Іван Франко «Сойчине крило»

«Сойчине крило»Іван Франко

В основу новели покладено історію кохання двох споріднених душ, двох палких сердець, які постраждали через особисту нерозважливість. Дія відбувається проти Нового року в кімнаті головного персонажа протягом кількох годин, утім, сюжет охоплює все життя героя і розкриває події трьохрічної давності. Новела має підзаголовок «Із записок відлюдька». Це щоденник головного героя, у структуру якого вплетено лист-сповідь молодої жінки про свою драматичну долю, що надає розповіді ще більшого психологічного напруження.

Уперше в українській прозі Іван Франко вводить прийом розлогого листа, який є і жанровим компонентом твору, і детальною розповіддю про взаємини закоханої пари Хоми – Массіно і Манюсі, про життєві пригоди героїні у пошуках щастя. Так автор намічає лінію фатальної жінки. Сюжет твору як у романтичній мелодрамі. Після втечі коханої герой-адресат занурився в егоїстичне самозакохане життя, улаштувавши ніби втечу від самого себе. Так само тікає від себе і Манюся – від свого справжнього кохання, з тихого лісу у вир злочинницького світу. Обидві сюжетні лінії тісно переплітаються, доповнюючи одна одну. Це ніби діалог двох змучених душ, які наприкінці твору повертаються до себе, до людей, до нового життя у «вірі, надії, любові».

«Сойчине крило» (1905) Іван Франко написав у зрілому віці. Давно минуло захоплення соціалізмом, перешуміли бурхливі води трьох великих кохань. Уже втратили колишню принаду виразні народницько-просвітницькі мотиви, раніше особливо характерні для Франка-реаліста в прозі («Добрий заробок», «Оповідання ложкаря») та ліриці («Гадки на межі», «По Підгір’ю села невеселі», цикл «До Бразилії») і майже вичерпала себе колишня зацікавленість історичною тематикою (повість «Захар Беркут», драма «Кам’яна душа»), А суспільно-актуальні проблеми протистояння капіталістів і робітників, консолідації робітничого руху, організованих страйків, оборони соціальних прав («Boa constrictor», «Борислав сміється», «Вугляр») знайшли своє втілення. Починаючи з 1900-х рр. І. Франко береться за нові для більшості тогочасних письменників теми, поєднує у своїй творчості традиційний уже метод реалізму з новим - модернізмом. Зокрема звертається до естетики імпресіонізму, символізму, неоромантизму, екзистенціалізму і навіть сюрреалізму з його завжди присутнім відтінком містичності, нерідко дуже вдало художньо поєднує ці стилі. Цілісні особистості героїв Франка-прозаїка тепер постають не так борцями за народні права, як людьми з плоті й крові, яким не чужі муки кохання, гріхи і непоправні помилки, - а тоді ще й болючий катарсис, адже внаслідок глибоких переживань, каяття й тяжко здобутих висновків настає просвітлення, очищення, прощення собі й іншим припущених у житті помилок, причому навіть тих, які межують зі зрадою чи підлістю.

Новела має підзаголовок «Із записок відлюдька». За свідченням І. Франка, твір написаний в грудні 1905 року, належить до його пізньої прози. Це період, коли йшла російсько-японська війна. Про це дізнаємося з твору. Що стало причиною написання сказати важко. Але це період у житті І. Франка складний: період розчарувань, втрат. Об’єктом уваги Франка у новелі «Сойчине крило» є душа людини, її страждання. Письменник показує, як велика сила кохання здатна зцілити зболену душу.

До теми кохання І. Франко звертався не раз і розглядав її по-різному. У «Легенді про вічне життя» вона набула філософського трактування, а в «Зів'ялому листі» кохання постало як складна душевна драма. У новелі «Сойчине крило» ця тема розкривається в мелодраматичному ключі, тобто з надмірною емоційністю, немов у сентиментальному творі. Почуття проходить випробування нерозумінням, легковажністю, розлукою, численними особистісними втратами, і лише після цього герой і героїня усвідомлюють його справжню цінність. Те, що вже стало в нашій літературі тематичним загальником, а саме «тяжка жіноча доля», набуло в новелі І. Франка новітньої інтерпретації. Розрив у стосунках автор пояснив не соціальною нерівністю чи фатальним втручанням долі, а суто особистісними, значною мірою ірраціональними душевними проблемами самих героїв. Через це тема кохання збагатилася у творі І. Франка новими цікавими нюансами. Новою за своєю складністю є також морально-етична специфіка твору. Що таке вірність у коханні? Чи може жінка її зберігати, коли, хай і через несприятливі обставини, змушена жити з багатьма іншими чоловіками? Щодо своєї героїні автор дав ствердну відповідь: для неї все було не справжнім життям, а лише «страшним сном», який вона сподівається забути. Морально-етичний зміст новели збагачується аналізом інших важливих проблем — відповідальності, довіри, щирості у стосунках.

Автор – І. Франко – видатний український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч. Рік видання – 1905. Збірка – «На лоні природи» (1905). Літературний рід – епос. Вид – прозовий твір. Жанр– психологічна новела. Психологічна новела – епічний твір, розповідь про якийсь незвичайний випадок із життя героя, що закінчується несподіваною розв'язкою. Автор, як правило, уникає найдетальнішого опису обставин дії, а зосереджується на змалюванні персонажа крізь призму гострих суспільних, моральних, філософських, психологічних проблем. Тема – розкриття стосунків між Марією та Хомою.Ідея – звеличення почуття кохання, яке долає всі перепони. У твору є підзаголовок “Із записок відлюдька” (друга назва твору). 

КОЛИ ІДЕЇ ВИТАЮТЬ У ПОВІТРІ(Іван Франко і Стефан Цвейг: новели «Сойчине крило» і «Лист незнайомки»)Досить розлога новела І. Франка «Сойчине крило» (1905) найближча своїм ідейно-тематичним змістом і основними образами-характерами до також великої за обсягом новели австрійського письменника С. Цвейга «Лист незнайомки» (1922). Вже з самих дат виходу у світ творів стає однозначно зрозуміло, що ні про які запозичення І. Франком у С. Цвейга не може бути й мови. Але як у наукових відкриттях часто відбувається близьке у часі дублювання («ідеї витають у повітрі»), так і в літературі визначні письменники різних народів незалежно один від одного майже одночасно розробляють близькі за змістом теми.

Проблеми Сенс існування людини; як не помилитися у своєму виборі;роль жінки в спільноті людей; справжнє кохання; відповідальність за людину, яку любиш; вірність і зрада; довіра і щирість в стосунках;ставлення чоловіка до жінки. Конфлікт. Внутрішній конфлікт між двома закоханими, ширше – між двома поглядами на світ: раціональним (Хома) та емоційним (Марія).

Сенс людського буття. Проблематика новели «Сойчине крило» є екзистенційною за характером, бо Іван Франко порушує не просто проблему нещасної любові чи невдалого життя героїв, а проблему людського буття взагалі. Головний герой новели поділяє матеріалістичні погляди: спочатку «весь був у громадській праці», мріяв про хліборобські спілки, займався агітацією серед селян, за що, очевидно, сидів у в’язниці. Але коли став жертвою власних пристрастей, то суспільство, держава, народ стали для нього «подвійними кайданами». Герой став самітником, відлюдьком. Таке життя нікчемне. У кінці твору герой це зрозумів і повернувся до себе, до людей. Сенс буття Марії полягав у пошуках щастя. Вона мріяла про різні світи, про волю, достаток, палке кохання. Але доля жорстоко покарала її за втечу і зраду. Наприкінці вона зрозуміла, що щастя було зовсім поруч.

2) Кохання. Головна ідея новели – це утвердження думки про цілющу силу кохання, про повернення людини до своєї сутності. Марія після трирічних поневірянь у пеклі злочинницького світу повертається до коханого, бо зрозуміла, що основним принципом життя є любов. У цьому полягає гуманістичний пафос твору. Чи варто було вирушати кудись на пошуки великої любові й розкоші, щоб врешті-решт опинитися в рідному краї і тут пізнати справжнє кохання і стати щасливою?У душі Хоми – Массіно відбувається боротьба між байдужістю до життя, самотністю, образою і почуттями «живого чоловіка», які перемагають, бо кохання – рушійна сила життя.

Головні думки у творі: Кохання – це високе, облагороджуюче почуття, “робота душі” не можна жити лише емоціями, на першому місці в стосунках між людьми повинна бути відповідальність за власні вчинки ;гуманність - тільки втрачаючи, людина розуміє цінність втраченого ;возвеличення кохання як найвищого почуття;засудження помилок, за які доводиться розплачуватися.

Ознаки новели у творі “Сойчине крило”Ознака новели Приклад. Невелика кількість персонажів Хома, Марія, Служник. Незвичайні життєві обставини, Пригоди Маріїв які потрапляють персонажіУвага на змалювання внутрішнього Переживання Хоми світу героїв, намагання позбавитись болю, бажання душевного спокою. Яскравість і влучність художніх засобів Увага до деталей (крило сойки, сукня Марії, деталі інтер’єру)Елемент психологічної та ситуативної несподіванки Отримав листа від коханої – і ось вона сама тут

ЗАСОБИ ХУДОЖНЬОГО УВИРАЗНЕННЯУ новелі надмір емоцій, і це не дивно, бо мова йде про кохання. Для розкриття любовної теми автор використав форму щоденника та листа-сповіді. Це допомогло досягти ефекту щирості й інтимності у викладі основних етапів любовної драми. До того ж вдало дібрані художні деталі дещо урізноманітнили емоційний зміст твору. Художня деталь — це зображена у творі подробиця, наділена особливим змістом. Вона означає значно більше, ніж проста життєва реалія. Художня деталь здатна уточнювати задум автора, увиразнювати психологічну характеристику персонажа, впливати на емоційну специфіку твору. У новелі таких деталей чимало. Найпомітніша — крило птаха, яке додала до свого послання героїня. Листа ще не прочитано, а герой уже знає, від кого він надійшов. Сойчине крило має й символічне значення. Адже героїня не випадково зберегла пташині крила. Одне вона надіслала своєму коханому: «Здається мені, що се летить до тебе половина моєї душі. А як одна половина залетить, то від твоєї душі буде залежати, чи прилетить і друга. Коли в твоїм серці є ще хоч іскра любові до мене, хоч крапелиночка бажання — побачити мене, то се буде та сила, яка притягне й друге крило, другу половину моєї душі до тебе».

Ще одна деталь — сукня, у якій була героїня під час останнього побачення з Массіно. Одягнувши її знову, Марія дає зрозуміти, що тривала розлука не змінила її почуттів. До важливих деталей належать і сльози героя: вони віддзеркалюють його внутрішній конфлікт — боротьбу «живого чоловіка» з розчарованим скептиком. Так, дочитавши листа, він спершу промовляє «глупа, романтична дівчина повидумувала...», а потім зауважує: «А я сиджу над сим листом і весь замочив його сльозами». Такі художні деталі увиразнюють психологічні портрети закоханих героїв та посилюють загальну мелодраматичну тональність новели І. Франка.

Характерні риси модернізму в «Сойчиному крилі»Основним образом-символом твору є сойка - лісова птиця-хижак із яскравим оперенням. Сойка галаслива, як і героїня твору з її постійним безпричинним сміхом. Ця птаха - пересмішниця й переспівниця, що також властиве Марії, яка ревнує свого Массіно навіть до сойки, чий рід до пори до часу дівчина милувала, щоб випадково не знищити ту, яка гніздилася поблизу тимчасового помешкання Хоми. Несподіване вбивство Марією сойки, палкі поцілунки тільця вже мертвої пташки й кров жертви на губах дівчини, а невдовзі також близьке до жертовного поїдання закоханою парою сойки - не випадкові художні деталі. Це своєрідні символи-наголоси, як і одне сойчине крило, надіслане з далекого Порт-Артура Хомі, а собі залишене друге не просто так: «Здається, що се летить до тебе половина моєї душі... Коли в твоїм серці є ще хоч іскра любові до мене.., то се буде та сила, яка притягне й друге крило, другу половину моєї душі до тебе».

Символізм у «Сойчиному крилі» присутній у багатьох художніх деталях: у розквітлому барвінку як символі воскресіння з мертвих; двох келишках, поставлених Івасем на новорічний стіл, хоча Хома не очікує гостя; не за погодою одяг, у якому до Хоми приходить Марія, адже всі роки берегла цю річ, бо колись у цій сукні зустрічалася з коханим Массіно. Символічним є крик сови, як віщування біди задовго до того, як у долі Марії почалися справжні нещастя. Світоглядні риси екзистенціалізму виявляються у творі в повній покорі життю понівечених випробуваннями Хоми, й Марії, які вже готові до будь-якої розв’язки їхньої долі. Не відчувається жодного протесту, найменшої спроби щось змінити. Така ж поведінка проглядається в пасивній поведінці окраденого Маріїного батька. Імпресіоністичні деталі присутні у яскравій колористиці твору (зелена, а також червона в білі цятки Манюсина сукня, сірі дубові пні, колір щойно звареного смородинового варення, спалахи вибухів) й постійних змінах настрою Марії до її втечі з Генрисем.

Головними персонажами є Хома Массіно, Марія, її батько, чоловіки.

Хома (Массіно). Підзаголовок "Із записок відлюдька" не лише вказує на організацію оповіді (записки, особистий щоденник), але й попередньо характеризує героя, відносить його до певного людського типу. Його філософія не надто мудра: "Жити для себе самого, з самим собою, самому в собі!". Задля заробітку він ходить на службу, але вдома – його справжній світ і його "поезія життя". Навіть щоденному побуту герой надав естетичної досконалості. Музика, книги, мистецтво – це комфортний урівноважений і раціонально впорядкований світ самітника. Одначе він не завжди був таким. Три роки тому герой, людина дуже розсудлива й раціональна, навіть був закохався. Розчарування в коханні перетворило його на відлюдька і скептика. Для нього краще лишатися самому, ніж іще раз пережити щось подібне. Одержавши листа, він від початку налаштований недовірливо і скептично до колишньої коханої: "Говори собі, пиши собі!". Його розум опирається спогадам про давнє кохання. Та все не так із серцем і душею. Автор у деталях відтворює суперечливі внутрішні стани героя. Наприклад, Массіно читає листа й не хоче визнати свого хвилювання, але тіло підказує інше: "…руки тремтять – невже серце не забуло її?". Мимоволі оживають спогади про дочку лісника Марію, яка стала його Манюсею. Лист навіює роздуми про останню зустріч із коханою. Массіно не забув тієї розмови. Тепер він усвідомлює, що дівчина чекала на щире освідчення, та він, розсудливий скептик, цього не зрозумів: "О, я дурень! О, я засліплений егоїст! Естетик убив у мені живого чоловіка…". Письменник розкриває складний психологічний конфлікт у душі свого героя: між "естетиком" і "живим чоловіком". Його розум таки відступив перед голосом серця. Почуття зрештою зруйнувало захисну стіну, яку Массіно роками вибудовував між собою і світом: "Де мої естетичні принципи? Де моє тихе задоволення? Пропало, пропало все!"

Марія (Маня, Манюся). Образ Марії-Манюсі найбільш повно виявляється у її емоційній сповіді. Дівчина злегковажила коханням та спричинила смерть батька, який після втечі дочки пішов із життя. Та героїню докорінно змінив її страдницький досвід, навчив по-справжньому цінувати близьких людей. Тому в листі вона благає Массіно не засуджувати, а вислухати і зрозуміти. У листі вона пояснює, чому саме вони розійшлися: "Не я кинула тебе, а ти не зумів удержати мене". Розповідь Марії-Манюсі про втечу й поневіряння після неї доволі стисла, майже пунктирна. Чоловіки, з якими її зводила доля, зображені схематично. Вони не лишили жодного сліду в її серці. Це все другорядні персонажі, а деякі з них просто епізодичні. У своїй сповіді героїня розповідає й про спроби самогубства, пише про страх, зневіру й байдужість до життя. Здається, лише спогади про кохання надавали їй сил у скрутні часи й живили її надію на повернення. Пекельний шлях не порушив глибин душі, що залишилася чистою і, головне, люблячою. У творі протиставляється живе, бурхливе життя Манюсі "паперовому" існуванню Массіно. Душа героїні залишається без змін, незважаючи на жорстокі випробування долі, яку героїня сама "прикликала" і якої прагнула.

Головні герої змальовані як різні психологічні типи. Їхня людська сутність найповніше розкривається в любовних стосунках. Так, Маня життєрадісна, емоційна, примхлива, постійно вимагає до себе уваги, прихильності, зокрема, на словах. Її романтичне розуміння життя штовхнуло на найскладніші випробування, через які вона проходить, не зламавшись духовно. Ні дві спроби самогубства, ні психічні й фізичні знущання чоловіків, для яких жінка – це втілення зовнішньої краси та плотської любові, іграшка, не вбили її сили духу. Ці життєві колізії підштовхують жінку до розуміння справжності свого першого почуття кохання. На противагу Марії Хома в любовних стосунках спокійний, самовпевнений, не розуміє жіночої натури, не прагне постійно заявляти про свої почуття. Він глибоко ображений зрадою дівчини, проте своєї провини в цьому не вбачає. Його рішення проблеми – це мур, який він збудував навколо себе і свого життя, це забуття служіння громаді, людям. Лише лист перетворює його з "естета" на "живого чоловіка".

Генрись. Молодий практикант Маріїного батька, прийнятий місяць перед тим, як у ліс приїхав Хома. Генрись "Хлопець ледве 26-літній, рум'яний, ніжний, як панночка. Так мало говорив у товаристві… Рум'янівся при кождім натяку на любов та на жіночий рід. Працював так пильно в татковій канцелярії. Був такий тихий, слухняний, такий делікатний та чемний у поводженні…". Щоб Марія втекла з ним, Генрись брехав, що мав у Кракові родичів, що його батько – купець, визначний краківський міщанин, що купив село. Генрись обіцяв Марії, що вони візьмуть шлюб у Мар'яцькім костелі і житимуть у тому селі, а потім ще й заберуть до себе її батька. Та хлопець виявився звичайним злодієм, якого врешті-решт, як вважала Марія, вбив саме Зигмунд.

Зигмунд Зембецький. Вперше Марія побачила цього чоловіка у Кракові, куди приїхала з Генрисем. Хлопець брехав, що Зигмунд – завідатель дому його батька. Зигмунд "…був пан високий, сильний, плечистий, як медвідь, з великою чорною бородою, з малими блискучими очима, з понурим видом, від якого віяло якимось холодом і жахом". Згодом Генрись брехав Марії, що Зигмунд – його дядько, брат матері. Коли Марія дізнається від Зигмунда, що і він, і Генрись – злодії, вона вирішує покінчити з життям і вішається. Її рятує Зигмунд. Він був проводирем злодійської шайки, часом був страшенно злий. З часом він втягав у свої плани Марію, яка мала привертати увагу багатіїв, поки злодії їх обчищували. Після того, як Генрися вбив Зигмунд, Марія стала його жінкою. Вона відчувала до цього некрасивого, старшого, малокультурного чоловіку справжню ненависть. Коли Зигмунда арештували за значну крадіжку у Нижньому Новгороді, Марії вдалося втекти. Володимир Семенович. З цим чоловіком Марія познайомилася у поїзді, коли їхала у Москву. Це був "молодий залізничий інженер, що їхав до Іркутська, а відси мав їхати далі, за Байкал, до будови залізниці… Він був чоловік нежонатий, ішов на добру плату в далекі, некультурні краї". Марія погодилася поїхати з ним і так опинилася в Іркутську. Там Володимир почав пити і грати в карти, а якось програв у карти Марію.

Свєтлов Никанор Ферапонтович. Це багатий золотопромисловець з далекого Сибіру. "Чоловік немолодий уже, із тульських купців, багач страшенний. Дива оповідали про його жорстокість і багатства. Між іншим, він був великий аматор жінок і в кождім своїм заводі, яких мав кільканадцять понад Байкалом, держав, казали, цілі гареми.". побачивши якось Марію, знайшов спосіб, як зробити її своєю. У новелі Никанор Ферапонтович Свєтлов постає велетнем "у ведмежім футрі, з широкою рудою бородою, з товстим червоним лицем і плескатим носом". З ним Марія відправилася у "снігові простори Сибірі". Марія провела з ним три місяці. Про це вона писала Хомі так: "…був для мене дуже добрий. Проте грубість його натури і неотесаність його поведінки збуджувала в мені обридження, тим більше, чим більше він силкувався надати їй вигляд цивілізованих манер...". Свєтлова вбив Зигмунт, якому вдалося вийти на волю, але Марія дісталася ватажкові злодіїв. Сашка. Ватажок банди, "хто він був, якої народності і якої віри, сього не знав ніхто, і до сього було всім байдуже". Марія вважала, що він був жид. Коли солдати обскочили ватагу, Сашку повісили, а Марія дісталася капітану.

Серебряков. Капітан-ісправник, "У нього була шлюбна жінка, зла, як гадюка, але загукана ним, держана в страсі і вічних побоях… Капітан раз у раз пив, а в п'янім виді бив нас обох, не розбираючи". Марії вдалося втекти від нього. Вона хотіла втопитися у Байкалі, але натрапила на поїзд, яким їхали війська на війну з Китаєм. Микола Федорович. Сьомий чоловік Марії, з яким вона познайомилася під час російсько-японської війни. Марія пише у листі: "В остатнім штурмі куля відірвала йому обі ноги, і тепер він лежить безнадійно хорий, лежить і конає отсе вже другий тиждень. Я сиджу біля нього. Замість сестри милосердя. Дні й ночі пильную його. А в вільних хвилях пишу тобі отсей лист.". Після смерті Миколи Федоровича Марія вирушає до Хоми.

Символіка у творі “Сойчине крило” І. Франко мав рідкісне уміння в незначній повсякденній деталі бачити характер або явище. Образ сойки – символ самої героїні, символ волі, свободи. Перкальова червона сукня з круглими цятками – символ вірностіПодвійне сонце – подвійне життя, одне у побуті, інше – в душі. Дзвінок – тривога, очікування чогось.

У новелі змальована жіноча доля в новітній інтерпретації. Головна героїня, Марія, дуже помилилася в своєму виборі, і це призвело до страшних моральних і фізичних страждань. Тому вона згадує своє перше кохання, хапається “за нього хоч у листі, як за рятівну соломинку”. Герой-адресат уособлює боротьбу між байдужим, відстороненим “естетом” до “живого чоловіка” з почуттями та емоціями.

 Новаторство Франка у творі “Сойчине крило”: «Сойчине крило» – новела, у якій синтезовано епос, лірику й драму. Твір написано у формі  щоденникових записів і листа. Новітня інтерпретація жіночого образу. Освідчення в коханні з вуст закоханої дівчини ми чуємо вперше в українській прозі. Ліризм, емоційність, схвильованість викладу. Увага сконцентрована на особистості, її внутрішньому світі. Драматична напруга. Поглиблена психологізація образів. 

У 1905 р., у "золотий період" творчості І. Франка, виходить друком твір "Сойчине крило". Дія у творі розпочинається напередодні Нового року в кімнаті головного героя – Хоми, який несподівано отримує листа від Марії з далекого Порт-Артура. Його читання відбувається з перервами – десь протягом трьох годин. Насправді ж сюжет охоплює значний період із життя Мані та Хоми – події сягають трьохрічної давності. Новела має підзаголовок "Із записок відлюдька". Справді, це – щоденник головного героя, у який вплетено лист-сповідь молодої жінки про свою драматичну долю, котру вона ж сама через власну нерозважливість і змоделювала. Оповідь психологічно напружена, бо в ній примхливо переплітаються два голоси. Позиція Хоми, його голос особливо акцентовані письменником. Емоції головного героя, викликані читанням листа, зображені автором за принципом наростання: від байдужості до схвильованості й розчуленості. Хома вирішує занотувати свої відчуття в переломний момент життя, осмислити свої душевні страждання. Для нього щоденник – це спроба розпочати нову сторінку життя. Поступово, через нотатки Хоми, розкриваються події, що так вразили головного героя. А лист Мані є щирою сповіддю про жахливі колізії її життя. Водночас він викликає конкретні реакції Хоми. І щоденник, і лист – це особливі жанри, сповідальні. Вони дають змогу розкритися головним героям у найпотаємніших почуттях і пориваннях.

Композиція твору оригінальна – присутнє своєрідне обрамлення, оповідь в оповіді. Сюжетним обрамленням є щоденникові записи, а основні події сконцентровані в листі. Він розпочинається з роздумів Мані про своє життя, помилки та колізії, які в ньому сталися. Дівчина згадує про стосунки з Хомою, від'їзд із Генрисем, який розповів їй про багатого батька, обіцяв одружитися. Насправді цей 26-річний практикант виявився злодієм. Через деякий час Марія дізнається, що Генрись обікрав її батька, який переконаний, що це зробила дочка. Так вона принесла найріднішій людині неймовірні переживання, а згодом старий чоловік, убитий горем, "…зовсім замовк, перестав говорити і видатися з людьми, поки в початку зими не спочив у могилі".

Починаються митарства дівчини: Одеса, Нижній Новгород, Сибір, Порт-Артур. Зникає Генрись, Маню привласнює керівник злодійської банди Зигмунт, якого згодом заарештовують. Жінка вирушає до Москви і в потязі випадково зустрічає молодого інженера Володимира Семеновича. Він опікується долею Мані, проте бездіяльність штовхає його до азартних ігор. Врешті-решт цей чоловік програє дівчину Никонору Ферапонтовичу Свєтлову, багатому золотопромисловцю. Одного разу їх вистежили злочинці, серед яких був і Генрись, мільйонера вбили, а Маня потрапляє до рук їхнього ватажка Сашки. Коли грабіжників знайшла поліція, капітан Серебряков привіз її до себе. У нього була шлюбна жінка, п'яний чоловік бив їх обох, знущався. Від нього Марія втекла, сіла на перший потяг, яким військові їхали на війну з Китаєм. У Порт-Артурі вона жила з Миколою Федоровичем, доглядала до самої смерті — він помер через тяжке поранення. Коли Хома закінчив читати лист, у якому переповідалися всі ці події, лунає дзвінок у двері. То повернулася Маня. Твір має динамічний сюжет, несподівану розв'язку, високий ступінь психологізму. Краще відчути стан Хоми-оповідача допомагає розповідь від першої особи. Експозиція та розв'язка становлять "рамку" в оповіді. І якщо внутрішні переживання Мані розкриваються в листі, то Хоми – у "Рамці"- обрамлення листа.

Цитати з твору:«Що таке чоловік для чоловіка? І кат, і Бог! З ним живеш – мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, безвихідна загадка!»«Щастя – се факт, який не потребує доказу».«Женщина жиє чуттям і, як геліотроп до сонця, обертається все до тих, що вміють найліпше грати на струнах чуття».«Коли б у всіх людей не було віри в чуда, женщини витворили б її».«… я не зробив нічогісінько, щоб задержати її, прикувати її до себе. Що я колисався в колисці сибаритства та егоїзму, поки вона розливала передо мною коштовні пахощі своєї першої любові...»«Не слід бажати нічого над те, що здоровий розум показує можливим до осягнення».«Суспільність, держава, народ! Усе се подвійні кайдани. Один ланцюг укований із твердого заліза – насилля, а другий, паралельний із ним, виплетений із м’якої павутини – конвенціональної брехні».«Без оптимізму, без зайвих надій, бо оптимізм – се признак дитячої наївності, що бачить у житті те, чого нема, і надіється того, чого життя не може дати».«Без песимізму, бо песимізм – се признак хоробливої малодушності».

«Без зайвої байдужності і без зайвого ентузіазму! Без зайвого завзяття та жорстокості в життєвій боротьбі, але й без недбальства та слямазарності. У всьому розумно, оглядно, помірковано і поперед усього спокійно, спокійно, як годиться сороклітньому мужеві».«Дурень, хто на порозі сорокового року життя не пізнав ціни життя, не зробився артистом життя!»«Поперед усього до чорта меланхолію!»«І подумай собі, що іноді досить одного слова, щоб убити чоловіка, щоб навіки або на довгі літа зробити його нещасливим!»«Чоловік найменше розуміє жарту в таких речах, які найменше розуміє».«Чи осмілишся проклясти те літо за те тілько, що воно минуло?»«Життя – се мій скарб, мій власний, одинокий, якого найменшої частинки, одної мінутки не гідні заплатити мені всі скарби світу. Ніхто не має права жадати від мене найменшої жертви з того скарбу, так, як я не жадаю такої жертви ні від кого».

Діалог із текстом1. Розкрийте значення назви й особливості жанру твору «Сойчине крило».2. Проаналізуйте образ Хоми. Які риси характеру головного героя вам імпонують, а які - категорично ні? Чому?3. Що ви можете сказати про життєві митарства лісникової дочки Марії? Чи була у цьому провина самої Манюсі?Діалоги текстів• Самостійно прочитайте новелу «Лист незнайомки» С. Цвейга і порівняйте її сюжетні та жанрові особливості з повістю-новелою «Сойчине крило» І. Франка. Виявіть риси психологізму обох творів.

Мистецькі діалоги1. Уважно розгляньте імпресіоністичну картину «Жінка в капелюсі» французького художника А. Матісса і доведіть, що людина на цьому портреті - глибоко нещаслива,хоч молода й багата. Яку роль відіграють холодні кольори на цьому мистецькому полотні?2. Як подані у підручнику ілюстрації, на вашу думку, характеризують головних героїв повісті-новели «Сойчине крило» І. Франка на різних етапах їхнього життя? Чому ви так вважаєте?3. Проінтерпретуйте картину К. Склое «Рівновага» як ілюстрацію до повісті-новели «Сойчине крило».4. Розгляньте картину українсько-французької художниці О. Екстер «Жінка з птахами», виконаної у двомірному просторі в стилі експресіонізму. Що незвичного для вас у цьому художньому полотні? Які риси експресіонізму виразно проявилися в цій картині?5. Який саме епізод твору, на вашу думку, зображено на світлині з вистави Театру на Подолі «Сойчине крило»? Свою відповідь належно аргументуйте.

Крістіан Склое. Рівновага. Гелена Лем. Дівчина, вбрана у стилі модерн. Анрі Матісс. Жінка в капелюсі (1905)Крістіан Склое. Лист (2014)Олена Огана. Голуба сойка. Малюнок на дереві на тлі палітри Олександра Екстер. Жінка з птахами (1927-1928)

1. Що нового ви довідалися про новелу І. Франка «Сойчине крило»?2. У чому «Лист незнайомки» С. Цвейга близький тематично і суголосний за своєю проблематикою до повісті-новели І. Франка?Дискусійна мережа «За і Проти». Хто винен у тому, що Хома та Марія розлучилися?Чи зустрілися б вони, якщо б Марія не надіслала листа?Як ви розцінюєте той факт, що вона першою пішла на примирення? На що вона надіється? (Сойчине крило – то половинка її душі. І якщо він прийме її, то тим самим притягне другу половинку.)Які якості повинні виробити в собі закохані, щоб не розлучатися?Які ж проблеми порушені у творі? (Кохання, вірність, зрада, щастя. Сенс людського життя.)

Прийом «Займи позицію». Чи зміг би я пробачити Марію?Чи актуальний твір сьогодні?Як ви гадаєте чи щасливими будуть головні герої новели? Свою думку обґрунтуйте. Чи здійснилися ваші очікування?Чим сподобалася вам новела?Цей твір можна назвати новелою-сповіддю, новелою-освідченням. Висловіть власну оцінку твору. Чому твір має назву «Сойчине крило»?Чим для героїв твору було кохання?Яким було наше заняття?Чим воно вам запам’яталося?Який урок життя ви взяли для себе?

Жінка для Франка була святинею, але життя змушувало її страждати, переживати випробування, бути квіткою в пилюці. Автор співчував своїй героїні, його любов всепрощаюча і світла. Письменник побудував сюжет з елементами інтриги, як цікаву історію, яку можна розповісти. Сюжетом править рух почуттів. Показано психологічні переживання, зосереджено увагу на нюансах. Передано моральний біль. Розглянуто філософію вини, кари, каяття. Врешті-решт головні герої перестають бути загубленими. Думки та настрої персонажів тримали нас в гіпнотичному стані, доки все не завершилось. Потрібно бути геніальною людиною, щоб з пережитого почуття створити прозу, яка потрібна не лише автору, а й усім. Сподіваюся, що спостереження за долями героїв навчили вас цінувати життя, людські почуття. А ось слова Євгена Гуцала: «Людина багато в чому схожа на пташку: в ранній молодості нестримно тягне її з дому, вона ладна забути все, з усім розпрощатися, щоб знайти для себе інше, нове життя, а під старість, коли стільки побачено й пізнано, незбагненна сила тягне людину повернутися назад, до рідного гнізда, туди, де народився, звідки подався у світи…»

Домашнє завдання. Написати власне висловлювання «Уміння прощати – велика наука». Скласти фанфік або драббл до новели. Підготуватись до контрольної роботи за творчістю І. Франка. Фанфíк (від англ. Fan fiction — фанатська творчість) — аматорський твір за мотивами популярних оригінальних літературних творів, творів кіномистецтва ... Фанфік – текст, у якому використано ідею, сюжет або (та) персонажі оригінального твору здебільшого літературного або кінематографічного). Драббл — це коротке оповідання, що складається зі 100 слів (не більше). Цей жанр дає можливість авторам продемонструвати свою майстерність у створенні лаконічних та емоційних історій.