Сучасна українська література. Василь Герасим*юк.

Із сучасної української поезії (кінця ХХ – початку ХХІ ст.) Розмаїття сучасної лірики. Глибоке бачення поетами-сучасниками проблем української мови, національної культури; прагнення зазирнути у світ душі звичайної людини, осмислити її призначення та сенс життя. Василь Герасим҆юк. «Чоловічий танець» Підготувалавчитель української мови та літератури Одеської ЗОШ №5 Нетребенко Жанна Ігорівна

МЕТА: Ознайомитися з життям і творчістю В. Герасим’юка, здійснити художній аналіз його поезії «Чоловічий танець», визначити, яким чином у ній відтворені роздуми письменника про повноцінне буття людини, її духовне наповнення; розвивати пам’ять, увагу, вміння виразно вдумливо читати поетичні твори, сприймаючи їх зміст, робити виважені і ґрунтовні висновки, формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати почуття пошани до творчої спадщини В. Герасим’юка, прищеплювати естетичний смак, любов до краси поетичного слова.

Сучасна українська література побудована на фундаменті вікових традицій і водночас це якісно новий продукт сучасного світу. Основною ознакою сучасної літератури є її транснаціональний характер, що виявляється в спробі письменників-сучасників розв’язати глобальні вселюдські проблеми. Сучасні українські письменники намагаються подолати «провінційність», «окремішність» нашої літератури. Сучасну українську поезію творять представники різних поколінь. Поети «старшого» покоління концентрують увагу на філософському осмисленні життєвої проблематики (І. Драч, Б. Олійник, І. Калинець, Д. Павличко). У тематиці й проблематиці акцентують увагу на проблемі взаємозв’язку людини й Всесвіту, ширше — на філософському осмисленні проблеми людського буття, що виявляється у відповідальності людини перед природою й суспільством. Поети «середнього» покоління активно розвивають урбаністичну тему, віддають належне футуристичним традиціям, оригінально поєднують християнську етику з гуцульською язичницькою міфологією (В. Голобородько, В. Герасим’юк, І. Римарук, В. Цибулько). Провідними мотивами стають роздуми про сенс людського буття, про роль рідної мови як чинника становлення особистості.

Епіграф. В. Герасим’юк — аристократ української поезії. І. Дзюба. Одне знаю напевно: справжня творчістьзавжди існує в одному примірнику… В. Герасим’юк

Літературна екскурсія «Сторінками життя і творчості В. Герасим’юка» Родина — репресовані переселенці. В. Герасим’юк народився 18 серпня 1956 р. в місті Караганді в сім’ї репресованих Дмитра та Марії Герасим’юків, вивезених із рідного села Прокурава у товарняках, під конвоєм, разом із тисячами інших «пособников бандитских формирований». За три роки до народження Василя його батьки «погодилися» на довічне поселення в Казахстані, що й засвідчили підписами на паперах, які лягли в картотеку каральних органів. Про знайомство родин своїх батьків сам Герасим’юк розповідає: «Ось візьмемо мій вірш «Родинна хроніка», там написано все, як відбувалося насправді. Як моя бабця — мати батька — познайомилася з моєю мамою.

Один із Василевих дідів був командиром українських січових стрільців, інший — командиром УПА. Останній упродовж певного часу відбував ув’язнення в одному таборі з Йосипом Сліпим. «Але після сенсаційного двадцятого партз’їзду ситуація в імперії почала дещо змінюватися, і я з батьками повернувся в Україну,— згадує поет.— Як мені розповідали, я сильно хворів. До інших хвороб долучився коклюш. Я не міг спати, задихався від кашлю. Тоді мати брала мене на руки і виносила вранці на берег гірського потоку. Там я засинав. Після обіду йшла зі мною до смерекового лісу. Настояне на хвої гірське повітря вливалося в мої дитячі груди, і кашель потроху відступав. Отак материнська любов і Карпати врятували мене від смерті».

Формування майбутнього поета. У селі Прокурава на Косівщині Івано-Франківської області минули дитячі літа Василя. Саме тут споконвіку жили митці — живуть вони там і сьогодні — різьбярі, музики, вишивальниці, ткачі, кушніри… Біля Прокурави розкинулися Брустури, де можна почути найкращу на Гуцульщині троїсту музику; тут не тільки грають, а й самі роблять інструменти, які розмовляють усіма голосами Карпат. Нема сумніву, що художнє світобачення В. Герасим’юка виникло в голосах брустурських цимбалів і прокуравських сопілок, у дивах гуцульських килимів і вишиванок, у загадковому й щемливому світі нашого карпатського народного мистецтва. Як говорить поет, його дід «птиці вирізьблював», а мати вишивала «стрімкі узори».

Творчий доробок письменника. Закоханість у Гуцульщину відчувається в кожному вірші В. Герасим’юка. З тієї закоханості він постає як творець, саме вона формує незалежність його поетики. Формування особистості відбувалося у рідному краї, де поєдналися язичництво і християнство, які письменник у своєму духовному досвіді не відділяє. «Смереки» (1982) — перша поетична збірка, у якій він чинив власне першовідкриття Карпат як світу особливого співжиття природи й людини. «Потоки» (1986). Назва збірки не довільна: потоки — одна з тих стихій, що творять величний, грізний і очисний космос Карпат«Космацький узір» (1989). У ній знайшло вихід і те, що нагромаджувалося в душі, планувалося раніше, відлунюючи розкиданими в просторі голосами,— і те, що визрівало в атмосфері суспільного піднесення 80-х. «Діти трепети» (1991) — найдраматичніша збірка у творчій спадщині В. Герасим’юка минулого десятиліття. «Осінні пси Карпат» (1999) — своєрідний підсумок творчого шляху поета. Збірка мала підзаголовок «Із лірики 80-х», хоча містила дещо із 90-х. «Серпень за старим стилем» (2000) — своєрідне доповнення до «Дітей трепети», як повернення до себе молодшого. «Поет у повітрі» (2002) — вершина свого самовираження поета — його свободи. За цю збірку В. Герасим’юк одержав національну премію України ім. Т. Шевченка. «Була така земля» (2003) — назву до цієї збірки взято із вже раніше створеної — «Потоки»«Папороть» (2006) — ця книжка складається з двох розділів. Перший — «Суха різьба» — поезій останнього часу.

В. Герасим’юк — лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка 2003 р., літературних премій ім. П. Тичини, В. Свідзинського, премії «Князь роси» ім. Тараса Мельниченка та ще кількох престижних відзнак. Він член НСПУ й АУП. Його поезія перекладена 20 мовами світу.

«Чоловічий танець». Ти  мусиш  танцювати  аркан.  Хоч  раз.  Хоч  раз  ти  повинен  відчути,  як  тяжко  рветься  на  цій  землі  древнє  чоловіче  коло,  як  тяжко  зчеплені  чоловічі  руки,  як  тяжко  почати  і  зупинити  цей  танець.  Хоч  раз  ти  стань  у  це  найтісніше  коло,  обхопивши  руками  плечі  двох  побратимів,  мертво  стиснувши  долоні  інших,  і  тоді  в  заповітному  колі  ти  протанцюєш  під  безоднею  неба  із  криком  по-звіриному  протяжним.  Щоб  не  випасти  із  цього  грішного  світу,  хоч  раз  змішай  із  ближніми  піт  і  кров.  Сину  людський,  ти  стаєш  у  чоловіче  коло,  ти  готовий  до  цього  древнього  танцю  тільки  тепер.  З  хрестом  за  плечима.  З  двома  розбійниками.  Тільки  раз. 

Аналіз вірша. Тема: відтворення особливостей чоловічого танцю у формі аркану, що перетворюється на таємничий ритуал.   Ідея: возвеличення чоловічого танцю як стихії родової єдності. Основна думка: Щоб не випасти із цього грішного світу, / хоч раз / змішай із ближніми / піт і кров. Жанр: поезія-замовляння. Форма вірша: верлібр.

Художні особливості твору. Рубрика «Скарбничка теорії літератури» Верлібр, або вільний вірш — один із видів віршів, ритмічна єдність яких ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків (речень) та їх інтонаційній подібності. Верлібр не поділяється на стопи, рядки його мають різну кількість наголосів, довільно розташованих. Не використовує рим, тому не поділяється й на строфи. Епі́тет — один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису предмета чи явища. Як епітети переважно вживаються прикметники. Метафора - перенесення властивостей одного предмета на інший за принципом їхньої подібності. Алюзія — художньо-стилістичний прийом; натяк, відсилання до певного літературного твору або історичної події. Екзистенція (від лат.— існую) — внутрішнє буття людини, те непізнаване, ірраціональне в людському «Я», унаслідок чого вона є конкретною, неповторною особистістю.

Художні засоби у вірші «Чоловічий танець»Повтори: «Хоч раз…», «як тяжко», «ти…»Епітети: «древнє чоловіче коло», «найтісніше заповітне коло», «грішний світ». Метафори: «коло тяжко рветься», «мертво стиснувши долоні інших», «щоб не випасти із цього світу». Звертання: «Сину людський».

«Я виконавець ритуального танцю В. Герасим’юка».  Якими ви уявляєте цей танець? Що відчувають під час його виконання? Чи легко це робити? Цей танець — це розвага чи щось інше, життєво необхідне або символічне? Які риси характеру при цьому виявляються? Якими є ритм, манера руху, музичне супроводження? Які відчуття після закінчення виконання танцю?

Домашнє завдання: Переказувати біографію Василя Герасимʼюка;Вивчити вірш «Чоловічий танець» напам΄ять. До побачення!!!