Презентація "Латинська Америка "

Латинська Америка9 клас

План: Завоювання Латинської Америки. Латинська Америка наприкінці XVIII — на початку XІX ст. Повстання на острові ГаїтіВійна за незалежність іспанських колоній. Здобуття Бразилією незалежностіЛатинська Америка в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Христофор Колумб. Після відкриття Американського континенту Христофором Колумбом у Новий світ хлинув потік іспанських завойовників-конкістадорів, які втратили засоби до існування внаслідок закінчення Реконкісти. За ними рухалася королівська адміністрація та переселенці-колоністи. 1. Завоювання Латинської Америки

Протягом ХVІ ст. відбулося завоювання Латинської Америки

Конкіста – завоювання Нового світу. Конкістадори – учасники завоювання

Здійснювалося заснування нових міст

2. Латинська Америка наприкінці XVIII — на початку XІX ст.

Назву «Латинська Америка» вживають щодо країн Південної та Центральної Америки та островів Карибського моря. Європейські колонізатори, що панували тут упродовж трьох століть, спричинили поширення в цій місцевості іспанської, португальської та французької мов, які походять від давньої латинської мови, що й обумовило назву регіону

Наприкінці XVIII ст. більшість території Латинської Америки належала Іспанії. Її колоніальні володіння були об’єднані в чотири віце-королівства : Ла-Плата (сучасні Аргентина, Уругвай, Парагвай, Болівія);Нова Гранада (Колумбія, Панама, Венесуела, Еквадор); Нова Іспанія (Мексика й частина Центральної Америки);Перу (Чилі та Перу).Іспанія володіла також островами Куба, Пуерто-Рико та Гаїті.

Португалії належала Бразилія, яка займала близько половини всієї території Південної Америки.

Гвіана поділялася на британське, нідерландське й французьке колоніальні володіння

Колонія Сан-Домінго на острові Гаїті складалася із французької (західної) та іспанської (східної) частин

Населення Латинської Америки становили індіанці (корінні жителі регіону), європейські переселенці, вихідці з Африки й ті, хто народився від мішаних шлюбів. У складі 16-ти мільйонного населення іспанських колоній близько 7,5 млн осіб складали індіанці, 5,3 млн осіб — метиси (народжені від білих та індіанців), мулати (народжені від білих і чорношкірих) і самбо (нащадки чорношкірих й індіанців), 3 млн осіб — креоли (білі, які народилися в колоніях).

Вирішальне значення для становища людини в Латинській Америці мали її походження та колір шкіри. Перше місце посідали білі, що походили з Європи, далі йшли креоли, за ними — метиси, мулати, самбо та індіанці. Нижчими за всіх вважали чорношкірих, що походили від негрів-рабів, завезених з Африки. Латифундисти (великі землевласники) забирали землі індіанців, а їх самих перетворювали на найманих робітників. Лише невелику кількість латиноамериканців становили вільні селяни-скотарі (гаучо в Ла-Платі та льянеро в Новій Гранаді).

метискамулат

Перший успішний у Латинській Америці антиколоніальний виступ розпочався в західній французькій частині колонії Сан-Домінго на острові Гаїті. Тут зосереджувалося близько 500 тис. негрів-рабів і мулатів, якими володіли 4-5 тис. родин плантаторів. 3. Повстання на острові Гаїті

22 серпня 1791 р. на острові спалахнуло повстання, у якому взяли участь понад 10 тис. рабів. До них приєдналися «марони» (утеклі чорношкірі раби) і «маленькі білі» (дрібні фермери, наймані робітники, ремісники). Очолив повстанців колишній раб Франсуа Домінік Туссен (близько 1743—1803), якого пізніше стали називати Лувертюром (від франц.— відкриття) за те, що він відкрив усім шлях до свободи.

Домігся виведення з Гаїті військ британців та іспанців;Підпорядкував своїй владі весь острів і перетворив його на керовану афроамериканцями країну під протекторатом Франції;У 1800 р. він оголосив себе довічним генерал-губернатором острова;У 1801 р. Ф. Туссен оприлюднив Конституцію Гаїті, яка підтвердила скасування рабства, оголосила рівність усіх громадян перед законом, недоторканність приватної власності; У 1804 р. тут було проголошено створення першої в Латинській Америці незалежної держави — Гаїтянської республіки. Досягнення Туссена:

Ініціаторами національно-визвольної боротьби латиноамериканських колоній виступили креоли Поштовхом до початку боротьби стали події в Іспанії, коли в 1808 р. туди вторглися французькі війська, а на іспанський престол Наполеон I посадив свого брата Жозефа Бонапарта. 4. Війна за незалежність іспанських колоній

Важливу роль у поширенні в Латинській Америці уявлень про необхідність боротьби проти колоніальної експлуатації відіграв масонський рух, започаткований венесуельцем Франціско де Мірандою Влітку 1810 р. в найбільших центрах іспанських колоній (Буенос-Айрес, Каракас, Кіто, Богота) спалахнули повстання, унаслідок яких було повалено панування метрополії. Ці події вважають початком Війни за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці. В різних частинах континенту вона мала свої особливості, виділяють три головні регіони: Венесуела і Нова Гранада (сучасна Колумбія), південь Латинської Америки, Мексика.

5 липня 1811 р. в Каракасі Національний конгрес проголосив створення незалежної республіки Венесуела. Її Конституція визначила основні громадянські права, скасувала дворянські титули та феодальні повинності. Однак нова влада не ліквідувала рабство і не задовольнила потреб індіанців та метисів. Цим скористалися іспанці, які, налаштувавши частину селян проти господарів-креолів, залучили їх на свій бік.

Поразки змусили С. Болівара піти на рішучі кроки. Він оголосив про скасування рабства й наділенняселян землею в разі перемоги. Це дозволило йому залучити значну кількість добровольців до своєї армії. У 1816 р. розпочався новий етап війни, що завершивсяв 1821 р. визволенням Венесуели й Нової Гранади від іспанців.

Того ж і року було ухвалено рішення об’єднати звільнені землі у федеративну республіку Велика Колумбія. Президентом країни тимчасово обрали С. Болівара. Війна з перемінним успіхом тривала протягом 1812-1816 рр.

Війна за незалежність тривала і на півдні Латинської Америки9 липня 1816 р. тут було проголошено незалежність Сполучених провінцій Ла-Плати (від 1826 р.— Аргентина). На початку 1817 р. генерал-креол Хосе Франсіско де Сан-Мартін (1778—1850),здійснив перехід через гірські пасма Анд до Чилі. Повстанці розгромили іспанські війська. 5 квітня 1818 р. було проголошено незалежність Чилі.

У 1820-1821 рр. Х. Сан-Мартін здійснив похід до Перу, де після перемоги над іспанцями 28 липня 1821 р. урочисто проголосив незалежність країни.

Однак іспанці не склали зброї та продовжували утримувати високогірні райони Верхнього Перу. Лише через три роки завдяки допомозі С. Болівара цю частину країни остаточно звільнили від іспанців. Утворену тут державу на честь лідера Війни за незалежність назвали Болівією. Незалежність проголосили також Парагвай (1811 р.) та Уругвай (1825 р.).

У вересні 1810 р. Війна за незалежність охопила Мексику. поєднувалася з боротьбою негрів-рабів, індіанців-селян і міської бідноти проти гноблення. Спочатку повстання очолював сільський священик Мігель Ідальго (1753-1811), а після його загибелі – священик Хосе Марія Морелос (1765-1815).

У 1813 р. повстанці проголосили незалежність Мексики, але через два роки іспанці розгромили їх і відновили своє панування. Політична нестабільність у метрополії та постійні репресії спонукали міс- цеву креольську верхівку до поновлення боротьби. Нове антиіспанське повстання очолив полковник-креол Агустін де Ітурбіде (1783-1824). У 1821 р. було проголошено незалежність Мексики, яка через два роки стала республікою. У 1823 р. південні регіони, що відділилися від неї, утворили окрему незалежну державу – Сполучені провінції Центральної Америки.

У січні 1826 р. латиноамериканцям здався останній іспанський гарнізон. Війна за незалежність іспанських колоній у Латинській Америці завершилася перемогою прихильників самостійного розвитку. У володінні Іспанії залишилися лише острови Куба та Пуерто-Рико в Карибському морі.

Упродовж XVIII ст. Бразилія успішно розвивалася завдяки відкритим там покладам алмазів і золота. Її населення збільшилося в десять разів і зрівнялося з метрополією. У період «золотої лихоманки» 1740—1760 рр. сюди щорічно завозилося 50 тис. негрів-рабів. Із бразильських копалень у 1780—1820 рр. було видобуто понад 524 тонни золота. Розвиток Бразилії прискорився після того, як у 1808 р. внаслідок вторгнення наполеонівських військ до Португалії сюди переїхав королівський двір. Після цього торговельна монополія, обмеження та інші елементи колоніальної системи фактично було ліквідовано. У 1815 р. Бразилія здобула новий політичний статус і перетворилася з колонії на рівноправну частину Португальського королівства. .5. Здобуття Бразилією незалежності

Після від’їзду в 1821 р. до Португалії короля Жуана VI (1816— 1826 рр.) правлячі кола метрополії спробували повернути Бразилію до колоніального стану. У відповідь на це в країні став швидко поширюватися рух під гаслом «Свобода або смерть!». Місцева знать, здолавши за допомогою загонів ополчення португальські гарнізони, створила бразильський уряд і примусила залишеного королем принца-регента Педру видати маніфест про незалежність країни. 7 вересня 1822 р. аристократія домоглася від принца затвердження рішення уряду про повний розрив відносин із Португалією. Цей день вважається офіційною датою проголошення незалежності країни. Бразилія стала імперією на чолі з імператором Педру I. За формою державного правління це була конституційна монархія. Негри-раби не встигли підняти повстання та взяти участь у боротьбі. Через це в Бразилії впродовж наступних 66 років для третини населення країни зберігалося рабство

Американо-мексиканська війна - військовий конфлікт між США та Мексикою у 1846-1848 роках. У Мексиці війну називають Інтервенцією Сполучених Штатів (а також Війною 47 року). У війна відома як Мексиканська війна.6. Латинська Америка в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Війна стала результатом територіальних суперечок між Мексикою та США після приєднання Техасу до Сполучених Штатів у 1845 році. Хоча Техас проголосив свою незалежність від Мексики ще в 1836 році, зі зброєю в руках техасці відстояли її і досягли міжнародного визнання, мексиканське уряд послідовно відмовлялося визнати незалежність Техасу, продовжуючи розглядати його як свою бунтівну територію.

Генерал Карні оголошує Нью-Мексико частиною США

Мексика втратила величезну територію більш ніж у 500 тисяч квадратних миль (1,3 млн квадратних кілометрів), тобто понад половину своїх земель. Програна війна також викликала у Мексиці почуття національного єднання, яке було втрачене по закінченню війни за незалежність 1821 року.

Народам Латинської Америки довелося захищатися від вторгнень військ США (Американо-мексиканська війна 1846-1848 років), Великобританії, Франції та Іспанії (Англо-франко-іспанська інтервенція в Мексику 1861-67 років), Іспанії (Перша тихоокеанська війна). Нерівномірність економічного та політичного розвитку різних країн регіону сприяли виникненню таких воєн, як Друга тихоокеанська війна 1879-83 років та Парагвайська війна 1864-70 років.

До кінця XIX століття економічно слабкі латиноамериканські держави потрапили до економічної залежності від США. Іспано-американська війна 1898 р. ще більше посилила вплив США в регіоні. США в 1903 для спорудження Панамського каналу здійснили відділення Панами від Колумбії, здійснювали інтервенції в Нікарагуа в 1909-33 роках, в Домініканську Республіку в 1916-24 роках, на Гаїті в 1915-34 роках (Бананові війни). У 1910-17 роках у Мексиці відбувалася революція, що супроводжувалася селянською війною, у зв'язку з нею війська США вторгалися до Мексики в 1914 і в 1916 році. Карикатура 1903 р.: президент США Теодор Рузвельт залякує Колумбію, щоб придбати зону Панамського каналу

Наприкінці XIX — на початку XX століття посилення тенденції до консолідації латиноамериканських держав призвело до появи каудильйо нового типу, які виступали за централізацію влади та ліквідацію сепаратистських тенденцій. У діяльності ряду каудильйо (болівійця Мануеля Ісідоро Бельсу, еквадорця Елоя Альфаро, гватемальців Хусто Руфіно Барріоса та Естради Кабрери) виявлялися риси соціального реформаторства. Каудилізм — система панування в країнах Латинської Америки диктаторів, що приходили до влади та правили за допомогою військового насильства. Мануель Ісідоро Бельсу. Хусто Руфіно Барріоса

Дякую за увагу!