Презентація "Міста Полтавської області"

Полтава — м., обласний центр. Поселення під назвою Лтава й Олтава вперше згадується в літопису під Ц74 р. Вважають, що ця назва пішла від найменування р. Лтава чи Олтава — притоки Ворскли. Походження гідроніма остаточно не з'ясовано. Деякі вчені виводять його від латинського лутум, що означає «болото, багно, грузь, глина».

Пирятин — м. Полтавської області. Вперше згадується в літописі 1154 р. як місто-фортеця. Найвірогіднішою є думка О. І. Соболевського, що ця назва походить від особового імені Пирята, утвореного від повного імені київського боярина XI—XII ст. Пирогоста. Легенди пов'язують топонім з боротьбою проти татаро-монгольських загарбників.

Велика Багачка — смт. Полтавської області. Вперше згадується наприкінці XVI ст. як козацьке поселення. В писаних джерелах зазначається один із перших поселенців — Багач, від прізвища якого й виводять назву селища та однойменної річки. Великою Багачкою селище назване 1925 р.

Гадяч — м. Полтавської області. Виникло в кінці XI чи на початку XII ст. Народні перекази розповідають: «Що колись місто звалось Гадюче, тому що лежить у низькій вологій місцевості, де водилося багато гадюк.» Учитель історії І. Садовий вважає таке твердження за малоймовірне й висловлює припущення пропоходження назви від слов'янського слова годяче — «гарне, зручне (для оборони й для життя місце)».

Глобине — смт. Полтавської області. Виникло на початку XVIII ст. Його першими поселенцями були українські козаки, яких очолював козак Глоба. Краєзнавці гадають, що тут було поселення, що його заснував відомий писар Запорізької Січі Іван Якович Глоба.

Походження назви селища пов’язують з тим, що в давнину Диканька була оточена густими лісами, які надавали цій місцевості дикого вигляду. Існує й твердження, що назва походить від прізвища першопоселенця – Диканя. За історичними джерелами Диканька відома з середини 17 ст. Вперше документально засвідчена 1658р., коли поблизу неї відбувся бій між загонами полтавського полковника Мартина Пушкаря і гетьмана Івана Виговського

Зіньків — м. Полтавської області. Вперше згадується 1604 р. За легендою, наведеною в книжці І. X. Головіченка та О. Г. Мусієнка «Чорне сонце», назва міста походить від імені отамана Зіновія (Зінька) Безрідного

Карлівка — м. Полтавської області. Заснували на початку XVIII ст. переселенці з Правобережної України. В 40-х роках XVIII ст. ці землі цариця Анна Іоанівна подарувала фельдмаршалу Карлу Мініху, іменем якого й названо поселення

Кобеляки — м. Полтавської області. Виникло на початку XVII ст. Назва походить від найменування притоки Ворскли р. Кобелячки. За переказами, тут жив багатий татарин Кобиль. О. С. Стрижак говорить, що на цій території випасалися кобили. їх у певні періоди тримали окремо від огирів. На такій місцевості й було засновано селище.

Козельщина — смт. Полтавської області. Виникло в другій половині XVIII ст. Назву дістало від прізвища власників земель Козельських.

За однією з версій назва міста походить від тюркського слова «керменчик», що у перекладі означає «невелика фортеця». Назва ця досить поширена (серійна - як давньоруські Новгороди, радянські - Комсомольські) на всій території історичного поширення тюркських топонімів. Наприкінці ХVIII ст. поширилася зрусифікована форма «Кременчуг» (в Росії був добре знаний свій Кременчуг у Поволж'ї). Серед інших припущень — патронімічна легенда про походження назви від імені міфічного першозасновника - рибалки Кременя; легенда про те, що у старі часи, коли тут пропливали торгівельні човни, стерновий, помітивши гранітні пороги, вигукував: «Кремінь! Чув?» (згодом це словосполучення переросло у теперішню назву). У середині ХІХ ст. зрусифікований фольклор народив версію про першозасновника Кремень-Чуга, сина Чуга - засновника Чугуєва (легенда відбивала реальнє вивищення значення Харкова для Кременчука - між містами ж бо пролягла залізниця).

Лохвиця (Локвиця) місто, районний центр Полтавської обл. Розташоване на р. Лохвиця (басейн Дніпра), на автомагістралі Київ — Суми. Час заснування невідомий. Вперше згадується в літописах 1320 року. Назва від р. Лохвиця. Утворення від "лохв-", за допомогою гідронімічного суф. "-иц(я)".  Лохвиця (Локвиця) ріка, права притока Сули (басейн Дніпра) (колишнє Лохвища, Лохвя, Лохфича, Лохвица, Хвиця). Походження назви не з'ясовано. Існує кілька гіпотез. За однією з них, гідронім виник від лох «самець сьомги в період нересту». Тлумачення наївне. Інші назву виводять від давньослов’янського «дощ», «калюжа».  Про походження назви Лохвиця пише Олександр Панченко у книзі "Лохвиччина. Мала енцеклопедія" - "...Городище, назване "Тічок", знаходеться на території сучасного центру міста, поблизу теперішньої площі перемоги було розташоване на низькому і вузькому перешийку, утвореному заболоченою долиною річки Лохвиця і великим болотом, з якого витікає річка Сулиця. Кажуть, що назва "Лохвиця" походить від слов'янського слова "локва" - калюжа, болітце, за іньшими твердженнями, - від стародавньої назви "лохина" - кущика з роду брусничних, або "лох" - дикої маслини. Побутує й інша версія. Буцімто, в ХІІІ столітті в околицях міста та прилеглої місцевості до розташування населеного пункту стали селитися втікачі (версія Г. І. Халимоненка), які повиривали під землею так звані "льохи" для захисту від набігів кочівників. Річка Лохвиця, яка майже висохла, в той час називалася "Хвицею" через свою покрученість. Від назв "Льох" та "Хвиця" і набула назву "Льохвиця", яка з часом перетворилась на "Лохвиця", але від деяких старших місцевих жителів можна почути "Льохвиця"...". Ще одну, литовську, теорію пропонує Костянтин Миколайович Тищенко, за його версією місто Лохвиця походить від литовського слова - lokys «ведмідь», lуkiškas «ведмежий», lуkininkas «ведмежатник». Отже Локіса - Локвіца - Лохвиця.

Перші відомості про поселення Лубни відносяться до 988 року, коли князь Володимир Святославич заклав фортецю Посульської оборонної лінії для захисту від половців південних кордонів Київської Русі. Першопочатково на річці Сула, в урочищі «Верхній Вал» була побудована дерев'яна (луб'яна) фортеця. В серпні 1107 року під Лубнами відбулася битва між військами Київської Русі та половцями. Війська Святополка Ізяславича та Володимира Мономаха наголову розбили супротивника. 1239 року Лубни зруйнувала монголо - татарська навала, але поселення не припинило свого існування і відродилося у XIII сторіччі.

За «народною етимологією» це було зручне місце для ведення мирних переговорів між сусідніми народами і племенами — звідси, буцімто, і назва «Миргород».

Оржиця — смт. Полтавської області. Названо як і річку, на якій стоїть. Гідронім дослідники виводять із рьжиця, коренем якого є слово ржа. Розповідають, що в давнину поселення з трьох боків оточували болота, вода в яких, а так само й у річці мала забарвлення іржі.

Опішня — смт. Полтавської області. Засноване нібито в XII ст. Назву пов'язують з покладами гончарної глини — опоки. Є інше тлумачення слова — «підвищена місцевість».

Решетйлівка — смт. Полтавської області. Відоме з кінця XVI ст. Гадають, що засновником був пластун Решетило, який мав тут пасіку (пластун — «козак сторожової розвідувальної служби й водночас господар»).

Назва міста походить від назви однойменної річки, що у буквальному розумінні на різних мовах перекладається як “швидкий”, “намет”,”табір”, “житло” та інші. Давній Хорол містився на високому правому березі та сусідніх горбах і мав оборонне значення. Місто було свідком кривавих сутичок слов’ян з кочовиками: 1107, 1111, 1185, 1215.

Можливо, від прізвища Чорнуха ,чи від смаг- лявих дівчат. За переказоми першим поселенцем був засланець на прізвище Чорнухин.

Шишаки — смт. Полтавської області. Виникло на початку XIV ст. За переказом, назва пішла від наявності шишкуватих (банеподібних) горбів, на яких воно частково розкинулося