Презентація "Лиманці у роки Другої світової війни"

Розробила учитель історії Лиманського ліцею Заруднєва Людмила Леонідівна Лиманці у Другій світовій війні 1939-1945

Фроленко Петро Тихонович народився 28.06.1916 р. у сім’ї білоруського селянина. Проте все трудове життя провів у Донбасі. У 1939 році закінчив 1 курс медінституту м. Дніпропетровська. Війну зустрів у м. Львів у складі 84-го окремого батальйону зв’язку 4‑го механізованого корпусу Київського військового округу.

24 червня 1945 р. брав участь у Параді Перемоги на Красній площі у Москві. Нагороджений орденом Слави ІІІ ступеню, двома медалями «За відвагу», медаллю «За оборону Києва» та «За взяття Кенігсбергу» та багатьма пам’ятними нагородами. Петро Тихонович воював зв’язковим телефоністом. З боями визволяв Донбас та Україну у складі 54-ї Макіївської дивізії. Особливо було тяжко зв’язковому телефоністу під Києвом – коли Дніпро кипів від вибухів снарядів та мін, а вода була рожевою. Щоб ліквідувати пориви кабелю сержантові Фроленко довелося вплав у крижаній воді долати річку.

Збереглися фронтові листи Петра Фроленка до нареченої Ксенії (любовно називав її Саничка).

Лень Василь Тихонович народився 04.01.1924 р. у селі Лозова Краснолиманського району. Військова біографія Василя Тихоновича розпочалася весною 1942 року. Саме тоді його, сімнадцятирічного юнака прийняли бригадиром колії у відбудовчий поїзд Північно – Донецької магістралі. Відновлювати транспортну артерію країни доводилось по всій лінії фронту.

21 травня 1942 року німці, відступаючи, бомбили і підпалили міст через річку Оскіл між Ізюмом та Святогірском. Наш поїзд був поблизу. Ми приїхали, вишикувалися ланцюжком і, передаючи один одному відра з водою, заливали полум’я. Раптом з нашого боку пролунали артилерійські залпи, зі свистом полетіли снаряди… Видовища не для слабонервових. Потім з’ясувалось, що це вступила до бою з ворогом артилерійська установка «Катюша». Ми вперше побачили міць нашої зброї. Історія воєнних часів, яку розповів Василь Тихонович. 09.09.2013 «Поїзд Перемоги».

Роман Денисович Петровський був капітаном команди не тількі Краснолиманського «Локомотива», а також капітаном національної збірної Північної Донецької залізниці, що виступала у другому дивізіоні чемпіонату України.

Під час війни Роман Денисович був командиром повітряно-десантного загону, 13 разів десантувався за лінію фронту. Він мав особисті подяки від Сталіна та Жукова, був нагороджений двома орденами Слави. У 83 роки, Петровський був головою Ради ветеранів Краснолиманського відділення. Помер у 2010 році.

Торбін Леонід Семенович народився 15.11.1925, у селі Дроновка, в сім'ї машиніста локомотива. На початку війни він працював помічником машиніста на військовому ешелоні, що підвозив боєприпаси на фронт. У 17 років під Сталінградом був солдатом в мінометних військах, де він отримав свою першу нагороду (за винахід міномету на колесах). Визволитель Донбасу. Після війни він працював 37 років у Краснолиманському відділенні дороги. Має ордена і медалі. Помер у 2014 році.