Ядро Ядро - найменш вивчений шар. Зовнішня частина ядра перебуває у розплавлено – рідкому стані, а внутрішня – у твердому. Припускають, що ядро складене з речовини, подібної до металу ( залізо з домішками, кремнію чи нікелю) Від загальної маси планети становить 33,5%. Ядро створює магнітне поле планети.
Мантія Мантія (66%) –в перекладі з грецької “покривало”. Верхня частина мантії складена щільними породами, тобто твердими ( високий тиск). Проте на глибині 50–250 км у ній міститься астеносфера - частково розплавлений шар. Вона порівняно м`яка і пластична, як віск. Ця речовина мантії здатна повільно текти і таким способом переміщуватись. Швидкість переміщення не значна, але відіграє велику роль у рухах земної кори.
Земна кора Земна кора (0,5%)-це верхній твердий шар нашої планети, що складається з різних мінералів та гірських порід. Потужність земної кори: у горах –70 км, на рівнинах -40 км, під океанами – 5 – 10 км. Близько 4.5 млрд.років тому земна куля була розпечена і нагадувала,, кисіль,, що кипить. Поступово він охолоджувався і утворилася щільна ,,шкірка,,. Цією ,,шкіркою,, і стала земна кора.
Літосфера. Літосфера — це зовнішня тверда оболонка Землі, що охоплює всю земну кору й частину верхньої мантії; вона складається з осадових, вивержених і метаморфічних порід. Літосфера - верхня тверда оболонка земної кулі. Найважливішими її частинами є:поверхневий родючий шар, або ґрунт;земні надра (корисні копалини).
Літосферні плити. Літосферні плити – величезні блоки земної кори, завтовшки від 60 до 100 км, розмежовані велетенськими тріщинами. Сили, що здатні рухати плити літосфери, зароджуються всередині нашої планети. Тому їх називають внутрішніми (ендогенними) силами Землі. Вони виникають під час розпаду радіоактивних речовин і переміщення розплавленої речовини у верхній мантії. Внутрішні сили штовхають літосферні плити, і вони рухаються вздовж розломів. Майже 90% планети покривають вісім найбільших літосферних плит: Євразійська, Африканська, Австралійська, Тихоокеанська, Індостанська, Антарктична, Північно-Американська, Південно-Американська. До плит середнього розміру відносяться Аравійська, Хуан де Фука, Кокос і ряд інших, також є безліч малих плит.
Сили, які рухають плити. Сили, які здатні рухати земну кору і континенти як її частини, зароджуються всередині нашої планети. Тому їх називають внутрішніми силами Землі. Вони виникають під час розпаду радіоактивних елементів, що знаходяться в ядрі. При цьому вивільнена енергія змушує літосферні плити рухатися.
ГеосинкліналіГеосинкліналі – це витягнуті ділянки земної кори, що характеризуються тривалими й інтенсивними підняттями та опусканнями, процесами горотворення і вулканізму. Найвищою таксономічною одиницею в класифікації геосинклінальних структур є рухомі геосинклінальні пояси. Це пояси глобального масштабу. Вони виникають на межах літосферних плит – океанічної й континентальної або двох континентальних, переважно, на корі океанічного типу. Час виникнення геосинклінальних поясів на Землі датується пізнім протерозоєм – 1350-1000 млн. років тому. Тривалий час вони є місцями концентрації інтенсивної вулканічної діяльності та активного нагромадження осадів. В процесі свого розвитку геосинклінальні пояси перетворюються на складчасті гірські споруди з потужною корою континентального типу. Їх довжина досягає десятків тисяч кілометрів, а ширина – до 2-3 тисяч кілометрів.
Форми рельєфу. На суходолі основними формами рельєфу є рівнини та гори. Рівнини – це ділянки поверхні, що характеризуються незначними коливаннями висот та малим ухилом. Коливання висот у їхніх межах не перевищує 200 м, а ухили менше 5°. Рівнини займають більшу частину суходолу – майже 2/3 його площі. Рівнини розташовані на платформах, які мають у своїй будові два поверхи. Нижній – кристалічний фундамент, складений з твердих магматичних та метаморфічних порід. Тому в ньому ведуть пошуки родовищ руд різних металів, алмазів. Вік фундаменту вимірюється мільярдами років. Верхній поверх – осадовий чохол, який сформувався в наслідок руйнування фундаменту, або накопиченню товщ порід на дні моря, яке в давні часи заливало платформу. В ньому містяться поклади кам’яного та бурого вугілля, нафти, природного газу. В деяких частинах платформи чохол зовсім відсутній, в інших сягає товщини кількох кілометрів. Рівнини розрізняють за кількома ознаками: за абсолютною висотою, за утворенням та за характером поверхні.
Рельєф. Рельєф — результат постійної взаємодії внутрішніх (вулканічних, тектонічних) і зовнішніх (денудація, акумуляція) геологічних процесів. Наслідком перших є вертикальні зміщення земної кори, наслідком других — вивітрювання, руйнування гірських порід, перенесення, відкладення та перевідкладення продуктів вивітрювання. Рельєф суш включає різновікові елементи зі слідами як висхідного, так і низхідного розвитку, складається з позитивних та негативних форм. Форми рельєфу обмежені двомірними (поверхневими) елементами, або гранями (схилами, горизонтальними й субгоризонтальними поверхнями). Позитивні (опуклі) форми - (височини, гори та ін.). Негативні (ввігнуті) - (улоговини, річкові долини та ін.). Крім того, розрізняють. Антропогенні форми рельєфу — насипи, виїмки, канали, греблі, кар'єри, відвали, терикони тощо.
Форми рельєфу. Гори – це великі ділянки земної поверхні, високо підняті над рівнем моря, які характеризуються різким коливанням висот. У горах чергуються стрімко підняті гірські хребти з глибокими міжгірськими улоговинами. Рельєф гір формується в результаті активної дії внутрішніх процесів, з наступним ускладненням його зовнішніми процесами. Гори займають трохи більше 1/3 площі суходолу й виникають на межах літосферних плит у поясах складчастості. Вони, як правило, являють собою не окремі стрімкі підняття поверхні, а великі ланцюги гірських хребтів. Як і рівнини, гори розрізняють за абсолютною висотою, за утворенням та за характером рельєфу.