Презентація "Краса й милозвучність поезії Д.Павличка".

Краса й милозвучність поезії Д. Павличка У душі кожної людини є клапан, що відкривається тільки поезією. М. Нєкрасов. Поезія – це не «кращі слова в кращому порядку», це вища форма існування мови. Й. Бродський

Майстер слова Павличко Дмитро Васильович28.09.1929

Народився поет 28 вересня у с. Стопчатові на Івано-Франківщині у багатодітній родині. Коли мати з батьком йшли копати картоплю - тверда земля Дмитрові була за ліжко,шорсткий кептар за пелюшки. Початкову освіту здобув у польській школі в с. Яблунів, продовжив навчання в Коломийській гімназії,далі у радянській дестирічці. Коломийська гімназія

1948 р. Дмитро Павличко вступає на філологічний факультет Львівського університету . 1953 року вступає до аспірантури. Львівський університет імені Івана Франкаstyle.font. Stylestyle.font. Weightstyle.text. Decoration. Underline

1964 р. Дмитро Павличко переїхав до Києва і очолив сценарну майстерню кіностудії ім. О. Довженка. За його сценаріями поставлені фільми "Сон" (1965 р.) — у співавторстві з В. Денисенком та "Захар Беркут" (1970 р.)Кіностудія імені Олександра Довженка

1997 р. поета нагороджено орденом "За заслуги" III ст., а 1999 р. - орденом князя Ярослава Мудрого V ст. Орден князя Ярослава Мудрого Орден “За заслуги”Нагороди

Творчість. ОСНОВНІ ТВОРИЗбірки :«Любов і ненависть», «Таємниця твого обличчя» Дитячі твори :«Золоторогий Олень», «Дядько Дощ», «Де найкраще місце на землі», «Пригоди кота Мартина».

Написання пісні «Два кольори» відбулося за цікавих обставин. У приміщенні  Верховної ради УРСР нудьгували поет Дмитро Павличко та композитор Олександр Білаш. «Було нецікаво, тому вони роздивлялися по залу» — згадує донька композитора Олеся Білаша. «Раптом батько попереду побачив жіночку з накинутою на плечі хусткою: на  чорному тлі — червоні троянди, такі яскраві, що вбирають очі!— Бачиш оту жіночку? — спитав батько Павличка. — Дивись, яка хустка — червоне і чорне.— Червоне — то любов, а чорне — то журба, — відповів Дмитро Васильович». У інтерв’ю львівській газеті «Високий замок» Павличко зізнався, що гарні плечі, вкриті чорною хусткою з великими червоними трояндами, належали Любі Молдаван, тодішній колгоспниці з села Бочківці Хотинського району Чернівецької області (пізніше вона стала відомою вченою в галузі сільського господарства, доктором наук).  «Хустка Люби навіяла мені спогад про батькову улюблену пісню, що вишита хустка любить молдаван. Від тих спогадів я на тому з’їзді на колінах написав першу строфу». Після цього, згадує автор, вони разом із Олександром Білашем потихеньку втекли зі з’їзду комсомолу до Будинку творчості у Ворзелі, що під Києвом. Там композитор мав свою кімнату і перебував певний час на відпочинку. Там для праці та натхнення стояв рояль. За короткий час народилася пісня, яку заспівав Олександр Білаш.

Першим професійним виконавцем пісні став Анатолій Мокренко, який заспівав її на художній раді на Українському радіо. Рада не допустила пісню до запису. Заперечень до музики не було, а от в тексті знайшли «блуд», мовляв, «якщо людина посивіла і нічого не везе додому, значить вона повертається з тюрми». Крім того, партійно-радянська цензура вважала пісню «Два кольори» гімном ОУН. Неодноразово доводилось авторам відстоювати право на існування національного за своїм духом твору. Але жодного разу, ані композитор, ані поет не відцуралися від неї. Завдяки цій впевненості, 7 жовтня того ж 1964 року світ почув «Два кольори» на радіо, у виконанні Дмитра Гнатюка, який був на той час у фаворі. Пісня полетіла за моря і океани: її співали в Канаді, Америці, Аргентині, Австралії – всюди. Завдяки своїй ліричності, задушевності, теплу і мелодійності вона стала народною, її любитимуть завжди. Її важко перекласти іншими мовами, адже сорочка-вишиванка, як оберіг, в ній споконвічні українські традиції, народні символи. Любов і щастя, сум і журба, радість і печаль – саме з таких почуттів, про які йдеться в пісні, складається людське життя. І вони життєво поєднуються та переплітаються, як червоні і чорні нитки на рідному до болю маминому вишитті…

Людину все життя супроводжують два кольори: червоний — то любов, а чорний — то журба. Такими ж нитками, за народною традицією, вишивали рушники та сорочки. Проводжаючи сина в дорогу, мати дала вишитий рушник, як оберіг, як символ своєї любові. І це була найдорожча річ, яку він зберігав протягом довгих років, бо мати ніби вгадала синову долю, вишила її на полотні. Поет підібрав такі задушевні слова, так зумів виразити почуття багатьох людей, що вірш став улюбленою народною піснею для багатьох поколінь

Як  я  малим  збирався  навесні  Піти  у  світ  незнаними  шляхами,  Сорочку  мати  вишила  мені  Червоними  і  чорними  нитками.  Два  кольори  мої,  два  кольори,  Оба  на  полотні,  в  душі  моїй  оба,  Два  кольори  мої,  два  кольори:  Червоне  —  то  любов,  а  чорне  —  то  журба.  Мене  водило  в  безвісті  життя,  Та  я  вертався  на  свої  пороги,  Переплелись,  як  мамине  шиття,  Мої  сумні  і  радісні  дороги.  Два  кольори  мої,  два  кольори,  Оба  на  полотні,  в  душі  моїй  оба,  Два  кольори  мої,  два  кольори:  Червоне  —  то  любов,  а  чорне  —  то  журба.  Мені  війнула  в  очі  сивина,  Та  я  нічого  не  везу  додому,  Лиш  горточок  старого  полотна  І  вишите  моє  життя  на  ньому.   Два кольори