Презентація КОЗАЦЬКО-СЕЛЯНСЬКІ ПОВСТАННЯ кінця XVI – початку XVII століття

Козацько-селянські повстаннякінця XVI – початку XVII століття

Практично всі верстви українського суспільства потерпали від польської сваволі. Однак, якщо його верхівка мала змогу в багатьох випадках відстоювати власні права політичними методами, то простому люду – поспільству – лишалися принципово інші форми протидії.

Українські селяни реагували на процес закріпачення їх польською шляхтою як пасивною непокорою, зокрема втечею на Подніпров’я, так і активним спротивом. Вони здійснювали напади на панські маєтки, знищували майно шляхтичів, вбивали їх самих. Час від часу спалахували антифеодальні повстання.

Виникнення нової соціальної групи – козацтва, вивело цю верству на авансцену української історії. Польська шляхта, коли виникала військова потреба, використовувала козаків, але в мирний час намагалася гнобити «цю своєвільну голоту». Такі стосунки неминуче мали привести до невдоволення українського населення, головною рушійною силою якого стає козацтво.

Відповіддю на національний і кріпосницький гніт, що особливо посилився після Люблінської унії, на утиски, що чинили магнати козакам і міщанам, були великі козацько-селянські повстання, що час від часу охоплювали цілі області України. Національно-визвольні протести розпочалися ще у першій половині XVI ст. і, незважаючи на жорстокість придушення, тривали до його кінця.

Перелік козацько-селянських повстань виглядає так: Повстання під проводом К. Косинського (1591–1593 рр.). Повстання під проводом С. Наливайка (1594–1596 рр.). Повстання під проводом М. Жмайла (1625 р.). Повстання під проводом Т. Трясила-Федоровича (1630 р.). Повстання під проводом І. Сулими (1635 р.). Повстання під проводом П. Павлюка, Я. Остряниці, Д. Гуні та інших (1637– 1638 рр.).

Спільні ознаки козацько-селянських повстань:всі ці повстання за рушійними силами були козацько-селянськими, вони не носили всенародного характеру ні за числом учасників, ні за територією поширення; щодо останнього, то вони мали в основному локальний характер.

Спільні ознаки козацько-селянських повстань:всі вони закінчились поразкою, причини якої були в основному спільними для всіх: стихійність, відсутність далекосяжних цілей; невиробленість чіткого ретельно осмисленого плану та відсутність належного керівництва; непослідовність дій, які поглиблювалися соціально-економічними відмінностями у середовищі козацтва та у прагненнях козацтва і селянства.

Спільні ознаки козацько-селянських повстань:перші повстання мали здебільшого соціальний характер, в них національно-релігійні аспекти виявилися порівняно слабо, що свідчило про відставання свідомості козацтва від його можливостей. І лише з другого десятиліття ХVII ст. окреслилася тенденція до посилення захисту інтересів "всього народу руського".

Серед головних причин повстань можна виділити посилення кріпосницького та національного гніту; експансію шляхти на відносно вільні українські земні, колонізовані «уходниками» та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств населення; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво.

Готовність до повстання серед українців поєднувалася із вправністю в бою, цією властивою рисою українців пограниччя. Масові повстання в Європі того часу звичайно характеризувалися відсутністю організованості та військової науки. З цієї точки зору Україна відрізнялася, від інших країн. Життя на повному небезпек пограниччі змушувало навіть простих селян та міщан освоювати мистецтво володіння вогнепальною зброєю. Козаки утворювали в повстанському війську ядро добре організованих і високомайстерних вояків. Навіть поразки поглиблювали досвід українського козацтва у боротьбі з регулярною армією.

Повстання Криштофа Косинського (1591—1593)Приводом до нього стало захоплення білоцерківським старостою К. Острозьким козацьких земель. Даючи відсіч зухвалому шляхтичеві, загін реєстрових козаків на чолі з К. Косинським у грудні 1591 р. захопив замок і місто Білу Церкву. Цей виступ, підтриманий міщанами та селянами, незабаром переріс у масштабний повстанський рух, який протягом 1592—1593 pp. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. Успіхи повстанців налякали офіційну владу.

Київський воєвода Костянтин Острозький, зібравши численне шляхетське військо та загін німецьких найманців, у серпні 1593 р. завдав поразки козацькому війську у вирішальній битві під П'яткою на Житомирщині. К. Косинський з частиною козаків змушений був відійти на Запорожжя. Зібравши двохтисячне військо, повстанці в травні 1593 р. розпочали новий наступ. Під час облоги Черкас загинув К. Косинський (за однією версією під час бою, за іншою — підступно вбитий слугами князя Вишневецького в ході переговорів). Залишившись без лідера, повстанці зазнали поразки.

Повстання Северина Наливайка (1594–1596 рр.)У жовтні 1594 р. спалахує антишляхетське повстання на чолі з Наливайком. Уже навесні 1595 р. на території України вели боротьбу декілька десятків повстанських загонів, у лавах яких налічувалося понад 12 тис. осіб. Наприкінці 1595 — на початку 1596 pp. селянсько-козацькі виступи охопили Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля та білоруське Полісся. Таке успішне розгортання повстання було зумовлене тим, що основні збройні формування Польщі на чолі з коронним гетьманом С. Жолкевським у цей час перебували в Молдові, де вони намагалися посадити на молдавський трон польського ставленика. Северин Наливайко

Коли повстанці, очолювані Наливайком, стали для шляхетської Польщі серйозною загрозою, урядом було прийнято рішення кинути проти селянсько-козацького коронне військо С. Жолкевського. Розуміючи, що протидіяти численному та озброєному польському війську він не зможе, Наливайко з невеликим загоном (понад 1500 чоловік) відступив на Волинь, а звідти через уманські ліси до Білої Церкви. Саме в цьому місті було об'єднано сили трьох козацьких ватажків — С. Наливайка, М. Шаули, Г. Лободи. Об'єднане військо налічувало 5—6 тис. осіб, що дало змогу розгромити передові загони шляхетських військ на чолі з Ружинським, але перед основними силами Жолкевського вони змушені були відступити.

Одна з вирішальних битв відбулася в урочищі Гострий Камінь біля Трипілля, у ході якої обидві сторони зазнали значних втрат, але жодна не отримала перемоги. Після цієї баталії Жолкевський відійшов до Білої Церкви і чекав підходу резервів, а козацьке військо — у Переяслав, де і відбулася рада, яка обрала гетьманом замість Наливайка Лободу. Частина повстанців мала на меті перейти кордон й утекти в Росію і тому забрала з собою жінок, дітей і майно, що помітно знизило мобільність козацького війська.

Отримавши підкріплення, Жолкевський відрізав повстанцям дорогу до російського кордону. В урочищі Солониця, неподалік від Лубен, козацьке військо потрапило в оточення і зазнало поразки. Полоненого Наливайка та шістьох соратників було відправлено до Варшави, де у в'язниці його протримали більше року і у квітні 1597 р. відрубали голову, а потім четвертували тіло.

Напередодні битви під Хотином, польський уряд погодився з П. Сагайдачним на збільшення реєстру до 3 тис. осіб і виплату їм платні в сумі 40 тис. злотих на рік. Але після Хотинської війни, яка принесла славу українським козакам, польський уряд не виконав даних козакам обіцянок, не виплатив їм належну платню, зменшив реєстр. Польський уряд прагнув перетворити козаків, яких не було в реєстрі, у залежних селян. Переможці Хотина не бажали розлучатися зі зброєю і ставати покірними панськими кріпаками. По всій Україні ходили повстанські загони.

Повстання Марка Жмайла (1625 р.)Влітку 1625 р. польський уряд направив на Київщину каральне військо на чолі з коронним гетьманом С. Конєцпольським. На допомогу повсталим прийшов 20-тисячний загін на чолі с Марком Жмайлом, якого на Січі обрали гетьманом.Їхній виступ став відповіддю на жорстокий каральний похід проти селянських рухів 30-тисячної армії коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Біля Канева козацька залога (охорона замку) вступила у суперечку з урядовими військами. Незабаром сюди прибули і основні сили запорожців з артилерією під командуванням М. Жмайла. Марко Жмайло-Кульчицький

Об'єднане козацько-селянське військо (20 тис. чол.) вступило у протиборство з переважаючими урядовими військами. Повстанці чинили впертий опір, послаблюючи сили ворога. Але під натиском регулярної армії все ж відступили до озера Куруківського, що неподалік Кременчука. Зав'язалася жорстока сутичка, в якій жодній із сторін не вдалося досягти рішучої перемоги, що змусило супротивників підписати 26 жовтня 1625 р. мирну угоду.

За підсумками переговорів було підписано Куруківську угоду, за якою всі учасники повстання були амністовані, а реєстр збільшувався на 6 тис. Реєстровцям була визначена щорічна заробітна плата в 60 тис. злотих і виділені королівські землі. У свою чергу, козаки прийняли на себе зобов'язання не втручатися в релігійні справи, припинити морські походи і не вступати в зносини з іноземними державами.

Повстання Тараса Трясила-Федоровича (1630 р.). Польський уряд 1629 р. значну частину своїх військ розквартирував в Україні, що зумовило новий вибух народного гніву. Основними причинами повстання стали грабунки та розбої польських жовнірів; зростання релігійних утисків; поглиблення протиріч між нереєстровими та реєстровими козаками, які мусили захищати інтереси гнобителів. Початком повстання стала відмова запорожців коритися гетьману реєстровців Григорію Чорному. У березні 1630 р. козаки, обравши ватажком Тараса Федоровича (Трясила), вирушили з Січі «на волость». Повстання швидко охопило Полтавщину та значну частину Лівобережжя. Стративши Г. Чорного, оволодівши Каневом та іншими населеними пунктами, козаки підійшли до Переяслава. Тарас Трясило-Федорович

Проти повстанців знову було кинуто коронного гетьмана Конєцпольського. Майже три тижні тривали кровопролитні бої між ворогуючими сторонами. Центральною подією протистояння була «Тарасова ніч», коли невеликий загін повстанців знищив Золоту роту — добірне шляхетське формування, що охороняло штаб Конєцпольського. Зазнавши значних втрат, коронний гетьман змушений був піти на переговори. Як і під час попереднього повстання, козацько-старшинська верхівка усунула ватажка від керівництва (Тарас Федорович мусив з частиною прибічників повернутися на Запорожжя) й уклала компромісну угоду, суть якої полягала в збереженні основних вимог Куруківської угоди та в збільшенні реєстру до 8 тис. осіб.

Повстання Івана Сулими (1635 р.)У травні 1635 р. С. Конєцпольським вирушив в Україну, щоб вибрати місце для фортеці, щоб ізолювати Січ від України. Разом з ним був француз Гійом-Левассер де Боплан, інженер за фахом, фортечних справ майстер, який згодом написав «Опис України» - книгу про наш край. Будівництво розпочали біля Кодацького порогу. Це було вигідне місце, бо втикали на Січ здебільшого Дніпром, а в цьому місці човни тягли берегом – заважав поріг. Вже на початку липня будівництво фортеці завершилось. Комендантом Конєцпольський призначив французького найманця капітана Жана Маріона, який жорстоко гнітив козаків і не пропускав жодного втікача.Іван Сулима

Козаки вирішили знищити фортецю. На чолі загону став гетьман Іван Сулима, який щойно повернувся з морського походу на Царгород. Серед повсталих був і його побратим - Павлюк. У ніч із 3 на 4 серпня 1635 р. козаки по приставних драбинах проникли у фортецю і перебили залогу. Народна дума розповідає про ті далекі події: «Добре Павлюк та Сулима ляхів частували, військо вибили дощенту, Кодак зруйнували».

Козаки знищили фортецю і, укріпившись на дніпровому острові, оборонялися там близько двох місяців. Але в грудні 1635 р. зрадники схопили Сулиму і п'ятьох йo­rо однодумців. Їх відправили до Варшави на суд. Івана Сулиму, героя-мореплавця, якому сам римський папа Павло V вручив золоту медаль за перемоги над турецьким флотом, був страчений за наказом польського короля.

Повстання П. Павлюка, Я. Остряниці, Д. Гуні Новий спалах козацько-селянських виступів розпочався у 1637 р. Спершу великий загін козаків на чолі з гетьманом Павлюком (Павлом Миновичем Бутом) у травні пішов на Корсунь і, захопивши артилерію реєстровців, повернувся до Запорожжя. Потім влітку вже розширений і добре озброєний загін козаків виступив у похід на Київщину. Павлюк звернувся з універсалом до реєстровців і селян із закликом поповнювати лави повстанців. Реєстровці приєдналися до повстання, кількість учасників якого невпинно зростала. Павло Бут-Павлюк

Загони козаків і селян очолювали полковники Карпо Скидан, Богдан Кизим, Дмитро Гуня. Повстання охопило всю Лівобережну Україну. Учасники руху захоплювали фортеці, палили королівські привілеї на маєтки, руйнували панські садиби. Втікаючи до Польщі, шляхтичі казали: «Краще мати ликове життя, ніж шовкову смерть». Зібрати чимале військо польному (польовому) гетьману Миколі Потоцькому вдалося лише під осінь.

У грудні 1637 р. десять тисяч повстанців зустрілися біля села Кумейки (тепер Черкаської області) з п'ятнадцятитисячною королівською армією. Кривавий бій не приніс повної перемоги ні повстанцям, ні урядовим військам. Почалися маневрування сил і переговори, під час яких Павлюка по-зрадницькому схопили, a згодом вивезли і стратили у Варшаві. Рештки повстанців діяли далі під проводом обраного пізніше гетьманом нереєстрових козаків Дмитра Гуні. Карпо Скидан і Богдан Кизим зі своїми загонами теж продовжували боротьбу. Каральні загони шляхти жорстоко придушили ці виступи. Захопивши в полон Кизима і його сина, М. Потоцький наказав посадити їх на палі в Києві, на острах козакам і посполитим.

Проте навіть такий розвиток подій не зупинив повстанців — вже навесні 1638 р. козаки знову активізують свою боротьбу. Спочатку повстання очолює Я. Остряниця, потім — Д. Гуня. Та сили були нерівними, особливо коли на допомогу коронному війську прийшли жовніри Я. Вишневецького. Після поразки в бою під с. Жовнин (Черкаська область) повстанці змушені були капітулювати.

На козацьких радах у Києві (вересень) та Масловому Ставі в Канівському повіті (грудень) реєстровці під тиском польського уряду визнали ухвалену сеймом «Ординацію Війська Запорозького реєстрового», за якою скасовувалося козацьке самоврядування, число реєстрових козаків обмежувалося до 6 тис. Козаки мали право селитися в трьох староствах — Черкаському, Чигиринському та Корсунському. Замість обраного гетьмана уряд направляв свого комісара. Нереєстрові козаки переходили до стану посполитих.

Отже, козацько-селянські повстання, що прокотилися українськими землями наприкінці XVI — на початку XVII ст. закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; малочисельність лав повсталих; тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість програмних установок; гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо.

Незважаючи на поразки козацько - селянські повстання відіграли значну роль в історії України, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення українського народу, прискорювали формування національної самосвідомості.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!Світлана МАЄВСЬКА