Конфлікт розпочався в 1701 р. після смерті іспанського імператора Карла ІІ, який заповів трон Філіпу Анжуйському – внукові французького короля Людовіка ХІV. Це викликало незадоволення імператора Священної Римської імперії Леопольда І, який спробував захистити свої права на володіння іспанських Габсбургів. Ситуація кардинально змінилась, коли Людовік ХІV почав активно розширювати свої володіння. Англія, Республіка Об’єднаних провінцій та ще ряд європейських держав об'єднуються в антифранцузький блок, метою якого було не допустити посилення Франції. Сторони конфлікту: Велика Британія, Австрія, Нідерланди, Португалія, Данія. Франція, Іспанія, Баварія.
Щоб забезпечити нероздільність родових земель, 1713 р. імператор Священної Римської імперії Карл VI Габсбург прийняв закон про престолонаслідування, «Прагматична санкція», згідно з яким успадкування престолу відбувалось за правом першородства незалежно від статі спадкоємця. Його єдиний і довгоочікуваний син помер відразу після народження і спадкоємцем Карла VI стала дочка Марія Терезія, яка вступила на престол 20 жовтня 1740 р. Незважаючи на те, що «Прагматична санкція» була визнана становими сеймами імперії та майже всіма провідними країнами Європи, претензії на володіння Габсбургів заявив курфюрст Баварії Карл Віттельсбах, король Іспанії Філіп V, а також курфюрст Саксонії і польський король Август III Веттін.
Проти Австрії виступила також Франція, а також Пруссія. У грудні 1740 р. прусська армія на чолі з Фрідріхом ІІ перейшла австрійський кордон. Основні події Першої Сілезької війни розгорнулись у 1741 р., коли у квітні Пруссія здобула перемогу над Австрією у битві біля с. Мольвіц, а франко-баварські війська у листопаді зайняли Прагу. Зазанавши ще однієї поразки від Пруссії у травні 1742 р. в битві біля Чеслау, імператриця Марія-Терезія була змушена 1742 р. укласти із Фрідріхом II Бреславський мир, за яким вона втрачала Нижню і Верхню Сілезії та графство Глац. Зумівши зупинити прусський наступ на Відень, у Австрія реорганізувала війська і тривалою облогою змусила французів залишити Прагу, переслідуючи які, захопила більшу частину Баварії із Мюнхеном включно.
Заручившись підтримкою Англії та Сардинського королівства, до кінця року австрійська армія зайняла П'ємонт, Прованс та Модену. У 1743 р. у війну на континенті вступила Великобританія, яка до цього обмежувалась фінансовою та дипломатичною підтримкою Австрії, — у червні вона виступила проти Франції з території Голландії, витіснивши французькі війська за Рейн. Успіхи Великобританії і Австрії змінили пріорітети Саксонії, яка виступила на їх боці, що поставило під загрозу прусські завоювання у Сілезії. Це привело до повномасштабних бойових дій на всьому європейському континенті, на морі та у північно-американських колоніях.
Війна за австрійську спадщину тривала до 1748 р. і завершилась укладенням Аахенського мирного договру, за яким володіння Франції та Великобританії залишались такими ж, як і до війни, Пруссія та Австрія підтвердили положення Бреславського миру, Сардинія отримала частину Міланського герцогства, а Іспанія — герцогства Парму та П'яченцу. Всі держави визнали положення Прагматичної санкції і право Марії-Терезії на австрійський та угорський престоли. Спроба повернути втрачену Сілезію і англо-французьке суперництво привело у 1756 р. до чергової війни, яка забрала півтора мільйони людських життів не лише в Старому світі, але й у Південній та Північній Америці, Азії і Африці.
Англо-французьке колоніальне суперництво в Північній Америці переросло у відкрите збройне протистояння у травні 1756 р., коли Велика Британія оголосила війну Франції. Для того, щоб убезпечити своє положення в Європі, Британія підписала союзний договір з Пруссією. Підписання англо-прусського договору спонукало Австрію звернутись за підтримкою до Франції. Навесні 1756 р. був підписаний автро-французький оборонний союз. Розуміючи, що Росія вбачає в Пруссії загрозу своїм прибалтійським інтересам і має з Австрією союзницький договір ще з 1746 р., 29 серпня 1756 р. Фрідріх II першим почав військові дії і окупував Саксонію. 11 вересня Росія оголосила війну Пруссії, що не зупинило її і на початку наступного року прусські війська увійшли в Богемію і захопила Прагу.
Весною 1757 р. у війну вступила Франція. Вона захопила Ганновер, спадкове володіння англійського короля на континенті, а 5 листопада відбулась битва з прусськими військами біля Росбаху (Саксонія). У липні у війну вступила Росія — її війська увійшли в Курляндію і Східну Пруссію. Після ряду нищівних поразок у серпні 1760 р. прусському королю Фрідріху II вдалось перехопити стратегічну ініціативу завдяки фінансовій підтримці Великої Британії, яка у Північній Америці програвала війну Франції і намагалась посилити антифранцузькі сили в Європі. Зимою 1761/62 рр. відбулись зміни в союзницьких стосунках — проти Британії за володіння в Америці виступила Іспанія, а після смерті російської імператриці Єлизавети Петрівни і приходу на престол Петра III Росія відмовилась від підтримки франко-австрійського союзу.
Семилітня війна закінчилась перемогою англо-прусської коаліції. 10 лютого 1762 р. між Великобританією і Францією був підписаний Паризький мирний договір, за яким Франція втратила Канаду, Східну Луїзіану, деякі острови Карибського моря, а також більшість своїх колоній в Індії; на користь Іспанії Франція поступилась Західною Луїзіаною і Флоридою. Це дало можливість Великій Британії активізувати військові та політичні дії і до 1763 р. всі європейські союзники Франції були або розбиті або змушені підписати з Пруссією, союзницею Англії, сепаратні мирні угоди. 15 лютого 1763 р. Пруссія підписала з Австрією і Саксонією Губертусбурзький мирний договір, який підтвердив права Пруссії на Сілезію і графство Глац.
{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Дата. Австрія. Пруссія. Росія1772 р. Південь і схід від Кракова, Галичина, частина території Волинського та Подільського воєводств. Північно-західна Польщу з Гданськом. Східні білоруські землі з Полоцьком і Вітебськом1793 р. Західні польські землі з Познанню. Київщина, Брацлавщина та Поділля, а також центральні білоруські землі з Мінськом1795 р. Краків і Люблін із прилеглими територіями. Решта польських територій з Варшавою. Волинь, Західна Білорусія та Литва
4. Початок боротьби за спадщину Османської імперії Священна ліга – коаліція християнських держав для протистояння Османській імперії у Великій турецькій війні 1683 – 1699 рр. Створена 5 березня 1684 р. за посередництва Папи Римського Іннокентія XI й за ініціативи імператора Священної Римської імперії Леопольда І Габсбурга. До первісного складу ліги входили Священна Римська імперія, Річ Посполита і Венеціанська республіка, Бранденбург-Пруссія. 1686 р. до ліги приєдналося Московське царство. Також на боці ліги періодично воювали Військо Запорозьке Низове й Гетьманщина, Трансильванське князівство і Молдавське князівство. 1699 р., за результатами Карловицького договору, ліга перемогла Османську імперію, звільнивши від турецької протекції та ісламського панування Словенію, Угорщину, Трансильванію, Далмацію, Морею, Поділля, Київщину та низів'я Дону.
Османська імперія в ХVІІІ ст. вступила в період занепаду. Розпочався процес скорочення територіальних володінь імперії. У XVIII ст. посилилися кризові явища в економіці та господарстві імперії. Намагаючись знайти вихід із складної ситуації, султани Османської імперії долучали країну до різних коаліцій і військових союзів. Проте внаслідок війн із Російською імперією (1768 – 1774, 1787 – 1791 рр.) османи втратили значні території у Північному Причорномор’ї, які були включені до складу Російської імперії. Наприкінці XVIII ст. в міжнародних відносинах постало східне питання – поділ спадщини Османської імперії.