Презентація "Транснаціональні корпорації. Науково-технічна революція (НТР) і зростання ролі професійних фахівців і техніків"

Транснаціональні корпорації. Науково-технічна революція (НТР) і зростання ролі професійних фахівців і техніків. Перехід від виробництва товарів до виробництва послуг. «Рейганоміка». «Тетчеризм». Політика зменшення соціальної нерівності Розділ 2. ДЕРЖАВИ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ ТА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ: ФОРМУВАННЯ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВАЛюдмила Гармаш Ліцей №1 Охтирської міської ради Сумської області

У результаті навчально-пізнавальної діяльності учні/учениці зможуть: Знати:– час рейганоміки і тетчеризму, Розуміти:– поняття: «економічне диво», «науково-технічна революція», «неоконсерватизм», «неолібералізм», «рейганоміка», «соціальне ринкове господарство», «тетчеризм»;– основні тенденції розвитку політичних систем країн Заходу у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.;– внесок української діаспори в науково-технічну революцію. Уміти:– встановити послідовність і синхронність подій, пов’язаних з утвердженням у Західній Європі ліберальної демократії та соціальної ринкової економіки;– схарактеризувати шведську соціальну модель, процеси зміцнення демократії та формування соціального ринкового господарства на Заході в другій половині ХХ – у першій чверті ХХІ ст. – висловлювати обґрунтовані судження про громадсько-політичну діяльність Маргарет Тетчер, П’єра Трюдо, Рональда Рейгана, Франсуа Міттерана.

Транснаціональні корпораціїПісля Другої світової війни утвердилась глобальна економіка економіка без конкретних територіальних меж. У 1947 р. 23 країни підписали Генеральну угоду про тарифи і торгівлю (ГАТТ), спрямовану на упорядкування міжнародної торгівлі й максимальне зняття митних перешкод та інших обмежень. У березні 1994 р. було прийнято рішення про перетворення її у Світову організацію торгівлі (СОТ). Світова економіка перетворилася в єдиний організм, де стан одного органу (країни) неминуче позначався на стані іншого. Глобалізація проявилась у стандартизації технологій, діяльності централізованих фінансових інститутів (як-от МВФ), уніфікації вимог до податкової політики та політики зайнятості.

Транснаціональні корпораціїУ швейцарському Давосі в 1971 р. відбувся перший Всесвітній економічний форум, що зібрав керівників близько пів тисячі європейських компаній для обговорення перспектив розвитку світової економіки (невдовзі стали запрошувати і найвпливовіших політиків, економістів). Відтоді щороку на давоських зустрічах, у неформальній обстановці, розглядають ключові питання розвитку економіки, налагоджують бізнесові контакти. Водночас для координації економічних дій у 1975 р. уперше зібралася «велика сімка» (G-7), до складу якої увійшли найрозвиненіші на той час держави – Велика Британія, Італія, Канада, США, Франція, ФРН та Японія. Новий етап глобалізації почався з революцій 1989—1991 рр. у Центрально-Східній Європі, які відкрили країни колишнього соцтабору для надходження зовнішніх інвестицій та збіглися зі створенням Всесвітньої павутини (мережі «Інтернет»).

Транснаціональні корпораціїУ сучасному глобалізованому світі транснаціональні корпорації (ТНК) — це важливий складник і рушій підвищення ефективності економіки більшості країн. Діяльність таких компаній виходить за межі однієї країни й пов’язана з міжнародною діяльністю. Проаналізуйте схему. У чому сила та вразливість транснаціональних корпорацій? Знайдіть у відкритих джерелах інформацію про те, як у різних країнах оцінюють їхню діяльність різні соціальні групи, бізнесові кола, громадянське суспільство, політики різних поглядів.

Транснаціональні корпораціїЗавдяки глобалізації виробництва й лібералізації зовнішньої торгівлі ТНК перетворилися на центри світового економічного розвитку. Нині таких компаній десятки тисяч. Найдорожчими ТНК є «Apple» (електроніка, інформаційні технології), «Microsoft» (розроблення програмного забезпечення), «Alphabet» (інтернет), «Amazon» (роздрібна інтернет-торгівля), «Tesla» (автомобілебудування, освоєння космосу, сонячна енергетика), «Meta» (Facebook, інтернет), «Instagram», «Visa» (фінансові послуги) NVIDIA (графічні процесори, відеоадаптери), Berkshire Hathaway (інвестиції, страхування), TSMC (виробництво напівпровідників) та ін. На початку ХХІ ст. ТНК інвестують великі гроші в науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, активно втручаються в політику, економіку, інформаційну, науково-технічну, військову, технологічну й екологічну сфери. Від них залежить майже половина промислового виробництва, 2/3 світової торгівлі, левова частка винаходів і закордонних інвестицій. ТНК контролюють майже всю купівлю-продаж залізної руди, пшениці, кави, кукурудзи, тютюну. Прихильники ТНК переконують у тому, що вони створюють високооплачувані робочі місця та технологічно передові товари в країнах, для яких за інших обставин вони були б недоступними. Натомість критики цих підприємств вважають, що транснаціональні корпорації здійснюють неправомірний політичний вплив на уряди, експлуатують країни, що розвиваються, і заради прибутків позбавляють робочих місць працівників у своїх країнах.

Науково-технічна революція (НТР) і зростання ролі професійних фахівців і техніків. Друга половина ХХ — перша чверть XXI ст. — період стрімкого розвитку науки й технологій, який також називають науково-технічною революцією (НТР). Наука в епоху НТР стала важливою сферою діяльності, адже рівень сучасних наукових розробок визначає поступ людства на шляху до розв’язання глобальних проблем: екологічних, продовольчих, сировинно-енергетичних та ін. НТР змінює умови, характер і зміст праці, впливає на всі сфери життя суспільства, зокрема на культуру, побут, психологію людей, відносини людини й природи. У сучасному світі невпинно зменшується частка фізичної праці й зростає частка розумової висококваліфікованої та творчої праці. Збільшуються витрати на навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікацію працівників. Нині в провідних країнах, зокрема в США, в «економіці знань» задіяно 2/3 робочої сили. Основною продуктивною силою в суспільстві епохи НТР є інтелектуали, а влада фактично належить меритократії — інтелектуальній еліті.

Науково-технічна революція (НТР) і зростання ролі професійних фахівців і техніків. НТР не заперечує потребу у кваліфікованій робочій силі. Наявність кваліфікованого виробничого персоналу та його вартість часто є вирішальною передумовою розміщення підприємств провідних світових виробників у певній країні. Тому ТНК переміщують дедалі більше підприємств обробної промисловості до країн, де достатньо кваліфікована й водночас дешева робоча сила. Символом сучасної НТР стала Кремнієва долина в Каліфорнії (США) — світовий центр високотехнологічних компаній. Інтелектуальним центром цього осередку інновацій є Стенфордський університет. Інвестиційна компанія для молодих підприємців була створена в Кремнієвій долині ще на початку 1970-х років. Нині тут розміщені штаб-квартири багатьох відомих світових компаній, працюють провідні виробники мікропроцесорів, програмного забезпечення, мобільних пристроїв, біотехнологій тощо.«Український слід» у Кремнієвій долині пов’язаний з іменами Макса Левчина, винахідника системи платежів «Pay. Pal»; Яна Кума, програміста й співзасновника меседжера «Whats. App», одного з керівників соціальної мережі «Facebook»; Юрія Фраймана, одного з тих, хто продав українську ІТ-компанію «Viewdle» інтернет-гігантові «Google», та ін. Чим ви можете пояснити зростання значення освіти для окремої людини, суспільства й людства загалом в епоху інформаційного суспільства? Чи можна здобути освіту «раз і назавжди»?

Перехід від виробництва товарів до виробництва послуг. Від 1930-х рр. існує наукова теорія (Колін Кларк, Алан Фішер, Жан Фурастьє), яка поділяє економічну діяльність на три сектори: первинний (видобуток сировини), вторинний (виробництво) і третинний (сфера послуг). Відповідно до трисекторної моделі основний фокус діяльності економіки зміщується від первинного, через вторинний і, нарешті, до третинного сектора. Країни з низьким доходом на душу населення перебувають на початковому етапі розвитку; основна частина їхнього національного доходу досягається за рахунок виробництва в первинному секторі. Країни з більшим показником розвитку, із середнім національним доходом генерують свої доходи переважно у вторинному секторі. У високорозвинутих країнах з високим рівнем доходу третинний сектор домінує в загальному обсязі виробництва економіки. Найбільше сфера послуг розвинута в країнах «великої сімки».

Перехід від виробництва товарів до виробництва послуг. Науково-технічна революція зумовила становлення нової економіки – економіки, основою якої є інформаційні технології, інтелектуальна власність, перехід від виробництва товарів до виробництва послуг. До сфери послуг належать: освіта, медицина, торгівля, індустрія розваг, транспорт, банківська діяльність, страхування та ін. Цей сектор зазвичай включає як приватні, так і державні підприємства.

Перехід від виробництва товарів до виробництва послуг. Частка сфери послуг у світовій економіці неухильно зростала упродовж ХХ ст. Наприклад, у США ще в 1929 р. сектор послуг давав більше, ніж половину валового внутрішнього продукту (ВВП), а в 1993 р. – понад три чверті. На початку ХХІ ст. зростання сфери послуг продовжувалося; сьогодні в ній зайнято більше третини робочої сили в усьому світі. Так, станом на 2016 р. третинний сектор в економіці ЄС давав 74 % ВВП. Найпростішим поясненням зростання сфери послуг є те, що виробництво товарів стало більш механізованим. Оскільки машини дають змогу меншій кількості робочої сили виробляти більше товарів, то зросла роль сервісних функцій розподілу, управління і продажів. Проаналізуйте карикатуру. Які чинники зумовлюють доступність сфери послуг для суспільства?

«Рейганоміка»Президент США, колишній актор Голлівуду, республіканець Рональд Рейґан (1981—1989), на відміну від тогочасного британського уряду, менше уваги приділяв збалансуванню державного бюджету. Видатки з держбюджету на чверть перевищували доходи. Уряд вдався до поступової девальвації (зниження курсу) долара. Це позитивно вплинуло на торгівлю, адже американські товари ставали дешевшими, ніж продукція європейських чи азійських конкурентів. Головною складовою рейганівської програми «Відродження Америки» було зниження податків, що дало змогу підприємцям скерувати зекономлені кошти на модернізацію і розширення виробництва. Послаблення податкового тягаря, політика стимулювання ринкової пропозиції, сприяли збільшенню споживання серед населення. Водночас скерування значних коштів на оборонні замовлення мало не лише негативні наслідки (скорочення соціальних програм), а й позитивні, бо вдалося здійснити технологічний прорив, рівень безробіття та інфляції знизився. Урізання соціальних програм призвело до стрімкого падіння популярності Р. Рейґана. Найголовнішим результатом «рейганоміки» стала трансформація індустріального суспільства в постіндустріальне з раціональним розв’язанням багатьох соціальних проблем.

«Тетчеризм»Наприкінці 1970-х років, коли у Великій Британії загострилися фінансово-економічні проблеми, які не зміг вирішити лейбористський уряд, на дострокових парламентських виборах перемогли консерватори. Уперше в британській історії уряд очолила жінка — Маргарет Тетчер. Неоконсервативна політика британського уряду, що отримала назву «тетчеризм», ґрунтувалася на непохитній вірі в переваги вільного підприємництва. Важливим складником цієї політики був монетаризм — теорія, згідно з якою кількість грошей в обігу є визначальним чинником розвитку економіки. Основним стимулом Маргарет Тетчер вважала безпосередню матеріальну вигоду, бажання працівників якнайкраще облаштувати своє життя та життя своєї родини. Основні заходи. Підтримання приватного підприємництва. Відмова від жорсткого регламентування бізнесу. Денаціоналізація (приватизація) нафтової промисловості, авіапромисловості та вантажного транспорту, комунальної власності (частково). Обмеження прав на страйки, зменшення впливу профспілок. Гнучка податкова політика. Скорочення деяких соціальних програм. Підтримання приватних закладів освіти й охорони здоров’я.

«Тетчеризм»Чимало пересічних британців спочатку не сприйняли політику «тетчеризму». Деякі профспілки організовували страйки у відповідь на законодавчі ініціативи щодо обмеження їхньої діяльності. Із середини 1980-х років складні реформи почали давати результати. Істотно вплинуло на розвиток економіки й зміцнення фінансів розроблення нафтових родовищ у Північному морі. Скоротилася кількість робітників, зайнятих безпосередньо на виробництві, зросла зайнятість у сфері обслуговування, збільшився прошарок власників дрібних фірм, з’явилася соціальна група високооплачуваних менеджерів середнього рівня. Щорічно заробітна плата британців зростала на кілька відсотків, кожна шоста родина мешкала у власному будинку або квартирі. У середині 1980-х років останній великий страйк — загальний страйк гірників — тривав майже рік. Шахтарі протестували проти рішення влади закрити збиткові шахти, проте Маргарет Тетчер не пішла їм на поступки. З 1983р. у країні розпочалося економічне піднесення. Ефективність виробництва у Британії стала найвищою у світі. Серйозним випробуванням для глави уряду став воєнний конфлікт з Аргентиною у 1982 р. щодо Фолклендських островів. Блискавична реакція на дії аргентинських військ і вдале завершення операції підвищили рейтинг консерваторів. На виборах 1983 і 1987 рр. Консервативна партія здобула переконливу перемогу. У 1990 р. М. Тетчер пішла у відставку. Лідером партії та прем’єр-міністром Великої Британії став Дж. Мейджор.

Політика зменшення соціальної нерівності Після потрясінь «Великої депресії» та скрутних часів Другої світової війни настало «славне тридцятиліття» (1945–1975). США й провідні європейські країни поліпшили добробут своїх громадян. Майнова нерівність залишилася, однак суттєво зменшилася. Швидке економічне зростання зумовило високі соціальні стандарти в західному світі. По всій Європі та в США наслідки нерівності в доходах були пом’якшені високим рівнем соціального забезпечення, безкоштовною освітою, високоякісною медичною допомогою, державною допомогою на дітей тощо. Унаслідок такої соціальної політики показники дитячої смертності в країнах Західної Європи й США знизилися, а тривалість життя зросла. У Франції 1980-ті роки пройшли під знаком президента-соціаліста Франсуа Міттерана (1981–1995). За цей період збільшилася мінімальна заробітна плата, а пенсії та сімейні допомоги — майже на чверть. скорочено пенсійний вік з 65 до 60 років та строк військової служби, введено вільні радіо-хвилі, скасовано смертну кару 1981 року. Однак через інфляцію заходи уряду не змогли суттєво поліпшити матеріальне становище більшості французів. Велике розчарування в населення викликало розорення дрібних підприємств, скорочення робочих місць і зростання безробіття.

Політика зменшення соціальної нерівності У Великій Британії лейбористський уряд Ентоні Блера (1997–2007) проводив соціальну політику на засадах неолібералізму. Уряд збільшив штрафи для роботодавців за порушення прав найманих працівників, робітники отримали право на оплачувану місячну відпустку. Також парламент ухвалив закон про фіксовану мінімальну заробітну плату, було вдосконалено систему професійної перепідготовки, запроваджено інші соціальні програми. У Канаді внутрішня політика прем’єр-міністра П’єра Трюдо (1980–1984) ґрунтувалася на ліберальних принципах. Зокрема, уряд зрівняв у правах англоканадців і франкоканадців, проводив політику багатокультурності, скасував смертну кару. Також звільнили від податків громадян із низькими доходами, підвищили пенсії та соціальну допомогу, організували громадські роботи, поступово зрівняли статус жінок і чоловіків.

Політика зменшення соціальної нерівності Президент США Барак Обама (2009–2017) ініціював ухвалення закону про захист споживачів, започаткував реформу системи соціального страхування, що захищала представників середнього класу від банкрутства, і реформу медичного страхування. Також реалізовували програми фінансової допомоги студентам, які брали кредит на освіту, розвивали альтернативну енергетику, будували нові автошляхи. У Східній Європі ситуація була інакшою. Хоча комуністи проголошували своєю метою знищення соціальної нерівності, насправді партійна еліта й чиновники жили в набагато кращих умовах, ніж решта населення. Зручного житла споруджували мало, існували великі черги на отримання тісних квартир, на придбання побутової техніки, автомобілів. Водночас плата за комунальні послуги та транспорт була відносно невеликою.

Політика зменшення соціальної нерівності Після Другої світової війни в індустріальних, переважно західно-європейських, країнах утвердилося соціальне ринкове господарство. Модель такого господарства передбачає активне втручання держави в економіку, передусім у соціальну сферу. Одним з інструментів, який застосовує держава для забезпечення соціальної справедливості, є високі податки для тих, хто багато заробляє. Завдяки такому підходу скорочується розрив між високими й низькими доходами; з’являються кошти на допомогу малозабезпеченим верствам населення, на соціальне страхування в разі хвороби, безробіття, на освіту, охорону здоров’я тощо. Загалом у XXI ст. соціальна ринкова економіка поєднує економічну свободу й соціальний захист. Попри зусилля щодо поширення ідей і практики соціального ринкового господарства, соціальна нерівність у світі посилюється. Навіть у такій соціально орієнтованій країні, як Німеччина, рівень соціальної нерівності повернувся до періоду Першої світової війни. Сьогодні верхні 10 % суспільства мають 40 % національного багатства, а на нижні 50 % припадає лише 17 % — як і 100 років тому. Особливо сильно рівень нерівності (як доходів, так і статків) зріс за останні 30 років. Так, верхні 10 % суспільства присвоюють собі 37 % національного багатства в Європі, у Китаї — 41 %, і ше більше в Росії — 46 %. Пошуки кращих моделей соціально-економічного розвитку ставлять питання вибору перед Україною та іншими країнами, які намагаються подолати складні економічні та соціально-політичні проблеми.

Політика зменшення соціальної нерівності Ознайомтеся зі схемою. Чи доцільно післявоєнній Україні із часом перейти до такої моделі економіки? Аргументуйте вашу точку зору

Політика зменшення соціальної нерівності Скандинавська модель (англ. Scandinavian model) також Північна модель (англ. Nordic model), Шведська модель (швед. Svensk modell) (Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, Ісландія) — колективістсько-універсалістська модель соціально-економічного розвитку на основі приватної власності і ринку. В ній економіка має соціальний аспект, який передбачає вирівнювання рівня життя населення за рахунок використання результатів приватно-капіталістичного підприємництва й економічного зростання. Держава активно втручається в економіку в дусі кейнсіанських рецептів, встановлює високі ставки оподаткування. Доходи розподіляються на користь малозабезпечених громадян і розповсюджених різноманітних «вільних асоціацій». Шведська соціальна модель почала формуватися ще в міжвоєнний період. Проте сповна вона проявила себе після Другої світової війни, головно – за багаторічного прем’єра, соціал-демократа Таґе Ерландера (1946—1969). Шведська модель була успішною з кількох причин. По-перше, у цей період економіка країни стабільно зростала; по-друге, Швеція не брала участі в Другій світовій війні, тому, на відміну від інших європейських країн, їй не довелося болісно оговтуватися від війни; по-третє, її оборонний бюджет був невеликий. Шведи пишалися тим, що їхнє демократичне суспільство знайшло «серединний шлях» між соціалізмом і капіталізмом.

Політика зменшення соціальної нерівності Шведська соціальна модель передбачала обов’язкове медичне страхування, можливість придбати недороге житло, чотиритижневу відпустку для всіх працівників, страхування на випадок безробіття та додаткові пенсійні виплати за віком. Більшість соціальних програм фінансувалися за рахунок збільшення податків. Середня шведська сім’я сплачувала приблизно половину свого заробленого доходу у вигляді національних і місцевих податків. Витрати на соціальне забезпечення складали більшу частину сукупних державних видатків. Перші серйозні випробування шведської соціальної моделі припали на час світової економічної кризи 1974—1975 рр. З’явилося поняття «податкової втоми». З уповільненням економічного зростання було дедалі важче покривати систему соціальних виплат. Уряд був змушений пом’якшити податковий тиск та врізати деякі соціальні програми. Проте у 1990-х рр. більшість раніше урізаних соціальних програм відновили і навіть розширили. У Швеції місцеві громади не очікують пасивно на соціальні блага зі столиці, а беруть солідарну участь у забезпеченні економічного процвітання своїх територій. Шведська модель не передбачає централізованого планування та суцільної приватизації. Тут існує особлива політична й економічна система — корпоративність. На відміну від авторитарного корпоративізму, що насаджувався в Італії у 20–30-х роках ХХ ст., у Швеції сформувався добровільний та самоорганізований процес переговорів між найманими працівниками, роботодавцями й урядом.

Політика зменшення соціальної нерівності Чи є серед принципів шведської соціальної моделі такі, що придатні тільки для Швеції і не можуть бути запозичені іншими країнами?Запозичення якогось одного або й кількох принципів може вплинути на ситуацію в нашій країні?

Домашнє завдання. Опрацювати §6 Провести порівняльний аналіз «тетчеризму» та «рейганоміки». Виначити перспективи у шведської соціальної моделі у світі та в Україні?

Джерела https://pidruchnyk.com.ua/3027-vsesvitnia-istoriia-shchupak-11-klas-2024.htmlhttps://pidruchnyk.com.ua/3026-vsesvitnia-istoriia-vasylkiv-11-klas-2024.html https://pidruchnyk.com.ua/3025-vsesvitnia-istoriia-polianskyi-11-klas-2024.html