Презентація " Культура Русі - України в ХІ-ХІІІ ст."

Культура Русі–України в другій половині ХІ – першій половині ХІІІ ст.

У другій половині ХІ — першій половині ХІІІ ст. на Русі продовжували існувати і розвиватися державні й церковні школи. Літописець стверджував, що «той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами».«Освіта та розвиток наукових знань. Русі–України в другій половині ХІ – першій половині ХІІІ ст.»

Текст слайда. Заголовок слайда. Державнішколи. ГрамотніДержавні діячі Церковні школи. Паламарі та священникі

Софіївський собор Провідним освітнім центром Русі був Софійський собор, при якому продовжувала діяти школа, заснована Ярославом Мудрим. Сучасний вигляд. Реконструкція

У 1068 р. дочка князя Всеволода Ярославича Анна Всеволодівна (Янка) відкрила при Андріївському монастирі школу для дівчат.

Існуючі історичні джерела засвідчують поширення освіти серед населення Русі. Свідченням цього є берестяні грамоти, знайдені переважно в північних містах Русі (у Новгороді — понад тисячі), графіті на стінах культових споруд (найбільш цінні — на стінах Софійського собору), написи на ремісничих виробах, предмети для письма.

Берестяні грамоти — написи на шматках берести, кори берези, зроблені за допомогою спеціальних писал — загострених металевих паличок. 

Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, яких на Русі було багато (Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі тощо). Але найперша і найбільш значна містилася в Софії Київській. За підрахунками вчених, книжний фонд Русі складав щонайменше 130—140 тис. томів. Існували бібліотеки при соборах, монастирях, княжих палатах. Чимало було і приватних книгозбірень. Для поширення книг діяли центри з переписування книг (скрипторії) у Києві, Новгороді, Галичі, Чернігові, Володимирі Волинському, Переяславі, Ростові та інших містах.

В ХІ—ХІІІ ст., як свідчать візантійські джерела, за одну книгу можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі.

У Київській державі, як і в усій Європі, не існувало такої галузі діяльності людини, як наука проте нагальні потреби життя вимагали розвитку достовірних і точних наукових знань. Наука перебувала під впливом античних авторів. Із перекладених книг черпали наукові знання про природу, географію, філософію.

Центром розвитку наукового життя був Києво-Печерський монастир. Києво-Печерський монастир сучасний вигляд

Зі збільшенням кількості міст та населення в них за часів Київської держави зростала потреба медичної допомоги, яку надавали, здебільшого, знахарі та ворожбити. Одночасно з’являлися лікарі-фахівці, які згідно з “Руською правдою” мали право за платню лікувати хворих.

Відомим лікарем у Києві був Агапіт, який умів робити хірургічні операції. У писемних джерелах збереглися відомості про діяльністьцього ченця Києво-Печерського монастиря. У 1076 р. Святославу Ярославичу. Агапітом була зроблена хірургічна операція з видалення пухлини на шиї. На території Києво-Печерського монастиря він заснував першу лікарню.

Агапіт - вважається засновником лікарської справи у Києво-Печерському монастирі. Преподобний лікар Агапіт. Києво-Печерський

Онука Володимира Мономаха Євпраксія - Адельгейда займалася наукою. Вона написала медичний трактат “Мазі”, окремим розділом там був “Про гігієну тіла”, яким випередила європейських вчених на два століття. Написала медичний трактат “Мазі”;Окремий розділ в якому про гігієну;Займалась наукою.

У славнозвісному “Ізборнику Святослава" - праці енциклопедичного характеру, перекладеній з грецької мови на болгарську в X ст. і переписаній у 1076 р. для сина Ярослава Мудрого - Святослава, подано багато відомостей медичного змісту. Книга XI ст. «Ізборник Святослава»

«Усна народна творчість. Книжні пам`ятки та літописання Русі–України в другій половині ХІ – першій половині ХІІІ ст.» У народній творчості періоду другої половини XI – першої половини XII ст. продовжують розвиватися такі види усної народної творчості, як перекази і легенди, билини, різноманітні пісні, колядки й щедрівки, казки, прислів’я й приповідки

З усіх джерел усної народної творчості, котрі збереглися до наших часів, дуже складно відокремити зразки саме того періоду, адже на твори попереднього періоду нашаровувалися більш пізні сюжети. Так наприклад, на язичницькі за змістом колядки та щедрівки накладалися християнські мотиви.

У народній творчості періоду другої половини ХІ – першої половини ХІІІ ст., визначається дружинний епос, у якому оспівувалися перемоги вождя-князя та його дружини. Билини доповнюються новими сюжетами про боротьбу з половцями. Під ім’ям Володимир Красне Сонечко вже розуміється Володимир Мономах

До цієї доби належать казки, де згадується Змій Горинич. Науковці схильні вважати Змія Горинича узагальненим образом половців.

Як нам уже відомо, книжна культура Київської держави формувалася за візантійськими та болгарськими зразками. Розквіт власної літератури припадає на період другої половини XI – першої половини XIIIст.

Книжки писали “уставом”. Початкові букви виділяли, часто прикрашали різними орнаментами: звіриним, геометричним, рослинним. Кожну сторінку прикрашали різними малюнками (мініатюрами).

До нашого часу збереглася лише невелика частина творчого доробку тієї доби: Остромирове Євангеліє, Ізборники 1073 і 1076 рр., Мстиславове Євангеліє, «Повість минулих літ», «Повчання дітям» Володимира Мономаха, «Слово о полку Ігоревім», «Києво-Печерський патерик»

Найдавнішою книгою Київської держави, що збереглася, є Остромирове Євангеліє, написане в 1056-1057 рр. у Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира. Ця пам’ятка має виключно мистецьке значення завдяки своєму багатому оформленню Сторінки Остромирове Єванеліє

Відомим є Мстиславове Євангеліє, написане у два стовбці гарним уставом на 213 аркушах.

Своєрідною енциклопедією різних знань цієї доби були «Ізборники».Ізборник – рукописний збірник статей та уривків, вибраних із різних книг.

Яскравим свідчення високої майстерності письма та ілюстрування слугує Ізборник Святослава (1073) У ньому вперше вміщено груповий портрет реальних людей Святослава Ярославича та його сім’ї. Сторінки з «Ізборника Святослава» 1073 року

«Ізборники» – були збірниками різних за тематикою творів переважно візантійських вчених, які розтлумачують деякі складні для розуміння біблійні сюжети, а також повчають і дають настанови. Почали з’являтися твори житійного характеру, у яких описувалося життя мучеників і подвижників.

Оповідання про окремі епізоди з життя святих об’єднувалися в збірки – патерики. Найвідомішим із них є «Києво-Печерський патерик».

Найоригінальнішою формою давньоруської літератури були літописи. Літописи – історичні твори, у яких розповіді про події та факти подаються за роками. Традиції літописання склалися у Києві, але згодом поширилися на всі регіони Русі. Літописи Київської держави становлять одне з найпомітніших історико-літературних явищ Середньовіччя. На відміну від європейських хронік, вони створювалися рідною мовою, що робило їх популярними. Їх читали і переписували впродовж кількох століть, завдяки чому вони збереглися до нашого часу. Авторами літописів були ченці, священники, ігумени придворних монастирів, наближені князя і самі князі.

Практично всі літописи у своїй основі мають спільний київський літописний звід, відомий під назвою «Повість минулих літ» автором якого був ченець Києво-Печерського монастиря Нестор (кінець XI - початок XII ст.) Імовірна дата завершення написання «Повісті минулих літ» - 1113 рік. Близько середини XIIст. спостерігається розгалуження літопису на ряд хронік, головним змістом яких стали місцеві події.

Своє головне завдання Нестор Літописець: Визначив у назві розповісти наступним покоління «звідки пішла Земля Руська, хто почав у Києві першим князювати і як виникла держава Русь» «Повість минулих літ» має велику художню цінність як літературний твір, написаний досконалим стилем і сповнений патріотизму.

Продовженням «Повісті минулих літ» є Київський літописний звід кінця XIIст. Укладений ігуменом Мойсеєм у Видубицькому монастирі, він становить сукупність літописів написаних різними авторами і для різних князів. У Київському зводі є відображення літописних традицій Чернігова, Володимира-Волинського і Галича. Видубицький монастир сучасне фото

Уперше назва «Україна» згадується в Київському літописі під 1187 роком. Описуючи загибель переяславського князя Володимира Глібовича, літописець зазначав: «І плакали за ним всі переяславці. За ним вся Україна стогнала». Літописи є унікальними і безцінними джерелами вивчення історії Русі-України IX-XII ст.

Перлиною давньоруської художньої літератури є літературна пам’ятка невідомого автора «Слово о полку Ігоревім»Написана наприкінці XII ст. Розповідається про похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича на половців.

Проте «Слово о полку Ігоревім» є водночас і важливим історичним джерелом: з нього можна дізнатися, яким шляхом просувалося руське військо, де відбувалася битва, як вона проходила та які наслідки для населення руських земель мала поразка новгород-сіверського князя Ігоря. Головна думка твору – єдність князів у боротьбі із зовнішньою небезпекою держави, єдність руських земель. Ескіз ілюстрації до «Слова о полку Ігоревім»

«Архітектура та мистецтво Русі–України в другій половині ХІ – першій половині ХІІІ ст.»

За часів Ярославичів і Володимира Мономаха у Київській державі продовжує розвиватися архітектура. Як і раніше, архітектурний вигляд міст і сіл визначався насамперед дерев`яними будівлями, які були багато декоровані. Із дерева будували укріплення міст і зводили храми. Проте головні храми будували із цегли та каменю. Спасо- Преображенський собор в Чернігові (1036)Михайлівський Золотоверхий собор (1108)

З другої половини ХІ ст. спостерігається справжнє піднесеня монументального будівництва. У другій половині ХІ – першій половині ХІІ ст. у Києві були споруджені собори. Дмитрівського, Михайлівського Золотоверхого, Видубицького, Печерського та Кловського монастирів. Видубицький монастир (1070-х р. )Реконструкція Кловського собору

Упроваджується новий тип монастирського храмушестистовпна будівля з одним куполом. Успенський собор Києво-Печерської лаври 1078 року

Успенський собор Києво-Печерського монастиря (1078 р.) Головну церкву найавторитетнішого монастиря Київської держави заклав навесні 1078 р. Феодосій Печерський, на той час ігумен Печерського монастиря. Він правив за зразок для храмів у багатьох містах Київської держави.

Успенський собор Києво-Печерської лаври 1078 року(сучасні фото)

Сучасний вигляд. Михайлівський Золотоверхий собор у Києві Реконструкція храму

Починаючи з 30 років ХІІ ст. архітектура Русі набуває нових рис. Це було пов`язане з посиленням політичної ролі удільних князівств та розбудовою їхніх столиць. Значно збільшується кількість споруд, але зменшуються їхні розміри. Спрощуються також архітектурні форми. Шестистовпні будівлі поволі витісняються чотиристовпними.

У цей час зводились величні монастирі – Києво-Печерський

Михайлівський собор Видубицького монастиря

Успенський (Юріївський) собор у Каневі 1144р.

Формується київська, чернігівська та переяславська архітектурні школи, але їх поєднує єдиний стильовий напрямок. Характерними пам`ятками цього періоду є: церква Богородиці Пирогощі (1132 р.) Чернігів (сучасний вигляд)     

Борисоглібський собор в ЧерніговіСобор Бориса й Гліба в Чернігові (сучасний вигляд)

У цей самий час формується і власна галицька архітектурна школа, яка багато запозичує із західноєвропейської архітектури (романського стилю): колони, заглибини в стінах, вітражі тощо.

Наприкіці XII- початку XIII ст. зовнішні форми монументальних споруд знову ускладнюються, поширеними стають більш високі конструкції. Зразком таких храмів є П’ятницька церква в Чернігові, споруджена наприкінці XIIст. Від кінця XIIст. найпоширенішими стають храми з одним куполом (однобанні), пірамідальної побудови. П’ятницька церква в Чернігові (сучасний вигляд)

Мистецтво. З архітектурою церков тісно пов’язаний монументальний живопис, представлений мозаїками і фресками. Мозаїками були прикрашені храми Михайлівського Золотоверхого монастиря й Успенський собор Печерського монастиря. Мозаїка цих храмів за композиційною схемою нагадувала Софійський собор, але зруйнування цих храмів у ХХ ст. знищило ці витвори давнього мистецтва.

Мозайки прикрашали храми. Михайлівського Золотоверхого монастиря Успенський собор Печерського монастиря

Проте дещо вдалося врятувати. Із Михайлівського храму збереглися композиція «Євхаристія»

У порівнянні із Софійським собором мозаїки Золотоверхого насичені більш яскравими кольорами, мають чіткіші лінії, більшу динаміку, а його персонажі наділені індивідуальними рисами. Зображення Дмитрія Солунського

Із початку ХІІ ст. храми починають прикрашатися переважно фресками, мозаїки вже не використовуються. Проте за своїм стилем виконання фрески нагадують мозаїки. Вони, як правило, прикрашали всі стіни храмів. У фресковому живописі теж прослідковуються зміни: зображення робляться тонкими лініями, постаті стають динамічнішими, фарби яскравішими. Найбільш цікавими є фрески Кирилівської церкви, церкви Спаса на Берестові.

«Янгол, який звиває небо». Фреска ХІІ ст. Святий Кирило учить царя. Житіє святих Кирила та Афанасія Александрійських. Фреска ХІІ ст. Південна апсида

Видатним живописцем Київської держави був Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печерський (бл. 1050—1114). Живопису він навчався у візантійських майстрів, які розписували храми Києва. Аліпій брав участь у розписі Успенського собору Києво-Печерської лаври. Згодом він став ченцем і прославився написанням ікон, деякі з яких уважаються чудодійними. За переказами, саме він виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві. Його ж твором вважають і велику ікону «Богоматір Велика Панагія. Оранта» поч. XII ст. з Ярославського  Спасо-Преображенського монастиря.

Ікона «Богоматір Велика Панагія. Оранта» поч. ХІІст.

У культурі тієї доби не останню роль відігравав іконопис. Ікони писалися надерев’яних дошках і знаходилися в усіх церквах, проте переважна більшість їх втрачена. Багато ікон привозили з Візантії, де існувала найкраща на той час школа іконопису. Однією з найпопулярніших на Русі була ікона Володимирської Богоматері ІІ пол. ХІ - поч. XII ст., яку привезли з Константинополя у Київ.

Ікона Володимирської Богоматері ІІ пол. ХІ - поч. XII ст.

Стиль виконання київських ікон нагадує мозаїку та фрески. Усі вони мають великий розмір, що поєднує їх із монументальним мистецтвом (фресками, мозаїками).

Особливим видом мистецтва Київської держави була книжкова мініатюра. Це невід’ємна складова мистецтва рукописної книги. Говорячи сучасною мовою, мініатюра — це ілюстрація до книги. Невеликі розміри цього художнього твору зумовлюють й особливо витончену манеру його виконання. Найдавніші мініатюри, що дійшли до нас із часів Русі, включені до «Остромирового Євангелія». Тут на окремих аркушах уміщено три мініатюри із зображенням євангелістів Іоанна, Марка і Луки.

Євангеліст Лука. Мініатюра з Остромирового Євангелія. 1056-1057