Презентація " Культура України 17-18 ст. Освіта та наука"

Культура України 17-18 ст. Освіта та наука 

Високого рівня в Українській державі досягла освіта. Зокрема завдяки широкій мережі шкіл, письменність охопила всі верстви населення. Цікаві записи про враження з цього приводу залишив арабський мандрівник архідиякон Павло Алеппський, який у сер. XVII ст. супроводжував антіохійського патріарха Макарія до Москви і в 1654 та 1656 pp. побував в Україні. У розділі ;<Україна і Київ» книги його спогадів є дані про рівень освіти. «Починаючи з цього міста (Рашкова), — писав П. Алеппський, — і по всій землі руських ми помітили прекрасну рису, що викликала наше здивування: всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні співи. В землі козаків усі діти уміють читати, навіть сироти».

У другій пол. XVII — сер. XVIII ст. великий вплив на розвиток освіти й науки в Україні мав Києво-Могилянській колегіум, який у 1701 р. указом Петра І був перетворений у Києво-Могилянську академію. Цей навчальний заклад став важливим осередком культури, вплив якого поширювався на Росію та інші країни Європи.

Повний курс навчання в Академії тривав дванадцять років, у другій половині XVII ст. – десять. Він складався з восьми (із середини XVIII ст. – семи) так званих ординарних класів, а саме: трьох граматичних, поетики, риторики, філософії та богослов’я. Існували й неординарні класи: іноземних мов – грецької, польської, німецької, французької, єврейської, російської (церковнослов’янську, руську або книжну українську та латинь вивчали в граматичних класах), історії, географії, математики – вищої (алгебра та геометрія) і змішаної (оптика, діоптрика, фізика, гідростатика, архітектура, гідравліка, механіка тощо), класи музики, малювання. Всього за час навчання студенти вивчали 30-35 предметів. Як і в інших тогочасних університетах Європи, в Академії курси вищих наук читали латиною, нею ж проводили диспути, писали наукові твори.

Києво-Могилянська академія в часи свого розквіту була духовно-освітнім центром усього православного слов’янства. У її стінах навчалися вихідці з Білорусі, Росії, Болгарії, Боснії, Чорногорії, Сербії, а також – Греції, Молдови, Волощини. Саме в Києво-Могилянській академії здобули освіту 21 із 23 ректорів Московської академії та 95 із 125 її професорів. Чимало випускників академії працювали у школах Росії, розповсюджуючи систему освіти та знання, орієнтовані на західні зразки.

Харківський колегіум. Харківський колегіум, зокрема, став центром освіти Слобідської України. У 1765 р. при ньому було відкрито додаткові класи, де викладали інженерну й артилерійську справу, геодезію та географію. Колегіум був заснований 1722 року у Білгороді, і в 1726 році перенесений до Харкова під назвою Слов'яно-греко-латинської школи. В 1734 р. був перетворений на Харківську Колегію для дітей усіх соціальних станів за зразком Києво-Могилянського колегіуму, що обумовило схожість основних принципів управління, навчально-виховного процесу. Основоположники Харківського колегіуму — білгородський єпископ Є. Тихорський та князь М. Голіцин. Харківський колегіум був другим за значенням після Києво-Могилянської академії навчальним та науковим центром в Україні, одним із провідних осередків формування української інтелігенції.

Львівський університет. Важливим центром науки та культури у західноукраїнському регіоні, як уже відзначалось, був Львівський університет – найстаріший вищий навчальний заклад на українських землях. Він мав право викладання повного курсу освітніх дисциплін та присудження наукових ступенів. У його структурі перебувало два відділи – філософський і теологічний. Переважна більшість студентів університету були католиками, близько третини – уніатами і лише одиниці – православними. На старші курси філософії православні взагалі не допускалися – там навчалися лише католики та греко-католики.

Загалом, на середину XVIII ст. у цьому навчальному закладі навчалося близько 700 студентів. При університеті існувала бібліотека та друкарня. Після ліквідації ордену єзуїтів у 1773 р. університет закрили і відновили за спеціальним декретом австрійського імператора Йосифа ІІ Габсбурга лише у 1784 р. уже як вищий світський навчальний заклад. Оскільки діяльність Львівського університету суворо регламентувалась, навчання велося латинською, а згодом і німецькою мовами, що применшувало його роль у розвитку української національної культури.

З появою у 1789 р. на Лівобережжі та Слобідській Україні, як і по всій Росії, народних училищ було покінчено з національною школою й розпочато насаджування чужих за духом навчальних закладів. Посилення русифікаторської політики на східноукраїнських землях, де не лише не дозволялося навчання рідною мовою, але й заборонялося друкувати і використовувати у школах українські букварі, особливо контрастувало на фоні прогресивних реформ в галузі освіти у 1770-1780 рр. на західноукраїнських землях. За шкільною реформою на теренах австрійської держави, навпаки, у початкових класах шкіл передбачалося навчання рідною мовою (в. т. ч. українською), запроваджувалося обов’язкове навчання дітей від 6 до 12 років, створювалася струнка система народної освіти.

Наукова думка України активізувалася завдяки діяльності відомого філософа і просвітника Ш. Прокоповича. Він одним із перших приніс в українську наукову школу кращі набутки філософської наукової та світоглядної системи Європи. Він уводить у науковий і навчальний обіг Академії філософські погляди Р. Декарта, Дж. Локка, Ф. Бекона, новітні астрономічні дослідження, зокрема Г. Галілея. Активно бореться із схоластикою у читанні курсів, а після переїзду до Росії стає проповідником та ідеологом абсолютизму, одним із засновників Всеросійської Академії наук. Його послідовником став відомий вчений, філософ Г. Сковорода.

Він декларував у своїх філософських концепціях просвітницьку діяльність, рівність народів, людей незалежно від їхнього соціального походження, мотивуючи тим, що кожен має право на особисте життя і свободу. Шлях до ідеального суспільства він вбачав у вихованні нової людини через самопізнання, через працю. Він був пропагандистом матеріалістичних положень, де практика була основою пізнання, а віра в безмежні можливості людського розуму відкривала йому всі шляхи. Г. Сковороді були притаманні ідеалістичні концепції, які знайшли вираження у спробі дуалістичної позиції бачення людини, що поєднує тілесне, тобто матеріальне, і внутрішнє, божественне.

Дяку за увагу!