Григорій Прокопович Бідняк народився 21 березня 1933 року в селищі Городище Нікопольського району в простій українській родині Прокопа Степановича та Федори Петрівни Бідняків, яка переживала нелегкий для українського селянства час, позначений примусовою колективізацією, гіркою тінню голодомору, що нависла над степовим краєм. Маленький Григорій багато часу проводив у степах, вдивлявся у високе небо, прислухався до радісного співу зябликів, журливого туркування горлиці. У тридцять третьомуі я на світ родився,в той день і рік,як голод лютував. Можливо б, я булоі не з’явився,коли б про те вседостеменно знав.
У родині Григорія головними цінностями були чесність і працьовитість, відповідальність та турбота про близьких, доброта, милосердя і справедливість. Поет змалку долучався до читання книжок. Уже в п’ятому класі з’явились перші вірші, сповнені почуття любові до рідного краю, його надзвичайної природи. Свої твори Григорій читав однокласникам. Я тебе, мій краю,полюбив,краю мійвербовий і казковий.
Словникова робота. Озон – вид кисню. Замрія – те саме, що замріяність. Плавні – заболочені, порослі вологолюбною рослинністю низькі береги річок, що затоплюються під час повені. Кар’єр – місце відкритого добування копалин, які залягають неглибоко, а також гірниче підприємство для такого добування.
ПОВЕРТАЮСЬВві сні я знову. Повертаюсь. У мій вербовий,Рідний край. Щоразу в нім. Я серцем краюсь,Коли побачу. Цей розмай. Тут солов’їСпівають-плачуть,Немов на струнах. Виграють. Я рочки згадую. Дитячі,Не можу їхІще забуть…Звідсіль почав. Свою стежину. В нове життя,У світ новий. Вві сні до нього. Серцем лину,В цей край –Первинний, вербовий. Лиш тут спокійно. Я зітхаю,Горнусь. До рідного села. Люблю тебе,Мій вербокраю. З тобою молодість. Пройшла.