Презентація "Козацька слава"

Козацька слава. Спільний проектучнів 4-А класуспеціалізованої школи № 250 м. Києва

Сторінками історії

1. Козацькому роду нема переводу. Козаки – це вільні озброєні люди, воїни-найманці, не пов’язані з домом і сім’єю. Члени самоврядних чоловічих військових громад, що з XV століття існували в районі середніх течій Дніпра і Дону. Центром запорожців була дніпровська фортеця – Січ, прообразом якої було укріплення, споруджене волинським князем Дмитром Байдою-Вишневецьким. Відродження козацтва в Україні сягає 1880-х років. Сучасний національно-патріотичний рух активізував свою діяльність, почали створюватись козацькі патріотичні організації.

2. Сторінками історіїКозак – значить «вільний чоловік». Козак (тюрк.) – степовий мисливець, непереможний. У козаки попадали люди з усіх суспільних шарів (селян, міщан, дворян). Були серед них і іноземці. Козаки об’єднувались в курені (загони), кожен курінь обирав собі отамана. Козаки суворо дотримувались дисципліни, успішно розвивали власну військову вправність. Навіть створили власний флот, що складався з легких і швидких човнів – чайок.

Чайка — безпалубний плоскодонний човен запорізьких козаків XVI—XVII ст. у вигляді величезної видовбаної колоди, по бортах обшитої дошками. Довжина – близько 18м, ширина й висота бортів – до 4м. Ззовні бортів для збільшення остійності і плавучості кріпився очеретяний пояс. Човен мав поперечні переборки і лави, щоглу з вітрилом, 10-15 пар весел, носовий і кормовий рулі, уміщав до 70 чоловік. Озброєння – 4-6 фальконетів (гармати калібром 30 мм.). На борту був запас зброї та провіанту достатній для тривалих морських походів. Основним завданням була боротьба з Туреччиною та кримськими татарами. Козаки дуже успішно захищали не лише Україну, але і Європу від войовничих турок. Також вони рятували з полону християн, проданих у рабство. Козацьке гасло: «Або перемога, або смерть!» Козак – чесна, смілива людина, Найдорожче йому – Батьківщина! Козак – слабому захисник. Цінити побратимство звик! Козак – усім народам друг, І лицарський у нього дух!

3. Звичаї козаків Хто хотів стати козаком, мусив три роки служити старому козаку за слугу й помічника. Коли вивчався від того козака військовій справі й набував спритності у битвах, то ставав справжнім козаком. Запорожці брили голову, залишаючи над лобом чуприну, - оселедець. Коли ця чуприна виростала довгою, то козак закладав її тільки за ліве вухо. Вусів не підстригали, а змащували і закручували вгору. Це ставили козаки собі за особливу козацьку славу і честь. Позбавити чуприни козака вважалося найбільшою ганьбою. Дуже велике значення надають козаки тому чубові. Коли один козак вирве його в іншого, то мусить заплатити п ’ять карбованців.

Запорозькі козаки мали звичай насипати кургани (пагорби), щоб ховати в них тих, хто чимось відзначивсь. Ще й сьогодні можна побачити багато курганів у степах поблизу Очакова в заповіднику «Козацькі могили». У великій шані в козаків перебувало побратимство. На знак побратимства мінялися вони своїми натільними хрестами. В боях билися побратими поруч і рятували один одного. Побратимство надавало великої сили. Воно було одною з таємних причин козацької непереможності.

4. Як одягались козаки Козаки одягалися дуже просто: в грубу домотканну сорочку, в кирею – довгий плащ без рукавів, в шаровари – дуже широкі штани переважно червоного та синього кольору кольорів. На голові шапка (кучма), обшита хутром. За широким поясом (кушаком) носили пістолі і люльку, через плече торбинку з харчами і кулями, а до пояса на ремінець ще й прив’язували порохівницю з порохом. На ногах – чоботи.

5. Козацька зброя Гармати, рушниці, пістолі, списи, шаблі, стріли, сагайдаки, келепи, якірці, ножі, кинджали, панцери, пищалі, мушкети. Більше за все поважали і любили шаблю. Казали, що шабля – чесна зброя. Ой панночка наша шаблюка! З бусурменом зустрівалась, Не раз, не два цілувалась. 

6. Як жили козаки У Січі жили лише неодружені козаки. Жінок на Січі не було. Як проходив день: піднімалися козаки зі сходом сонця, вмивалися холодною річковою водою, читали «Отче наш». Після молитви сідали снідати. Час від сніданку до обіду проводили по-різному: хто об’Їжджав коня, хто оглядав зброю, хто вправлявся в стрілянині, а хто просто лежав на боці та розповідав про власні бойові подвиги або слухав інших. Рівно о 12-тій годині курінний кухар ударяв у казан, і тоді кожен поспішав у свій курінь до обіду. Увечері, по заходу сонця, козаки знову збиралися у курені. Тут вони вечеряли, молилися Богові та лягали спати. Так бувало напередодні походу. А після вдалого походу ще довго над Дніпром лунали веселі козацькі жарти та пісні.

7. Чим харчувались. Популярною їжею на Січі були кашоподібні страви з різних зернових: соломаха, тетеря, щерба, братко. Також часто готувалися й кулеші. Однією з особливостей харчування козаків було незначне споживання печеного хліба, адже борошно не завжди було в достатній кількості. Крім того, випікання хліба вимагало великої кількості людей, значних затрат праці і часу. Картопля ж з’явилась набагато пізніше. До столу, який на Січі звався «сирном», подавали наступні страви.- Соломаху, тобто житнє борошно, густо зварене з водою й засмажене олією. - Тетерю – рідку пшоняну кашу, до якої під час кипіння додавалося кисле житнє тісто. Тетеря подавалась до обіду і була улюбленою стравою козаків. Їжа запивалася різними напоями з посуду, який називали михайлик чи коряк місткістю від 3 до 5 наших чарок. Рідка їжа їлась ложками, тверда бралась руками.  

На вечерю часто подавали гречані галушки з часником або юшку, зварену з риби. Великі групи козаків займалися рибним промислом. Риби в той час було безліч: осетри, білуга, севрюга, стерлядь, сом, короп, лящ, чихоня, оселедець. Її в’ялили, сушили, солили, виготовляли риб’ячий жир, вживали рибу як вареною, так і печеною. Риба була суттєвим додатком до раціону харчування козаків як влітку, так і взимку. За козацьким звичаєм, за столом необхідно було з’їсти все, що було наварено і спечено. Інколи козаки пекли коржі-загреби (тісто загрібали в жар). М’ясні страви були святковими. Якщо козаки хотіли поласувати м’ясом, дичиною, варениками, то збирали додаткові гроші, закуповували продукти і передавали їх кухареві. Козаки вживали багато часнику, хріну, цибулі, гіркого перцю, капусти, червоного буряка, пили узвар.

8. Козацький дозор З ким тільки не билися козаки, захищаючи рідну землю свою!Дні й ночі чатували дозорці на дерев’яних спорудах, які називалися «хвіругами». Як побачать десь орду ворожу, так і підпалять «хвіругу»: - Гори, рідно, сповіщай братів! На іншій могилі побачать вогонь – і собі підпалять. Так мудрі козаки лише за одну годину весь край сповіщали про наближення небезпеки. З усіх боків ішли на лютого ворога запорожці. Так зустрінуть, що бусурмани й дорогу додому забудуть!

Відповідальна за випуск Назаренко Т. О. Художній і технічний редактор Пустовойт С. М. В доборі матеріалу приймали участь учні: Костюченко К., Григорук О., Сауляк І.,Охендовська К., Кравченко А., Лукаш Є., Стрільчик Д., Дахновський О., Пустовойт А., Онищенко Є., Ранський Д.