Анатолій Кичинський. Мислитель, художник, перекладач, поет-універсал. митець європейського звучання. Народився він у с. Преображенка Чаплинського району. Лауреат літературних обласних та всеукраїнських премій, Національної премії України імені Шевченка, Міжнародних фестивалів поезії «Київські лаври» та «Слов’янські обійми». Анатолій Кичинський - автор 17 збірок.
Сказати , що поезія Анатолія Кичинського сподобалася – нічого не сказати. Я за-ча-ро-ва-на, бо вона така кольорова, така барвиста, що нею можна розфарбувати картину. Художнє слово по-справжньому красне – увиразнене, малюнкове, багатобарвне, масштабне, поетично мудре. Вірші Анатолія Кичинського відлунюють багатством ритмостилю, мікро- і макрообразів, поетичних сюжетів, літературних напрямків і течій, культурно-поетичних традицій.
Анатолію Кичинському притаманні мотиви-роздуми про долю Вітчизни, про щастя, кохання, місце людини у світі, її духовні цінності. А ще вчать не забувати про те, що без минулого немає теперішнього, не може бути і майбутнього. У нього є дуже багато пейзажних замальовок, які допомагають виробляти художні смаки. Хочу прочитати невеличкий вірш, який складає яскраве враження про автора, його доброту, тендітне ставлення до природи. Він називається «Малесенька, малюсінька, манюня»
Малесенька, малюсінька, манюнька,одним одна, самісінька-сама,на яблуньці розкрила дзьобик брунька,а навкруги — куди не глянь — зима. Така стоїть у світі холоднеча!Такі сніги! А брунька — за своє:лишень розкрила дзьобик — і щебече,витьохкує, цвірінькає, кує. Та все про те, що літо – недалечко. Про те, що дзьобик — це іще не все:крім нього, в неї ж є ще і гніздечко,в якому вона яблучко знесе.