Презентація "Кохання в життті Івана Франка"

Кохання в житті Івана Франка. Франко любив не раз. Не треба думати, що з кожною жінкою хотів йти до шлюбу. Він писав, що любов у нього здебільшого була паперова. Це означає, що вона виливалася в літературні твори, але не обов’язково мала продовження в реальності.

Перше юнацьке кохання було під час навчання в Дрогобицькій гімназії. Там він вчився з Ярославом Рошкевичем, якому допомагав як репетитор. Якось він поїхав гостювати до друга і його батьків та закохався в сестру Ярослава, Ольгу. Усе йшло до шлюбу, батько Ольги добре сприймав потенційного зятя. Але потім Франка арештували за підозру в поширенні соціалістичних ідей на Галичині й це поламало не тільки його навчання, а й особисту долю. Ольга Рошкевич

Батько заборонив Ользі не тільки виходити за Франка заміж, а й мати з ним будь-які стосунки. Попри те, що вона пручалася, її віддали заміж за іншого – Івана Озаркевича. Ця історія не мала продовження. Це – вічна любовна драма Франкового життя. І наступні любовні історії – це наслідок того, що в нього було розбите серце.

Найдавніший міський парк Львова та України з часу заснування (кінець XVІ ст.) мав різні назви: Єзуїтський сад, Парк імені Тадеуша Костюшка, нині – парк імені Івана Франка. За легендою, на горішній стежині, поруч із орендованим помешканням на вул. Кляйнівській (тепер вул. Каменярів), Франко прощався з Ольгою Рошкевич.

Так, Франко почав шукати образ ідеальної втраченої коханої в інших жінках. В одному з віршів “Зів’ялого листя” він писав: “Я не тебе люблю! О ні! Люблю лиш власну мрію”. Мрію він шукав серед товаришок-письменниць, сприяв жіночій творчості, розвивав своїх коліжанок. У цьому сенсі його можна вважати одним із перших чоловіків-феміністів. Він не вважав, що жінка повинна тільки пекти, варити й бавити дітей, а що може реалізовувати свої таланти. На той час Франко був нетиповим у своїх поглядах.

Уляна Кравченко. Наприклад, друкував твори Уляни Кравченко, письменниці, справжнє ім’я якої – Юлія Шнайдер. Також тісні взаємини підтримував із Наталією Кобринською, лідеркою українського феміністичного руху. Але назвати це любовними історіями не можна, хоча дехто з них мав великі плани на Франка. Зокрема, Уляна Кравченко була в нього закохана. Це зрозуміло, якщо прочитати листи до нього чи вірші, присвячені Іванові.

Юзефа Дзвонковська Потім він закохався в польку Юзефу Дзвонковську, яка була шляхетського, але збіднілого роду. Утім, вона була хвора на сухоти, розуміла, що швидко помре – і відкинула його пропозицію. Вона невдовзі померла – похована в Івано-Франківську. Це була ще одна драма Франка.

Ліна Журовська. Згодом Франко пише, що фатальним стало почуття до третьої великої любові – Ліни Журовської. Це – дівчина, яка працювала на пошті у відділі листів і запитань. Франко приходив на пошту й надсилав листи, інколи – сам собі, щоби мати привід на неї подивитися й позалицятися. Вона була значно молодшою й не вважала його гарною партією. Наслідком цього нерозділеного почуття стали лірична драма “Зів’яле листя”, повість “Маніпулянтка” й низка інших творів. Але треба розуміти, що в той час Франко вже був одружений.

Ольга Хоружинська 1886-го року він одружився з Ольгою Хоружинською. Як він пише, одружувався не з любові, а з доктрини. Нині в інтернеті гуляють міфи про бозна-який великий спадок Хоружинської. Вона справді була дворянкою, походила зі шляхетного козацького роду. Водночас, була сиротою, як і Франко. Її дід дав трохи посагу, коли вона їхала на Галичину.

Шлюбу за розрахунком, як про це часом розповідають, не було. Їх звела Ольга Косач, мати Лесі Українки, коли Франко гостював у Києві. Хоружинська була дуже милою. Вона не була епатажною красунею, але сподобалася Франку.

Інша справа, що життєві проблеми і хвороби згодом спричинили взаємне роздратування й незадоволення в шлюбі. Були бідність, відсутність постійного помешкання, купа дітей, багато роботи. До того ж Ольга мала спадкову схильність до психічного захворювання, неврозу. Він у неї розвинувся з часом, вона лікувалася на Кульпаркові 

Коли Франко писав, що одружився з доктрини, це означає, що він хотів одружитися, по-перше, з українкою. По-друге, з людиною з вищою освітою. Тоді серед галицьких дівчат було не так багато освічених. Коли весільна процесія була готова до церемонії – зібралися дружки, бояри, гості, молода одягла фату, – нареченого не було. Франка знайшли в кабінеті батька нареченої. Іван забув про весілля, бо знайшов стару книжку й переписував із неї рідкісного вірша.Їхній шлюб був концептуальним, бо вони з’єднали дві половини України – Галичину та Наддніпрянщину. Весілля відбулося в Києві, і чи не всі тости були “За соборну Україну”.