Презентація " Іван Карпенко-Карий"

 ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ (1845-1907)

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ (1845-1907) - Талановитий драматург-новатор Іван Карпенко-Карий збагатив українську літературу творами різноманітних жанрів. Високою акторською майстерністю, зокрема природженим вмінням передати найсуттєвіше в психологічно вмотивованій особистості, він зробив вагомий внесок у розвиток українського театру. І як письменник, і як один із корифеїв сценічного мистецтва Карпенко-Карий завжди залишався громадянином і патріотом свого знедоленого краю

Відомості про батьківІван Тобілевич (псевдонім Карпенко-Карий) народився 17 вересня 1845р. в с. Арсенівці поблизу Єлисаветграда (нині м. Кропивницький) у родині управителя поміщицького маєтку. батько, Карпо Тобілевич, хоч і був дворянином, проте не мав достатньо документів для підтвердження дворянського походження. Він багато разів безуспішно добивався визнання свого благородного статусу, але так і не досягнув омріяної мети, оскільки в багатьох паперах по-різному фігурувало прізвище предків: Тобілевич, Тобелевич, Тубілевич. Саме цей факт став формальним приводом для відмови в підтвердженні дворянського походження роду Тобілевичів. До речі, це батькове домагання — документально оформити свій шляхетний статус — син узяв за основу сюжету комедії «Мартин Боруля». Мати Івана, Євдокія Зіновіївна Садовська, походила з колись вільного козацького роду, який потрапив у кріпацьку залежність, тому Карпові Адамовичу довелося викупляти її з кріпацтва.

Дитинство. З дитячих літ мріяв про театр, і коли в Бобринці утворився аматорський драматичний гурток, юнак став одним із найактивніших його учасників. Захоплення сценою було настільки сильним, що хлопчина ходив пішки за півсотні кілометрів до Єлисаветграда, щоб подивитися «Наталку Полтавку» у виконанні місцевих акторів, а також виставу шекспірівського «Отелло» за участю видатного афро-американського трагіка Айри Олдріджа в головній ролі. Тобілевич (справа) із братом Миколою. м. Єлисаветград. 1868 р.

Роки навчань та праціІван Тобілевич здобув освіту в Бобринецькому повітовому училищі,У 1869 р. Іван повертається до Єлисаветграда. Тут разом з учителями реальної школи засновує новий драматичний гурток, захоплено, з цілковитою самовіддачею ставить п’єси І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, О. Пушкіна, О. Грибоєдова, М. Гоголя, О. Островського. Завдяки цим постановкам І. Тобілевич зажив слави популярного актора й організатора театральної справи. У 1870 р. Іван одружився з дворянкою Надією Тарковською,(з цього роду вийдуть геніальні митці XX ст. — поет Арсеній Тарковський та його син, усесвітньо відомий кінор(до речіежисер Андрій Тарковський). У передмісті Єлисаветграда подружжя придбало садибу, яка складалася з цегляного будинку, флігеля у дворі й садка. Саме тут народилися діти: Галя, Назар, Юрко й Орися. На гроші з посагу дружини І. Тобілевич заснував неподалік від Єлисаветграда хутір: збудував велику хату, стайню, різні господарські приміщення. Тут родина проводила відпустки, і саме тут пізніше Іван Карпович напише свої найкращі драматичні твори. На жаль, не судилося долею довге життя дружині: вона передчасно померла від сухот, а згодом родина зазнала й другого удару: померла найстарша дочка Галя. На честь своєї дружини І. Тобілевич назвав хутір Надія. У наші дні це відомий історико-культурний заповідник. А ще тут є іменні дуби: «Дуб Саксаганського», «Дуб Марії Заньковецької», «Маркові дуби» (Марка Кропивницького) ... Крислатими кронами вони торкаються до небес, а міцним корінням сягають у найпотаємніші глибини українського степу, символізуючи собою й першу найголовнішу любов І. Карпенка-Карого — драматургію.

Чиновницька посада — секретар міської поліції — давала Іванові Карповичу засоби для прожиття, а духовне задоволення він діставав від театру, який був сенсом його існування. У 70-80-х роках XIX ст. пожвавилося мистецьке життя в Єлисаветграді (гастролі М. Мусоргського, вистави М. Кропивницького). У 1875 р. І. Тобілевич ініціював постановку «Назара Стодолі» Т. Шевченка. Ця драма настільки захопила митця, що він назвав своїх дітей іменами її героїв — Назаром і Галею, собі також узяв як творчий псевдонім прізвище одного з героїв — Гната Карого, поєднавши його з іменем батька. Неабияким ризиком було ставити твори вітчизняних авторів у період заборони української мови. Гурток рятувала глибока обізнаність з російською драматургією, а саме — постановки п’єс О. Островського, О. Грибоєдова й інших майстрів сценічного слова. І все ж розплата не забарилася.

Театральна трупа братів Тобілевичів. 1895 р.

Україна здобула драматурга І. Карпенка-Карого.Іванові Карповичу були близькі народницькі переконання, ідеї культурництва, просвітянської місії інтелігенції. Він був членом нелегального гуртка, поширював заборонену літературу, використовував своє службове становище для допомоги політичним діячам, яких переслідував царський уряд. І ось 1883 р. особистим розпорядженням міністра внутрішніх справ драматург був звільнений зі служби як неблагонадійна людина. Пізніше І. Франко влучно скаже, що царський уряд утратив тоді поліційного пристава І. Тобілевича, а Україна здобула драматурга І. Карпенка-Карого.

Театр Корифеїв27 жовтня 1882 року в Єлисаветградському театрі (нині Кропивницький) відбулась перша вистава українського театру

Цікаві факти про Театр корифеїв. Театр корифеїв вважають однією із найяскравіших сторінок українського театру. Оскільки це перший професійний театр в Україні. Зазначимо, ще у 1881 році український театр під керуванням Марка Кропивницького відокремився від російського і польського, а через рік був заснований Театр корифеїв. Слово "корифей" походить від грецького "керівник хору" або "заспівувач". Втім, з часом слово "корифей" набуло переносного значення провідної особи, світила в будь-якій галузі. Актори зобов'язані були грати вистави трьома мовами. У царській Росії тоді діяв указ, згідно з яким вистави українською або польською мовами повинні були йти тільки після виступу акторів російською мовою. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький. Він був і драматургом, і режисером, і актором, і композитором, і музикантом, і художником, і педагогом, і керівником.

Цікаві факти про Театр корифеїв. В репертуарі театру поєднували драматичне й комедійне дійство з музичними, вокальними сценами, включаючи хорові й танцювальні ансамблі.  Серед найвідоміших постановок – "Запорожець за Дунаєм", "Катерина", "Галька", "Продана наречена" та "Енеїда"."Театр корифеїв" користувався величезною популярністю не тільки в Москві, а й у Санкт-Петербурзі. Його вважали навіть кращим за імперський. Театр проіснував сім років, до початку Першої світової, коли влада царської Росії закрила не тільки театр, а й усі українські газети, журнали та книгарні.

Творчий доробок. Своє мистецьке кредо І. Карпенко-Карий висловив у монолозі героя п’єси «Суєта» Івана Барильченка: «Може, я і справді чудодій, може, мої мрії — суєта; сцена ж — мій кумир, театр — священний храм для мене! Тільки з театру, як з храму крамарів, треба гнать і фарс, й оперетку, вони — ганьба мистецтва, бо смак псують і тільки тішаться пороком! Геть їх із театру! Мітлою слід їх замести. У театрі грати повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тривожить кам’яні серця й, кору крижану байдужості на них розбивши, проводить у душу слухача жадання правди, жадання загального добра, а пролитими над чужим горем сльозами вибілюють його душу! 

Творчий шлях Карпенко-Карого. Усього драматург написав 18 п’єс. Згідно з висновком театрознавця Я. Мамонтова, драматургія І. Тобілевича була зорієнтована як на реалістично-побутовий театр, так і на романтично-побутовий. За підрахунками цього дослідника, до першого типу належить 10 творів письменника («Бурлака», «Мартин Боруля»,«Сто тисяч», «Хазяїн», «Понад Дніпром», «Суєта», «Житейське море» і деякі інші), до другого — 8 («Бондарівна», «Наймичка», «Безталанна», «Паливода XVIII століття», «Гандзя» та ін.). Причому час появи реалістичних і романтичних п’єс не ділив творчість І. Тобілевича на два періоди: такі два різні способи зображення дійсності були характерні для нього як драматурга протягом усіх двадцяти п’яти років літературної праці.

Дякую за увагу!