Презентація "Лисичка та журавель" (1 клас)

Тема: “У світі казки чарівної” (Українська народна казка “Лисиця та журавель”)

Нумо, діти, підведіться! Всі приємно посміхніться. Продзвенів уже дзвінок, Починаємо урок!

Куж, куж, куж.

Жув, жув, жув.

Риж, риж, риж.

Абаж, абаж, абаж.

Жаба спала в жабуринні, Жук - під кущиком ожини.

еЦ векийли нийраг тпах. Він ганадує лекуле . В гоньо гідов яши і дзьоб. р’ яПі у ражувля ірес . Хіств, часнати говило і яши чорні. рилаК кінзачуються чормини напір’ їми.

Це великий гарний птах. Він нагадує лелеку. В нього довгі шия і дзьоб. Пір’я в журавля сіре. Хвіст, частина голови і шия чорні. Крила закінчуються чорними пір’їнами.

Бу-ли со-бі ли-сич-ка та жу-ра-вель. О-то й зу-стрі-ли-ся я-кось у лі-сі. Та та-кі ста-ли при-я-те-лі! Кли-че ли-сич-ка жу-рав-ля до се-бе в гос-ті: — При-ходь, — ка-же, — жу-рав-ли-ку, при-ходь, ле-бе-ди-ку! Я для те-бе — як для се-бе... От при-хо-дить жу-ра-вель на лас-ка-ві за-про-си-ни. А ли-сич-ка на-ва-ри-ла каш-ки з мо-ло-ком, роз-ма-за-ла по та-ріл-ці та й при-про-шу-є: — При-го-щай-ся, жу-рав-ли-ку, при-го-щай-ся, ле-бе-ди-ку! Жу-ра-вель до каш-ки — сту-кав, сту-кав дзьо-бом по та-ріл-ці — ні- чо-го не вхо-пив. А ли-сич-ка як у-зя-ла-ся до стра-ви — лизь та лизь гар-нень-ко я-зи-ком, по-ки са-ма всю ка-шу чис-то ви-ли-за-ла. Ви-ли-за-ла, та до жу-рав-ли-ка: — Ви-бач, жу-рав-ли-ку, — що ма-ла, тим те-бе й при-го-ща-ла, а біль-ше не-ма-є ні-чо-го. — То спа-си-бі ж, — мо-вить жу-ра-вель. — При-ходь же, ли-сич-ко, те-пер ти до ме-не в гос-ті. — А при-йду, жу-рав-ли-ку, при-йду, ле-бе-ди-ку! На то-му й ро-зі-йшли-ся. От у-же ли-сич-ка йде до жу-рав-ля на гос-ти-ну. А жу-ра-вель на-ва-рив та-ко-ї смач-но-ї стра-ви: у-зяв і м'я-са, й кар-то-пель-ки, й бу-ряч-ків — у-сьо-го — у-сьо-го, по-кри-шив дріб-нень-ко, склав у глечик з дов-го-ю та вузь-ко-ю ший-ко-ю та й ка-же:

— При-го-щай-ся, лю-ба при-я-тель-ко, не со-ром-ся! От ли-сич-ка до гле-чи-ка — го-ло-ва не вла-зить! Во-на сю-ди, во-на ту-ди, во-на й бо-ком, і лап-ко-ю, і нав-сто-яч-ки, і нав-си-дяч-ки, і за-зи-ра-ла, і ню-ха-ла... Ні-чо-го не вді-є! А жу-ра-вель не гу-ля-є: все дзьо-бом у гле-чик. По-ма-лень-ку — по-ма-лень-ку — та й по-їв, що на-ва-рив. А то-ді й ка-же: — О-це ж, — мо-вить, — ви-ба-чай, ли-су-ню, що мав, то тим і при-го-щав. Та вже біль-ше ні-чо-го не ма-ю на гос-ти-ну. Ох і роз-гні-ва-лась же ли-сич-ка! Так роз-сер-ди-лась, що й по-дя-ку-вать за-бу-ла, як го-дить-ся, чем-ним був-ши. Так — то їй жу-рав-ле-ва гос-ти-на до сма-ку при-па-ла! Та від то-го ча-су й не при-я-те-лю-є з жу-рав-ля-ми.

вгощу гостину зазирати навстоячки розгнівалася запросини призволяйся погордувати випорожнити