Презентація.Михайло Коцюбинський

Михайло Коцюбинський. Коротко про письменника. З УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ. Запорізька гімназія №75. Некіга Лариса Миронівна

з’ясувати пригодницький романтичний сюжет твору, особливості композиції;Завдання уроку:ознайомити учнів і учениць з життєвим і творчим шляхом М. Коцюбинського,розвивати культуру зв’язного мовлення, логічне мислення, пам’ять, спостережливість; виховувати почуття любові до творчості Михайла Коцюбинського, інтерес до історичного минулого рідного краю.удосконалювати навички аналізу сюжету та композиції повісті, формувати кругозір, світогляд школярів;

обличчя так і світиться любов’ю до людей, погляд його темних на диво виразних очей, Зі спогадів«Уявіть собі людину середнього зросту. В його постаті, ході, одежі стільки простоти, скромностіі водночас якоїсь внутрішньої вишуканості, благородства. Рухи його скупі, жодного зайвого жесту, вдумливепроникає до самого серця, зігріває душу». Остап Лисенко (син композитора), який мав щастя особисто зустрічатись з митцем слова.

Зі спогадів «Найбільше враження зробили на мене його великі, замріяні, глибоко проникливі очі. Він мав статну, вище середнього зросту фігуру, красивої форми, чисто, до блиску виголену голову, прекрасні вуса, які йому дуже йшли і прикрашали його обличчя. Одягнутий був у білий, елегантно пошитий костюм. Взагалі в його постаті, одязі і манерах було стільки простоти, скромності і в той же час відбивались якесь внутрішнє благородство і привабливість. Рухи його були скупі, жодного зайвого жесту, голос проникливий, прекрасного баритонового тембру, який запам’ятовувався і глибоко западав у серце. Від першої зустрічі з Михайлом Михайловичем у мене залишилось враження про нього як про надзвичайно розумну, культурну, виховану людину». Михайло Венедиктович Микіша

Мало сказати, що Михайло Коцюбинський любив квіти. Він знав і залюбки писав про них. У творах та листах читач тоне в рослинному світі України: назви близько 200 різних рослин – квіти, дерева, кущі, городина, польові рослини мережать його прозу. Здається, у класичній українській літературі нема іншого такого письменника, який виявив би більш ґрунтовні знання з ботаніки.

У своїй автобіографії письменник згадував:до дев’яти років перебував у Вінниці, а потім довгий час довелося жити «то на селі, то знов у місті, все на тім же багатім природою, теплім прекраснім Поділлі». Народився Михайло Коцюбинський 17 вересня 1864 року у місті Вінниці, в родині дрібного службовця. Дитячі роки письменника проходили, як він сам писав, «дуже щасливо, в атмосфері теплих сердечних відносин», хоч бідність ніколи не залишала родину. Батько Михайло Матвійовичлюдина добра, чесна, «з вічними фантазіями, які ніколи не здійснялися», не терпів підлабузництва, часто конфліктував з начальством. Доводилось міняти роботу, а сім’я змушена була переїжджати слідом за ним з місця на місце. Родина Коцюбинських. Дитинство Михайла.

ІЗ РОДИННОГО АРХІВАКоцюбинські: Михайло Матвійович та Гликерія Максимівна. Фото: Вікіпедія

Спочатку родина жила заможно. Коцюбинські мали свою хату (материн посаг), садок, город. Мати письменника, Гликера Максимівна. Походженням вона була з молдавського роду Абазів. Мати була на одинадцять років молодша за батька. Заміж вона вийшла всупереч волі своїх батьків (бо Михайло Матвійович був вдівцем з двома дітьми). З особливою теплотою згадував її Коцюбинський:«Мати…з тонкою і глибокою душевною організацією, добра, надзвичайно любляча, здатна на самопожертву, особливо для мене, якого дуже любить. Має добрий смак, благородні погляди, любить літературу… Я ріс під впливом матері, до якої завжди був ближчим, ніж до батька. Всі кажуть, що ми подібні до себе не тільки з обличчя, але й характером і уподобаннями». Родина Коцюбинських. Дитинство Михайла.

Малого Михайлика доглядала сільська жінка Хима, саме від неї хлопець почув українську народну пісню, казку. А ще, як згадував Хома Михайлович, любив ходити на ярмарки і слухати лірників. Розповіді й народні пісні сліпого діда Купріяна, який певний час мешкав у Коцюбинських, хвилювали чутливе серце хлопчини. Тому не дивно, що одного разу з підсвідомості виринув той нестримний полум’яний потяг до українського художнього слова, який не згасав уже ніколи до самого кінця його життя. Потяг до українського художнього слова.

В години дозвілля. У дитинстві Михайлика любили всі, навіть нерідні сестри, з якими він охоче грався і до яких ставився з приязню і добротою. В години дозвілля діти (їх було шестеро) під керівництвом матері любили ставити вистави, інсценізувати народні пісні. Так в «Бондарівкі» Михайлик завжди грав «людську совість» (у дитинстві він був кволим худеньким хлопчиком з блідим обличчям). Мандруючи із сім’єю по селах і містах Поділля, Коцюбинський спостерігав нужденне селянське життя, бачив кривди, які чинили бідним людям царські чиновники та багатії. Змалку він полюбив чудову природу Поділля. Враження дитинства на все життя залишили глибокий слід у свідомості майбутнього письменника.

Роки навчання Михайла Коцюбинського. Коли сім’я переїхала в м. Бар, Михайлик пішов у школу. Вчився він добре, був серйозним не на свої роки, але в дитячих іграх і витівках був хорошим компаньйоном. Закінчивши дворічну народну школу в м. Барі, Улюбленець матері і пестун родини, на дванадцятому році Михайлик був змушений вперше відірватися від рідної домівки. Хлопець їде в Шаргород, щобпродовжити навчання в духовній семінарії — бурсі. Від учня вимагалось лише зазубрювання текстів підручників. Інших книжок не було. Науки - арифметику і географію, грецьку, російську, церковнослов’янську мови та інші — учні бачили крізь вузеньку «віконце» підручника, який змушені були завчати майже напам’ять. Михайло відрізнявсяне лише зовнішнім виглядом, начитаністю, а й відразою до брехні, доносів, які були поширені серед бурсаків. Михайло відрізнявся

На вечорах він декламував Шевченка, у вільний час захоплювався малюванням (малював тушшю портрети) . На канікулах хлопець багато читає, відчуває нестримний потяг до пера. Тай взагалі вплив книги на письменника важко оцінити, адже все в житті він досяг завдяки самоосвіті. Після закінчення Шаргородської духовної школи Коцюбинський їде у Кам’янець-Подільський і вступає до семінарії, але через важкі матеріальні умови сім’ї вчитися йому не довелося. Зі спогадів

Доросле життя письменника, його зв’язок з подільськими народовольцями. У грудні 1894 р. на першому з’їзді просвітницького товариства “Громади” у Києві Михайло Михайлович Коцюбинський познайомився з колишньою вихованкою природознавчого факультету Бестужевських вищих жіночих курсів у Санкт-Петербурзі Вірою Устимівною Дейшою 1880 р. закінчує духовне училище і відправляється в Кам’янець-Подільський (1881 р.), маючи намір вступити до університету. Мрія ця не здійснилася через матеріальні нестатки — треба було допомагати родині. Кам’янець-Подільський жив у той час активним громадським життям. Особливо виділялась молодь. Коцюбинський поринає у вир політичних ідей і юнацьких захоплень соціалізмом, якими жили тамтешні семінаристи та ентузіасти-народники. За зв’язки з організацією «Народна воля» Коцюбинський притягався до судової відповідальності, за письменником був установлений негласний нагляд, який не знімався до самої його смерті.

М. Коцюбинський серед народу. У 1891 р. Михайло Михайлович склав іспит на народного вчителя і став учителювати по селах. Його завжди можна було побачити там, де збиралися люди: біля криниці, біля ставка, у полі. Він був приємним співрозмовником, добрим порадником. Потім понад п’ять років письменник працював у філоксерній комісії, яка вела боротьбу з виноградними шкідниками в Бессарабії та в Криму. Нові враження послужили матеріалом для майбутніх творів. Робота в філоксерній комісії позначилася на його здоров’ї, і Михайлу Коцюбинському доводилося лікуватися за межами України, зокрема в Італії, на острові Капрі.

ІЗ РОДИННОГО АРХІВАВіра Дейша (1863-1921), котра, як і належить вихованій панночці, вільно володіла іноземними мовами та жваво грала на фортепіано. Михайло Коцюбинський у 1902 році,знімок зроблений в чернігівському фотоательє в одній із вінницьких церков закохані побралися. У перший період подружнього життя молодята вимушено жили окремо, спілкуючись в основному через листування, оскільки чоловік продовжував працювати у Криму.24 січня 1896 року

Сонцепоклонник та його божі квіти. Родина Коцюбинських у 1907 році. Фото: Вікіпедія

У 1903 р. Михайло Коцюбинський закохався в молодшу за нього на 16 років жінку, молоду повнотілу обліковицю книжкового складу Чернігівської губернської земської управи Олександру Аплаксіну. До нової розумниці, яка із золотою медаллю закінчила Чернігівську жіночу гімназію, за десять років романтичних відносин літератор написав 335 палких листів та коротеньких записок.335 палких листів...

Діти письменника М. М. Коцюбинського: Юрій, Оксана, Ірина, Роман. Фото: ВікіпедіяІЗ РОДИННОГО АРХІВА.

На початку 1912 року Михайло Михайлович захворів. Важкі умови життя, виснажлива праця, бідність підірвали його здоров’я. 25 квітня 1913 року письменник пішов із життя. Поховано Коцюбинського в Чернігові на Болдиній горі, його улюбленому місці відпочинку. Похорон Коцюбинського перетворився в народну демонстрацію, хоч поліція і церква намагалися зірвати її. Було заборонено співати хору, виголошувати на похороні промови, нести вінки. Останні роки письменника.

Твори Коцюбинського ще за його життя були широко відомі як на Україні, так і за її межами. Вони неодноразово видавалися українською, польською, чеською, молдавською, шведською, німецькою, французькою та іншими мовами. Літературна спадщина.

Пам'ять. У містах Вінниці і Чернігові відкрито музеї М. М. Коцюбинського, його іменем названо один з районів Чернігівської області, школи, бібліотеки, вулиці.

Рідна садиба Коцюбинського у Вінниці, нині музей письменника. Фото: Вікіпедія

Будинок Михайла Коцюбинського зовні зберігся в первісному вигляді. Садибу письменник придбав у кредит. За життя розрахуватися не встиг. Гроші на викуп пожертвував його друг — меценат Євген Чикаленко. Фото: Вікіпедія

Жанр Художній. Режисер Сергій Параджанов. Сценарист Іван Чендей Сергій Параджанов. У головних ролях Іван Миколайчук Лариса Кадочникова. Тетяна Бестаєва Спартак БагашвіліОператор Юрій Іллєнко. Композитор Мирослав Скорик. Художник Михайло Раковський Георгій Якутович. Тривалість 98 хв. Мова українська. Країна СРСРРік 1964 Київська кіностудія ім. О. П. Довженка. Екранізації. В березні 1965 «Тіні забутих предків» взяв участь у кінофестивалі в аргентинському місті Мар-дель-Платі. Фільм показували ввечері передостаннього дня фестивалю в кінотеатрі «Неґаро». За підсумками фестивалю картину нагородили «Південним хрестом», а також призом ФІПРЕССІ за колір, світло та спецефекти.1965 — Кубок фестивалю — МКФ у Римі1966 — Золота медаль Сергію Параджанову — Міжнародний кінофестиваль у Салоніках (Греція)1966 — спеціальна премія журі на Всесоюзному кінофестивалі у Києві за талановитий художній пошук та новаторство режисеру С. Параджанову, оператору Ю. Іллєнку, художникам Г. Якутовичу, М. Раковському, Л. Байковій, композитору М. Скорику.1991-го оператору Юрію Іллєнку, акторці Ларисі Кадочниковій, художнику Григорію Якутовичу і покійному на той час Сергію Параджанову присудили за стрічку Шевченківську премію[5]. Нагороди

Рік створення: 1957 Студія: УРСР, Кіностудія імені Олександра Довженка. Хронометраж: 98 хв. Режисер: Марк Донской. Сценарист: Ірина Донская ЗА РІК ПІСЛЯ ВИХОДУ В СРСР, БРИТАНСЬКА КІНОАКАДЕМІЯ НАЗВАЛА ЙОГО НАЙКРАЩИМ ІНОЗЕМНИМ ФІЛЬМОМ, ЯКИЙ ДЕМОНСТРУВАВСЯ В ВЕЛИКОБРИТАНІЇ В 1958 РОЦІ. А ЛЕГЕНДАРНИЙ ЖУРНАЛ CAHIERS DU CINÉMA, В РЕДАКЦІЇ ЯКОГО ТОДІ ПРАЦЮВАЛИ МАЙБУТНІ РЕЖИСЕРИ «НОВОЇ ХВИЛІ», В 1961 РОЦІ ВКЛЮЧИВ СТРІЧКУ – КОТРА У ФРАНЦУЗЬКОМУ ПРОКАТІ МАЛА НАЗВУ «ПЛАЧУЧИЙ КІНЬ» – ДО ПЕРЕЛІКУ ДЕСЯТИ НАЙКРАЩИХ ФІЛЬМІВ РОКУ. Міжнародний успіх «Дорогою ціною».

Слова Коцюбинського на пам'ятнику: "Зведись, народе, простягни руку по свою правду. Як сам не візьмеш, ніхто не дасть". Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського.

Джерела