Презентація "Концепція постіндустріального (інформаційного) суспільства"

Концепція постіндустріального (інформаційного) суспільства. Зміцнення демократії на Заході після Другої світової війни: розширення прав людини. Падіння авторитарних режимів у Південно-Західній Європі в 1970-х рр. Утвердження принципів громадянського суспільства. Тенденції повоєнного розвитку партійних систем. Розділ 2. ДЕРЖАВИ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ ТА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ: ФОРМУВАННЯ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВАЛюдмила Гармаш Ліцей №1 Охтирської міської ради Сумської області

У результаті навчально-пізнавальної діяльності учні/учениці зможуть: Знати:– час падіння авторитарних режимів у Греції, Португалії та Іспанії;Розуміти:– поняття: «науково-технічна революція», «неоконсерватизм», «неолібералізм»,– основні тенденції розвитку політичних систем країн Заходу у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.;Уміти:– встановити послідовність і синхронність подій, пов’язаних з утвердженням у Західній Європі ліберальної демократії та соціальної ринкової економіки;– схарактеризувати процеси зміцнення демократії та формування соціального ринкового господарства на Заході в другій половині ХХ – у першій чверті ХХІ ст.

Концепція постіндустріального (інформаційного) суспільства. Постіндустріальне суспільство — суспільство, в економіці якого переважає інноваційний сектор економіки з високопродуктивною промисловістю, індустрією знань, з високою часткою у ВВП високоякісних та інноваційних послуг, з конкуренцією в усіх видах економічної та іншої діяльності, а також більш високою часткою населення, зайнятого у сфері послуг, ніж у промисловому виробництві. Концепція «постіндустріального суспільства» Деніела Белла створена для теоретичного опису можливого шляху розвитку капіталістичного суспільства. Його найважливішою ознакою є широке використання інформації в різних сферах суспільних відносин. Утіленням цієї тенденції стала всесвітня комп’ютерна мережа «Інтернет». Ознакою такого суспільства є й урбанізація, завдяки якій у 2010 р. вперше в людській історії кількість мешканців міст на планеті перевищила кількість жителів сіл. На початку XXI ст. масштабно почали використовувати роботів, а також суперпотужні комп’ютери. Попри різні оцінки постіндустріального суспільства, науковці визначають такі його риси:домінування сфери послуг над сферою матеріального виробництва;інформація та знання є основними чинниками економічного зростання;творчість стає універсальною робочою діяльністю.

Концепція постіндустріального (інформаційного) суспільства. Проаналізуйте схему й охарактеризуйте взаємозалежність між відображеними в ній складниками інформаційного суспільства

Концепція постіндустріального (інформаційного) суспільства. Наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років у розвинених країнах Заходу відбулися якісні соціально-економічні зміни, що знаменували перехід від індустріального суспільства до постіндустріального. Ці зміни відбувалися через постійну потребу у вдосконаленні військової техніки в умовах «холодної війни».Інформатизація посилила процеси глобалізації, спонукала до появи нових професій. Побічним наслідком інформатизації стала проблема цифрової нерівності (відсутність вокремих незахищених груп населення доступу до цифрових технологій). Нового виміру також набули «інформаційні війни». Вислів «Хто володіє інформацією, той володіє світом» набув нового змісту. На початку ХХІ ст. людство вступило в епоху активного розвитку штучного інтелекту (ШІ) – здатності машин виконувати завдання, які зазвичай вимагають людського розуму. Зокрема, набув популярності створений 2022 р. чат-бот із штучним інтелектом Chat. GPT, який дозволяє користувачам створювати та перекладати тексти, виконувати різні завдання. Зазначені технологічні зміни привели до формування нового інформаційного простору.

Концепція постіндустріального (інформаційного) суспільстваІнформаційне суспільство — це суспільство, орієнтоване на майбутнє. Нині вже йдеться про становлення цифрової держави. Цифрова держава (її також називають «державою в смартфоні») — це насамперед обмін даними між реєстрами, можливість ідентифікувати громадян, рівний доступ до цифрових послуг. В Україні завдяки інформаційній системі «Трембіта» реєстри обмінюються даними, відцифровано найпопулярніші й наймасовіші державні сервіси, що необхідні людям від народження і протягом усього життя.Інноваційною розробкою світового рівня є український застосунок «Дія». Через «Дію» українці також отримують різноманітні виплати від держави («єПідтримка»). Зокрема, у перші тижні після повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 р. було запущено «єДокумент» — спеціальний документ на час воєнного стану, послуги для внутрішньо переміщених осіб, чатбот «єВорог». Через «Дію» можна подати заяву про пошкоджене майно, отримати кредит за програмою доступного кредитування «єОселя» тощо. Застосунок виявився настільки зручним і популярним, що Україна вже експортує «Дію».

Зміцнення демократії на Заході після Другої світової війни: розширення прав людини. Демократія – політичний лад, що ґрунтується на визнанні принципів народовладдя, свободи і рівноправ’я громадян. Порівняно іншою можливою альтернативою (авторитаризм, тоталітаризм), демократична держава мала декілька переваг: гарантувалагромадянам права і свободи, сприяла розвитку особистості і зазвичай була економічно розвиненішою. Якщо до війни головним критерієм демократії вважались періодичні вибори і конституція, то після 1945 р. – не лише вони, а й реальне виконання декларованих прав людини, перелік прав людини значно розширювався, зокрема для жінок (наприклад, у Франції та Італії вони отримали виборчі права). Постала правова держава – держава, якій притаманний максимальний політично-правовий захист законних інтересів, честі і гідності особистості. Почали виникати неурядові правозахисні організації на зразок «Міжнародної амністії» («Amnesty International», 1961 р.), покликані провадити просвітницьку роботу і допомагати тим, чиї права порушувались. Після Другої світової війни в країнах Західної Європи і Північної Америки усталилася ліберальна демократія – форма демократії, за якої влада уряду обмежена, а свобода та права особи всебічно захищені. Уряди в країнах з ліберальною демократією працювали в межах конституційного порядку, заснованого на верховенстві права та демократичних цінностях. Попри внутрішні відмінності, парламентська демократія стала стандартною моделлю політичної організації на Заході. Ліберальні демократії були повною протилежністю «народним демократіям» – комуністичним режимам Східної Європи.

Зміцнення демократії на Заході після Другої світової війни: розширення прав людини. На демократичний шлях розвитку на Заході відразу після війни стали колишні тоталітарні держави – Західна Німеччина та Італія, а в другій половні 1970-х – колись авторитарні Португалія та Іспанія. Ліберально-демократична система управління сприяла економічному зростанню і політичній стабільності. В умовах «холодної війни» провідною державою «вільного світу» стали США, які намагалися поширювати демократизацію і не допустити просування комунізму. Зміцнення демократії відбувалося одночасно з утвердженням принципів громадянського суспільства – саморегульованої спільноти вільних, рівних, економічно незалежних людей, які вступають у недержавні об’єднання з метою захисту своїх законних інтересів і досягнення поставлених цілей. Громадянському суспільству притаманні такі особливості: 1) наявність дієвих неурядових організацій; 2) незалежність цих організацій від державної влади; 3) почуття громадянської відповідальності та активність в обстоюванні своїх прав. Певний вплив на формування громадянського суспільства на Заході справило розчарування в діяльності політичних партій та посилення ролі засобів масової інформації. Громадські організації контролювали державну владу на всіх рівнях, брали на себе частину проблем, які не могли розв’язати державні органи влади.

Падіння авторитарних режимів у Південно-Західній Європі в 1970-х рр. Після Другої світової війни демократія не відразу запанувала у всіх західноєвропейських країнах. У Португалії та Іспанії авторитарні режими існували ще з міжвоєнного часу, а в Греції військова диктатура була встановлена по війні. Португальський авторитарний режим був найстаршим у західній частині континенту. Повоєнні лідери держави – Антоніу де Олівейра Салазар (1932—1968) та Марселу Каетану (1968—1974) – у побудові «нової держави» намагались компенсувати економічну відсталість за рахунок колоніальних володінь в Африці. Гарантією єдності імперії слугувала жорстка авторитарна структура влади. До середини 1970-х років протиріччя всередині португальського суспільства досягли такої гостроти, що запобігти вибуху можна було лише шляхом глибоких реформ. На такий крок правляча верхівка не думала йти, що призвело до зміцнення опозиції. Найактивніше про себе заявила заснована молодими офіцерами лівих поглядів організація «Рух збройних сил» («рух капітанів»). Скориставшись невдоволенням в армійських лавах, що виникли внаслідок тривалих і неефективних колоніальних воєн в Анголі, Мозамбіку, на Східному Тіморі, військові підрозділи 25 квітня 1974 р. зайняли найважливіші адміністративні установи в столиці країни – Лісабоні.

Падіння авторитарних режимів у Південно-Західній Європі в 1970-х рр. Символом революції стали червоні гвоздики, які протестувальники вставляли в дула стрілецької зброї солдатів, котрі переходили на бік повсталих (звідси і назва – Революція гвоздик). Авторитарний режим було повалено, і влада перейшла до Хунти національного порятунку, яка проголосила демократичні свободи. Першими перетвореннями нової влади були націоналізація найбільших підприємств і банків, введення робітничого контролю. У 1980—1990-ті роки при владі перебували уряди Соціалістичної та Соціал-демократичної партій. Тоді впровадили заходи із зміцнення демократичного ладу і входження Португалії до європейських економічних і політичних організацій і структур. Режим ліберальної демократії, остаточно закріплено за президентства Рамалью Іаніша (1976—1986). Фактично двопартійна система соціалістів і соціал-демократів існує в Португалії і в 2020-х роках. Країна має добрі показники економічного розвитку, сприяє ствердженню демократії у світі, надає військову та іншу допомогу Україні.

Падіння авторитарних режимів у Південно-Західній Європі в 1970-х рр. У Греції 21 квітня 1967 р. відбувся державний переворот, у результаті якого в країні було встановлено військову диктатуру на чолі з Георгіосом Пападопулосом («режим чорних полковників») Протягом семи років правління військових у Греції не функціонувала жодна демократична інституція, політичні партії були заборонені, арештовані опозиційні політики, у засобах масової інформації панувала цензура, спроби інакодумства жорстко придушувались. Якщо спочатку населення країни сподівалось, що «режим полковників» справді посприяє виходу Греції з хаосу, то з часом надія зникла. Обіцянка передати владу цивільним раз у раз відкладалася. Попри критику дій нової влади, опозиція довго не могла об’єднатися, позаяк особисті амбіції брали гору. Каталізатором боротьби з антидемократичним режимом стала студентська молодь, котра виявляла все більше невдоволення репресивними діями президента Г. Пападопулоса. Намагаючись реалізувати ідею приєднання Кіпру, значну частину населення якого складали греки, «режим полковників» спровокував військовий конфлікт з Туреччиною. У результаті невдалих воєнних дій грецька армія була змушена покинути острів.

Падіння авторитарних режимів у Південно-Західній Європі в 1970-х рр. Провал військової операції на Кіпрі в липні 1974 р. призвів до передачі влади демократичному урядові на чолі з колишнім політичним вигнанцем Констянтіносом Караманлісом (1974—1980). Колишні керівники Греції були заарештовані й засуджені, а в країні відновлені демократичні свободи. Після референдуму 8 грудня 1974 р., коли Греція була проголошена президентською республікою, главою держави Греції став лауреат Нобелівської премії миру Міхаїл Стасінопулос. Уряди правої партії Нова демократія і Загальногрецького соціалістичного руху — ПАСОК сприяли демократизації країни, включенню її в процеси європейської інтеграції. З 2009 р. в Греції наростали економічні й політичні проблеми. Внаслідок глобальної фінансової кризи 2018 р. країна опинилася на межі банкрутства і навіть виходу з єврозони. Подолати кризу Греція змогла у 2022—2023 рр.

Падіння авторитарних режимів у Південно-Західній Європі в 1970-х рр. Режим Франсіско Франко в Іспанії після Другої світової війни еволюціонував, стаючи з кожним роком усе м’якшим, але економічний розвиток не був стабільним. Спроби Іспанії в 1971 р. приєднатися до Європейського економічного співтовариства зазнали невдачі – через антидемократичний характер влади. Щоб заручитися більшою підтримкою іспанців і заразом оновити владну систему, генерал Ф. Франко вдався до відновлення в країні монархії - 30 жовтня 1975 р. передав владу Хуану Карлосу Бурбону – онуку Альфонса ХІІІ. Відтоді розпочався процес демонтажу франкістського режиму й утвердження в країні демократичних інституцій. У грудні 1978 р. на референдумі ухвалили конституцію. У результаті парламентських виборів 1982 р. до влади прийшла Іспанська соціалістична робітнича партія (ІСРП). Політика соціалістів завершила процес мирного переходу від диктатури до демократичного суспільства в Іспанії. У 1982 р. Іспанія вступила до НАТО, у 1986 р. — до ЄЕС. У 2014 р. Хуан Карлос І відмовився від престолу на користь сина; відтоді королем став Феліпе VI. У перші десятиліття XXI ст. панівне становище в політичному житті країни утримують соціалісти. В Іспанії продовжує існувати проблема сепаратизму; зокрема, частина населення Каталонії вимагає незалежності для свого регіону.

Утвердження принципів громадянського суспільства. Ознайомтеся зі схемою. Принципи громадянського суспільства, захищають інтереси держави та правлячих еліт чи інтереси громадян?

Тенденції повоєнного розвитку партійних систем. У західноєвропейських країнах не тільки відновлювали свою діяльність партії, які існували до війни, а й виникали нові. Вони віддзеркалювали настрої покоління, яке пережило Другу світову війну. Партії і політики, які розв’язали війну, утратили вплив і відійшли в політичне небуття. Гострота протиборства між політичними партіями в післявоєнній Європі згладжувалася, бо всі добре пам’ятали про пережите в роки війни.Європейські консервативні партії (за винятком Великої Британії) не брали участі в русі Опору й навіть частково співпрацювали з окупантами, через що втратили підтримку населення. Канадські та північноєвропейські консерватори також задовольнялися статусом опозиціонерів до правлячих, переважно центристських, партій. Консерватори виступали за зменшення податків на бізнес, за обмеження втручання держави в економіку, у відносини між роботодавцями й працівниками. Французьким різновидом післявоєнного консерватизму був голлізм. Прихильники Шарля де Голля аж до середини 1970-х років залишалися однією з найвпливовіших політичних течій у країні. Що означають поняття «консерватизм», «лібералізм», «неолібералізм», «соціал-демократія», «соціалізм», «комунізм»?

Тенденції повоєнного розвитку партійних систем. Хоча традиційні ліберальні партії втратили вплив ще на початку ХХ ст., у післявоєнній Європі лібералізм як політична течія залишався життєздатним. Ліберальні гасла активно використовували популярні завдяки вдалим соціальним реформам християнські та соціал-демократичні партії і рухи. Однак у Британії Ліберальна партія не спромоглася ввійти до складу уряду, а італійські ліберали розпалися на дрібні групи. У післявоєнні десятиліття неабияк зросла популярність християнських демократів. У Західній Німеччині Християнсько-демократичний союз (ХДС) вважали творцем німецького «економічного дива» 1950–1960-х років. Впливовою політичною силою була також Християнсько-демократична партія Італії. Британська карикатура на Шарля де Голля, який зачитує перелік вимог до Великої Британії для вступу в ЄЕС. 1970-ті роки. Як ви думаєте, чому художник іронізує над складеним Шарлем де Голлем списком французьких вимог до Британії?

Тенденції повоєнного розвитку партійних систем. Важливу роль у політичному житті в післявоєнні роки відігравали соціалістичні та соціал-демократичні партії, які в деяких країнах утворювали урядові коаліції. Загалом у країнах Західної Європи, за винятком Італії та Франції, вони були численнішими за комуністичні партії. З метою узгодження дій партій соціалістичного спрямування на початку 1950-х років був створений Соціалістичний інтернаціонал. Більшість соціалістичних партій зберігала тісні зв’язки з профспілками й відмовлялася від революційних методів поліпшення життя населення. Тому цілком логічним був розрив із марксизмом із його застарілими уявленнями про диктатуру пролетаріату, а також заперечення совєтського тоталітаризму. Соціалістичні й соціал-демократичні партії виступали за правову державу, демократію, демократичний соціалізм. У післявоєнні роки соціалістичні партії були представлені в урядах 12-ти європейських країн. Успішно діяли соціалістичні партії у Швеції, Норвегії, Данії, Західній Німеччині. Традиційно строкатою була й залишається партійна система Італії. На кожних виборах за місця в парламенті змагаються десятки партій. Не здобувши більшості, вони утворюють тимчасові коаліції.

Тенденції повоєнного розвитку партійних систем. Вплив комуністичних партій на політичне життя країн світу в післявоєнний період пояснювався тим, що в роки Другої світової війни комуністи брали активну участь у русі Опору й здобули чимало прихильників. Особливо значні були їхні успіхи у Франції та Італії. Певну роль відіграло й те, що праві ліберальні та консервативні партії не тільки не брали участі в русі Опору, а й співпрацювали з окупантами й були знеславлені. Через те, що в країнах Центрально-Східної Європи Совєтський Союз привів до влади комуністів, а також через початок «холодної війни» західноєвропейські компартії опинились у складному становищі. Упродовж 1947–1948 рр. у країнах Західної Європи їхні представники були змушені вийти зі складу коаліційних урядів і згодом перейшли в опозицію до демократичних партій.

Домашнє завдання. Опрацювати §3 Підготувати карту пам’яті до теми. Схарактеризувати тенденції розвитку партійних систем у західноєвропейських країнах після Другої світової війни

Джерелаhttps://pidruchnyk.com.ua/3027-vsesvitnia-istoriia-shchupak-11-klas-2024.htmlhttps://pidruchnyk.com.ua/3026-vsesvitnia-istoriia-vasylkiv-11-klas-2024.html https://pidruchnyk.com.ua/3025-vsesvitnia-istoriia-polianskyi-11-klas-2024.html