі Сорбонни зібралася комісія з відродження Олімпійських ігор, її генеральним секретарем став П'єр де Кубертен. Потім сформувався Міжнародний олімпійський комітет — МОК, до якого увійшли найбільш авторитетні й незалежні громадяни різних країн. За рішенням МОК ігри першої Олімпіади повинні були відбутися у квітні 1896 р. у столиці Греції.

Історія виникнення олімпійського вогню У грецькій міфології вважалося, що всі мистецтва в людей від Прометея. Одна з найкрасивіших легенд минулого оповідає про богоборця і захисника людей Прометея. Він викрав вогонь з Олімпу, приніс його в очереті й навчив смертних користуватися ним. Як говорять міфи, Зевс звелів Гефесту прикувати Прометея до Кавказької скелі, пробив йому груди списом, а величезний орел щоранку прилітав клювати печінку титана, яка Щодня виростала знову. Прометей був врятований Гераклом. Греки вміли любити своїх богів, вони хотіли висловити свою вдячність цьому титанові, тому культ Прометея втілився в одному з видів Олімпійських ігор — змаганні бігунів з палаючими смолоскипами. Вперше олімпійське полум'я спалахнуло в перший день Ігор на стадіоні Амстердама в 1928 р. Однак не залишилося жодних свідчень, що цей вогонь був доставлений, як велить традиція, естафетою з Олімпії. Початок смолоскиповим естафетам, що приносили вогонь з Олімпії у міста проведення Олімпіад, було покладено в 1936 р. Біг факелоносців — один із найбільш урочистих моментів Ігор. 20 червня 1936 р. в Олімпії був запалений вогонь, що долав потім 3075 кілометровий шлях дорогами Греції, Болгарії, Югославії Угорщини, Чехословаччини й Німеччини. А в 1948 р. смолоскип уперше здійснив морську подорож.

Сьогодні організація сучасних Олімпійських ігор під силу лише економічно розвинутим країнам. Для проведення цього заходу обираються тільки ті міста, що мають необхідні спортивні споруди, а також можуть належним чином прийняти необхідну кількість гостей, Виносячи рішення про чергові ігри 1900— 1904 pp. у Парижі й Сент-Луїсі, МОК керувався тим, що в цих містах одночасно проводилися всесвітні виставки. Розрахунок був простий — обрані міста у Франції і США вже мали мінімально необхідні спортивні споруди, а підготовка до всесвітніх виставок забезпечувала умови для обслуговування туристів і учасників ігор.