Презентація: Комуністичні режими (до курсу "Історія: Україна і світ")

Комуністичні режими

СРСР: Економічні, соціальні та політичні ознаки кризи в СРСР. Леонід Брежнєв

1964 рік – усунення М. Хрущова від влади. Напис на карикатурі: «Хрущову від московських товарищів: “Твоя Новорічна вечірка буде не така, як це було раніше”(1964 рік)

1964-1985 рр. – Період правління Л. Брежнєва. Період «Застою» — ретроспективна назва одного з останніх періодів існування радянської економічної та політичної системи (середина 1970 - середина 1980-х років). Поняття «період застою» з'явилося та було введене в політичний лексикон лідером КПРС та головою держави - М. С. Горбачовим у другій половині 1980-х років. Звичайно застій пов'язують з ім'ям Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, під час правління якого (1964-1982) застійні явища у суспільстві сформувалися та набули характерних рис. Саме поняття «період застою» з’явилось лише після 1985 року, в період «Перебудови».

Леонід Ілліч Брежнєв На початку Леонід Брежнєв, який опинився на вершині влади, багато кому подобався. Ззовні він здавався добродушним, умів викликати симпатії співрозмовників. Щоправда, й умів домагатися свого - доволі брутально відсунув від влади конкурентів. 

В особі Леоніда Брежнєва до влади в СРСР прийшла партійно-господарська номенклатура. Номенклатура – привілейована правляча верства,  еліта або «політичний клас», відносно закрита соціальна каста «соціалістичного» суспільства.

 Тільки одиниці наважувалися виступати проти влади відкрито. Символами опору з боку російської інтелігенції стали в той час письменник Олександр Солженіцин і фізик Андрій Сахаров, які відстоювали право на інтелектуальну свободу. Опонентів режиму ув'язнювали. Олександр Солженіцин Андрій Сахаров

У школах вивчали «єдиноправильну» версію історії СРСР з наголосом на начебто одвічній спільності всіх його народів.

Іззовні ж ситуація в радянському суспільстві 1970-х років виглядала стабільною. Доступна освіта, як здавалося, відкривала перспективи. Відносно задовільне соціальне забезпечення давало змогу займатися повсякденними справами. вдалося на деякий час досягти пом'якшення міжнародної напруги - американський президент Річард Ніксон у 1972 р. приїхав до Москви і підписав із Брежнєвим договір про обмеження стратегічних озброєнь.

Президент США Річард Ніксон і генсек ЦК КПРС Леонід Брежнєв під час підписання Договору про обмеження стратегічних озброєнь. 26 травня 1972 року

Перші помітні суспільству тривожні симптоми політичної кризи з'явилися під кінець 1970-х років. Вони виникли у зв'язку з введенням у 1979 р. «обмеженого контингенту радянських військ» до Афганістану. 

На знак протесту проти радянської інтервенції в Афганістан США, ФРН, Японія, а також більшість ісламських країн бойкотували ХХІІ Літні Олімпійські ігри в Москві 1980 р.

Кризові явища у радянській економіціГоловне гальмо модернізації - планово-директивне господарство. Підприємства працювали за інерцією, не дбали про продуктивність, випускали застарілу продукцію, яка не мала попиту. Мотивів для конкуренції й отримання прибутку взагалі не було. Засобом збагачення стала корупція, яка охопила державний апарат. Ще інші можливості відкривалися перед працівниками торгівлі - продавати за завищеними цінами дефіцитні товари. Критичний стан економіки країни був очевидним, але ніхто не знав, як це подолати. Країна існувала за рахунок нещадної експлуатації природних і людських ресурсів.

Леонід Брежнєв помер у 1982 р. Країною керували: Юрій Андропов (1982-1984)Костянтин Черненко (1984-1985)

Обидва керівники обіймали найвищі посади в похилому віці, хворіли й невдовзі вмирали. Це посилювало в людей відчуття абсурду при владі. Падіння відчувалося на всіх рівнях. У країні зростала соціальна напруга: підвищено ціни, розпочалися перебої з постачанням продуктів харчування, у дефіциті були промислові товари, що зумовлювало довжелезні черги. 

Реформи Ден Сяопіна в Китаї

5 - число країн, в яких досі формально зберігаються комуністичні режими.

Ден Сяопін(22 серпня 1904-19 лютого 1997)Китайський політик і реформатор, діяч Комуністичної партії Китаю. Ден ніколи не займав пост керівника країни, але був фактичним керівником Китаю з кінця 1970-х до початку 1990-х рр. (Ден Сяопін був генеральним секретарем ЦК КПК в період, коли ця посада не була вищою в партії) Ден Сяопін був головним ініціатором політики «чотирьох модернізацій» і побудови «соціалізму з китайською специфікою», які призвели до бурхливого економічного зростання в Китайській народній республіці і досягнення одних з найвищих у світі темпів зростання економіки. Також є творцем нової концепції взаємовідносин з етнічними китайськими територіями, що не увійшли в 1949 до складу КНР («одна держава — дві системи»)

Ден Сяопін не ставив під сумнів соціалізм у Китаї, однак уважав, що соціалізм не може бути злиденним, тому прагнув підняти рівень життя китайців, створити міцний середній клас. 

Китай: Реформи «чотирьох модернізацій» Реформа сільського господарства(грудень 1978р.)розпуск комун, перехід до сімейного підряду. Реформа управління, науки і техніки, освіти(березень 1985р.)для розгортання НТР Реформа промисловості (з жовтня 1984р.)госпрозрахунок, ринкові відносини, залучення іноземного капіталу. Реформа фінансової системи (1985р.)госпрозрахунок, ринкові відносини, залучення іноземного капіталу З 1985

Особливості реформ Китаю У Китаї зберігся тоталітарний режим і реформи стосувалися лише соціально-економічної сфери. 1989р - Спроба демократичних сил поставити питання про політичні реформи завершилася введенням воєнного стану та кривавою розправою над молоддю за допомогою танків та бронемашин у Пекині на площі Таньаньмень. За офіційними даними загинуло понад 200 осіб,3 тис.поранено. За оцінками західних ЗМІ кількість жертв сягає 35 тис.осіб.

Посилення відцентрових тенденцій в Югославії. Виникнення «Солідарності» та запровадження воєнного стану в Польщі

Югославія(1918-2003)Югославія(1945-1991)

Йосип Броз Тіто. Президент Югославії. Час на посаді:14 січня 1953 — 4 травня 1980

До кінця 1970-х років в Югославії нагромадилися суперечності, зумовлені вадами моделі самоврядного соціалізму. Цю модель так і не вдалося вмонтувати в однопартійну політичну систему. Кризові явища проявилися відразу після смерті президента Йосипа Броз Тіто в 1980 р. На тлі економічних негараздів стали очевидними вади югославського федералізму: слабнули економічні зв'язки між республіками, загострювалися міжетнічні відносини.

Найнеспокійніше було в автономному краї Косово, де відбувалися мітинги албанців під гаслом «Косово - Республіка!» .  Навесні 1981 р. тут запроваджено надзвичайний стан. Автономістським виступам у Косово активно протидіяв лідер сербських комуністів Слободан Мілошевич. У 1990 р. ситуація в Косово знову загострилася. Сербське керівництво розпустило крайовий парламент - Скупщину, а у відповідь його депутати проголосили Косово республікою.

Польща : Основна форма опозиційної діяльності - робітничі страйки та акції протестів1976 р. – створено Комітет захисту робітників.активне створення опозиційних об'єднань, які відновлювали інститути громадянського суспільства. На середину 1980 р. до організованої опозиції входило вже близько 15 тис. осіб. Поштовхом до початку активних протестів стало рішення уряду в 1980 р. підвищити ціни на м'ясні продукти. У серпні страйкували близько 750 тис. У вересні 1980 р. в Гданську представники заводських страйкових комітетів ухвалили створити загальнопольську самоврядну, тобто незалежну від партійно-державної влади, профспілку «Солідарність» на чолі з Валенсою.

Польща – 1981 рікрозмах антикомуністичного руху в Польщі викликав неабияке стурбування в керівництва СРСР. для приборкання опозиційних настроїв на території Польщі й Білорусі поспіхом організували військові навчання «Союз-81» і «Захід». Радянське керівництво вдалося до економічного шантажу й повідомило, що поставки нафти й сировини до Польщі відбудуться на рівні третини (а то й чверті) від запланованого. 

У ніч з 12 на 13 грудня 1981 р. на території Польщі було запроваджено воєнний стан. Частину опозиціонерів заарештували, інші перейшли на нелегальне становище; обмежено громадянські свободи (зокрема, таємницю листування чи недоторканність житла). Досі в польському суспільстві немає єдиної думки щодо доцільності тодішнього запровадження воєнного стану: одні акцентують на пов'язаних із ним обмеженнях, інші вважають, що це рішення запобігло вторгненню радянських військ.