Презентація "Моє рідне село"

Моє рідне село. Підготувала вчитель географії ЗЗСО І – ІІ ступенів с. Митлашівка Драбівської селищної ради. Кирильчатенко Алла Михайлівна

Моє село, для мене ти єдине, для мене найдорожче у житті. Тут мамина солодка пісня лине, дитинства спогади святі.

Село Митлашівка розташоване за 12 км. від смт Драбів, та за 2 км від залізничної станції Драбове - Барятинське Одеської залізної дороги

Історія села Митлашівка. Належить до поселень 17 ст. На карті французького географа і дослідника Боплана (1650 р) нанесене як велике поселення на річці Чумгак.

Щодо походження назви села, то це питання достеменно не з’ясоване. Припускають, що засновниками Митлашівки був хтось із представників роду Миклашевських. У реєстрі Війська Запорізького серед реєстрових козаків зустрічається прізвище Андрушки Миклашенка. Можливо від нього і походить назва села.

У 1905- 1907 роках у селі діяв революційний гурток під керівництвом підпільника Федота Михайловича Розсохи. У 1905 році розпочався страйк робітників вальцьового млина княгині Барятинської. Радянську владу в Митлашівці встановлено в 1918 році.

Не обминув Митлашівку і голодомор 1932 – 1933 років . За цей період в селі померло від голоду понад 200 осіб. Вшановуючи пам'ять загиблих в роки голодомору, у 2006 році встановлено цей пам’ятний знак.

У центрі села на братській могилі височіє погруддя солдата з автоматом в руках. Тут поховані 42 невідомих воїни, які зустрілися віч-на-віч з ворогом, що сунув від Перервинець. Усі вони загинули в нерівному бою. Лише імена двох з них удалося встановити. Це старший лейтенант з Чернігівщини Данило Сидорович Босяк та полтавчанин, гвардії рядовий П. М. Кучеренко.

У роки Великої Вітчизняної війни загинули 105 чоловік. В пам'ять про них встановлено обеліск Слави Ніхто не забутий….. Ніщо не забуто…

На території села Митлашівка похований третій президент Української Академії наук Орест Іванович Левицький. Михайло Грушевський вважав його найвизначнішим істориком. Неперевершений знавець козаччини Дмитро Яворницький – найавторитетнішим знавцем минувшини. Великий каменяр Іван Франко – найяскравішим і найсамобутнішим письменником. Всесвітньо відомий композитор Микола Лисенко – найталановитішим музикантом і співаком. Важко повірити, що всі ці «най» стосуються однієї і тієї ж особи – Ореста Івановича Левицького, визначного вченого, академіка, президента Української Академії наук.

25 грудня 1998 році, в день народження вченого на його могилі встановлено нову стелу з написом: «Орест Іванович Левицький» 25. ХІІ.1848 – 9. V.1922 рр. Видатний український археограф, правознавець, історик, етнограф. Президент Всеукраїнської академії наук 1922 р. На пам’ять мимоволі приходить вірш Ліни Костенко «Пам’ятник І. М. Сошенку» («Умер проїздом…»). Змінивши ім’я в передостанньому рядку хочеться сказати: Ти в цей пейзаж печально так вклинився, Лишився тут, спасибі тій вербі,Лежи, Оресте. Кожен хто вклонився Твоїй могилі, – пам’ятник тобі.

У кожного своя дорога до храму

Приміщення нашої школи побудоване у1967році. Перша школа у селі існувала при Миколаївській церкві, побудованій у далекому 1804 році. Це була школа грамоти. Нове приміщення для школи побудоване у 1905-1906 роках. Це була хата на два коридори і аж сім кімнат. У1930 році там була церковно- приходська школа. Першим учителем був Ільченко (ім’я і по батькові нажаль, забули). Із 1933 по 1937 роки у селі вже була чотирикласна школа, котра в 1937 році стала семирічкою…

Будинок культури

Митлашівські краєвиди

Мальовничі місця відпочинку

Дякую за увагу