Презентація "Моральні ідеали в романі Гарпер Лі «Убити пересмішника»

- Лі народилася та виросла в невеликому містечку Монровіль штату Алабама в сім'ї адвоката, навчалася у коледжі Монтомері, а 1945 р. вступила в Алабамський університет.- У 1950 р. вона вступила на роботу у Нью-Йоркський відділ бронювання авіакомпанії. - У вільний час почала писати. Два есе та кілька оповідань показала літературному агентові, який порадив їй одне з оповідань розвинути в повість або роман.- У 1957 р. Лі звернулася до видавництва «Ліппінкотт» з рукописом свого роману. їй порадили змінити композицію, на що пішло три роки праці.- американська письменниця та публіцист.- «Вбити пересмішника» — єдиний роман Гарпер Лі — було видано 1960 року. - Книга одразу ж здобула популярність, отримала Пулітцерівську премію й стала класикою сучасної американської літератури,перекладеного багатьма мовами світу, який очолював списки бестселерів упродовж тривалого часу. Після такого блискучого дебюту Лі оголосила, що працює над другим романом, який, проте, так і не з'явився.- Епіграфом до свого роману Лі взяла слова чудового англійського дитячого письменника Ч. Лема: «Юристи, напевне, теж колись були дітьми». Нелл Гарпер Лі

Неймовірно зворушлива історія дорослішання дітей в умовах расової дискримінації і нетерпимості, де все ж знаходиться місце милосердю та доброті. Вони живуть своїм життям, у них свої мрії та фантазії, свої переживання та страхи ... І ось саме ці самі страхи дозволяють Джиму і Глазастіку побачити світ з іншого боку.

Сюжет розгортається навколо зворушливої історії однієї сім'ї, яка проживає у невеликому містечку під назвою Майомб, штат Алабама. Вся дія відбувається в період тридцятих років минулого століття, у часи Великої депресії, а саму історію оповідає нам дівчинка у віці восьми років. 

Словник. Расизм — світогляд, а також політичні теорії і практики, що ґрунтуються на расовій дискримінації: будь-якому розрізненні, винятку чи обмеженні, заснованому на ознаках раси, кольору шкіри, родового, національного чи етнічного походження. Ксенофобія (від грец.- ксенос — «чужинець», «незнайомець», та фобос — «страх») — поняття, що означає страх стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого.

Твій батько прав, - сказала міс Моді. - Пересмішник - цілком невинна птах, вона тільки співає нам на радість. Пересмішники не клюють ягід в саду, не гніздяться в клунях, вони тільки і роблять, що співають для нас свої пісні. Ось тому вбити пересмішника - гріх ». АК26.00

Проблемна тема Можна бути справедливим лише будучи людинолюбним.   Люк де ВОВЕНАРГЗакон і справедливість — дві речі, які Бог з’єднав, а людина роз’єднала.   К. Колтон Найрідкісніша річ, яку лише можна віднайти на землі, — це по-справжньому справедлива людина.   Джеймс Фенімор Купер Природа до всіх справедлива. Яка несправедливість!   Аркадій Давидович Справедливість — істина в дії.   Бенджамін Дізраелі Справедливість – такий же необхідний для життя продукт, як і хліб.   Людвіг Берні 

У романі сюжет книги розгортається поступово по двох паралельних лініях, щоб до кінця книги зійтися в одній точці.

У центрі твору стоїть судовий розгляд, в ході якого батько головної героїні, Аттікус Фінч, намагається виправдати негра, нібито зґвалтував білу жінку. Місто ділиться на дві частини. Велика засуджує адвоката і вимагає посадити обвинуваченого на електричний стілець без всяких розглядів. Природно, через те, що він «чорний». А «чорний» в 30-і роки в Алабамі, та й у багатьох інших, переважно південних штатах, автоматично винен у всіх бідах, так як він дикун, тварина, що живе в гріху і не бажає з цього гріха вибиратися. І це вірно навіть тоді, коли пристойного негра звинувачує саме неблагополучне сімейство міста, глава якого, Боб Юел, до речі кажучи, внесений до списку ста найбільших літературних лиходіїв всіх часів. Але хтось повинен дбати про справедливість…

Ми мешкали на головній вулиці міста — Аттікус, Джем, я та наша куховарка Келпурнія. Ми з Джемом були цілком задоволені своїм батьком: він брав участь у наших забавах, читав нам, був з нами ввічливий і справедливий. В епілозі написано, що юристи теж колись були дітьми і це невипадково, тому що в центрі оповідання сім'я юриста Аттікуса Фінча і його дітей - старшого хлопчика Джима і молодшої дівчинки Луїзи, яку всі звали Глазастик. З першого розділу книги «Убити пересмішника», ми дізнаємося, що на момент початку оповіді, хлопчикові було близько 10 років, а дівчинці - близько шести.

Наша мати померла, коли мені було два роки, тому я не дуже переживала втрату. Мати була з міста Монтгомері, з роду Грехемів. Через рік після їхнього одруження народився Джем, ще за чотири роки знайшлася я, а потім через два роки наша мама раптово померла від серцевого приступу. Казали, що в роду Грехемів це було спадкове. Я не сумувала за мамою, а Джем, мабуть, сумував. Він добре пам'ятав її, інколи під час гри важко зітхав, йшов за гараж і грався там один. У такі хвилини я знала, що до нього краще не підходити. Джин Луїза Фінч. Скаут Глазастик

Я не сумувала за мамою, а Джем, мабуть, сумував. Він добре пам'ятав її, інколи під час гри важко зітхав, йшов за гараж і грався там один. У такі хвилини я знала, що до нього краще не підходити. Джеремі Аттікус Фінч.

Аттікус Фінч постає перед читачем як зразок чесного високоморального, професійного адвоката і непохитного людини. Навіть в складних ситуаціях він не відмовляється від своїх цінностей і того ж терпляче вчить своїх дітей. Діти відповідають йому великий прихильністю і найповнішою підтримкою всіх його починань.

У дітей не було матері, вона померла, коли Луїзі виповнилося 2 роки. Її замінив брату і сестрі їх батько Аттікус Фінч, якому допомагала служниця-негритянка Келпурнія. Зате Келпурнія була зовсім інша. Кощава, незграбна, короткозора і трохи косоока, з широкими, як лопати, загрубілими долонями. Вона завжди проганяла мене з кухні, дивуючись, чому я не можу поводитися пристойно, як-от Джем, хоча знала, що Джем старший за мене. Келпурнія мала звичку кликати мене додому саме тоді, коли мені цього зовсім не хотілося. Наші сутички були гострі і завжди кінчалися однаково. Келпурнія перемагала — здебільшого тому, що Аттікус заступався за неї. Вона жила в нашій сім'ї відтоді, як народився Джем, і, скільки пам'ятаю себе, я завжди відчувала її владу

… але там сидів хтось маленький — голова урівень з капустою — і дивився на нас. Ми втупилися в нього. Діл приїхав з Мерідіана, штат Міссісіпі, на літо до своєї тітки, міс Рейчел, і відтепер щоліта житиме в Мейкомбі. Його батьки родом з округу Мейкомб. Мати працює у фотографії в Мерідіані. Вона послала фотокартку Діла на «конкурс вродливих дітей» і одержала премію — п'ять доларів. Віддала гроші Ділу, і він ходив на них двадцять разів у кіно. Чарлз Бейкер Гарріс. Ділл. Чудний він був, цей Діл. Блакитні полотняні штанці, пристебнуті ґудзиками до сорочки, біле як сніг волосся скидалося на качиний пух. Він був на рік старший за мене, але я стояла поряд з ним, як каланча. Пощипуючи біле пасмо, що спадало на лоб, він розповідав давню казку, і в його блакитних очах то спалахував вогник, то згасав, а то раптом хлопчак заливався щасливим сміхом.

При цьому виявляється, що всі діти вкрай налякані їх сусідом по імені Артур Редлі, і навіть дали йому прізвисько Опудало. Сам Редлі є відлюдником і рідко коли показується на очі. Дорослі Мейкомба, в принципі, намагаються всіляко уникати обговорення Страшили, так і протягом довгих років лише деякі його бачили, проте діти активно розбурхують уяву один одного різними чутками про його зовнішності, а також можливими причинами його настільки сильного самітництва. У будинку жив злий дух. Так казали люди, але ми з Джемом ніколи його не бачили. Вночі, коли місяць не світить, він нібито виходить і заглядає до людей у вікна. Якщо, буває, в холодну ніч у кого примерзнуть азалії, то це тому, що він дихнув на них. Яка б прикра подія не трапилася в Мейкомбі, це була його робота

… містер Коннер, шанований церковний староста, намагався їх затримати, вони замкнули його у флігелі для присяжних у будинку суду. Жителі міста вирішили, що довше цього терпіти не можна. Містер Коннер заявив, що впізнав усіх і що він сповнений рішучості довести справу до кінця. Хлопці стали перед судом — їх звинувачували у хуліганстві, порушенні спокою, образі дією, лихослів'ї в присутності жінок. Суддя запитав містера Коннера, як розуміти останнє звинувачення. Містер Коннер сказав, ніби хулігани так голосно лаялися, що їх, напевно, чули всі жінки міста. Суддя вирішив віддати хлопчаків у виробничу школу, куди інколи посилали підлітків, щоб вони мали там шматок хліба і притулок: це була не тюрма, і нічого ганебного в тому не було. Але містер Редлі був іншої думки. Якщо суддя звільнить Артура, містер Редлі подбає, щоб хлопець більше нікого не турбував. Суддя знав, що містер Редлі вміє дотримувати слова, й тому охоче звільнив його сина.Інші хлопці пішли до виробничої школа і згодом здобули найкращу середню освіту, яку можна здобути в межах штату Алабама. Один з них навіть закінчив вищу технічну школу в Оберні. Двері дому Редлі були зачинені і в будні, і в неділю. П'ятнадцять років ніхто не бачив сина містера Редлі. Аудіокнига 25.00 - 26.00

Міс Кароліні було щонайбільше двадцять один рік. Каштанове волосся, рожеві щоки, пофарбовані темно-червоним лаком нігті. Лаковані, на високих каблуках туфлі, червоне в білу смужку плаття. Вона скидалася на м'ятну цукерку, і пахло від неї цукеркою. Вона наймала горішню кімнату у міс Моді Аткінсон, навпроти нас, на один будинок нижче, і після того як міс Моді познайомила нас із нею, Джем кілька днів ходив як в тумані. Міс Кароліна написала своє ім'я на дошці великими літерами і сказала:— Тут написано, що мене звуть міс Кароліна Фішер. Я з Північної Алабами, з округу Уїнстон.12.05 – 17.03 аудікнига

4 глава повідає, що дівчинка почала знаходити в дуплі дерева невеликі, але приємні подарунки - жувальну гумку, старовинні монети в коробочці, а пізніше - дерев'яних ляльок, одна була схожа на неї, друга на брата. В кінці ми дізнаємося, що їх їм робив Опудало. АУДІКНИГА 36.00-39.00

Мауді Аткінсон. Аудіокнига 23.00-25.00

«Мужність це коли заздалегідь знаєш, що ти програв, і все-таки берешся за справу і наперекір всьому на світі йдеш до кінця. Перемагаєш дуже рідко, але іноді все-таки перемагаєш ». В цей час Аттікус вирішується взятися за завідомо програшну справу, намагаючись всіляко відстояти права Тома Робінсона - чорношкірого, що проходить за звинуваченням у зґвалтуванні молодої білошкірої жінки, незважаючи на те, що більшість громадян не дотримуються позиції адвоката і навіть виступають категорично проти неї. Інші ж діти постійно дражнять брата з сестрою з-за дій їх батька, причому Джин намагається ставати на захист гідності свого тата, хоча він сказав їй про те, що робити цього не варто

Головна подія роману - справа темношкірого Тома Роббінса, якого захищає в суді Аттікус Фінч.

Здається, я починаю розуміти, чому Опудало Редлі весь вік сидить під замком ... Просто йому не хочеться на люди. Світ дорослих, де панує расова дискримінація, здається дітям жорстоким і нелюдським. «Що ж вони зробили, як могли?» - запитує обурений несправедливістю присяжних Джим. У свідомості дитини це рівнозначно тому, що вбити пересмішника, маленьку нешкідливу пташку, яка нікому не зробила зла.

Аттікус ще довго сидів, дивлячись на підлогу. Нарешті він підвів голову.— Всевидько,— сказав він,— містер Юел упав на власний ніж. Ти це розумієш?У батька був такий вигляд, що я зрозуміла: його треба підбадьорити. Я підбігла до нього, обняла і поцілувала так міцно, як тільки могла.— Звичайно, розумію,— заспокоїла я його.— Містер Тейт сказав усе правильно. Аттікус звільнився і глянув на мене.— Що ти маєш на увазі?— Ну, це було б усе одно, що вбити пересмішника, так же?

Сенс назви твору теж досить ясний. Пересмішник (пташка) в творі - істота невинне, навіть корисне. Вбити його - значить створити безглузде зло, незаслужене вбивство. Таких пересмішників в творі багато, куди не глянь. Як і в житті, втім, - багато несправедливості. До кінця роману Глазастик зробила саме те, що їй радили: вгадала біль не тільки під чорною шкірою Тома Робінсона, але і під моторошної блідістю свого сусіда. Аттікус має слушність. Якось він сказав: щоб по-справжньому зрозуміти людину, треба самому влізти в її шкуру та ще трохи й походити в ній. Я тільки постояла на веранді Редлі, проте й цього було досить. Провідними темами роману «Убити пересмішника» є темасамотності, співчуття, здатності (або нездатності) людини доспівпереживання.

Зигзаг Цитати з роману Гарпер Лі «Вбити пересмішника» «…є в людини щось таке, що не скориться більшості,—це її совість»; «…більшість людей хороші, коли їх зрозумієш»;«…розумієш, дівчинко, це не образа, коли тебе називають словом, яке комусь здається образливим. це тільки свідчить, яка жалюгідна душа в людини, що так каже»; «…коли дитина щось питає, заради бога, поясни їй. не треба викручуватися. Діти — це діти, вони швидше, ніж дорослі, помічають, коли ми починаємо ухилятися, це їх тільки збиває з пантелику»; «…для того щоб жити по совісті з іншими людьми, я повинен жити в злагоді з власною совістю. Діяти по совісті не завжди означає погоджуватися з думкою більшості»;«…справжня мужність — це коли ти знаєш наперед, що не переможеш, а все одно борешся, борешся до кінця. Рідко перемагаєш, а всетаки часом перемагаєш».

Які проблеми, розкриті у творі, залишаються актуальними донині? Чого роман може навчити сучасну дитину або дорослу людину?виховання і моральностічесті і гідностівідносини в родині між дітьми і батькамикласової нерівності і расизму

Д/з Створити паспорт романуІсторія написання. Життєва основа і тема твору. Жанрові особливості тексту. Образна система. Групування персонажів. Образи як виразники та носії ідеї. Сюжет твору, взаємозв’язки сюжетних ліній. Поза сюжетні елементи (ліричні відступи, вставні новели тощо), їх функціонування в структурі художнього тексту. Роль пейзажу та інтер’єру в композиції твору. Пафос твору. Мова твору

Дякую за співпрацю!Здійснюйте добро, Поки ви… існуєте. (Д. Дідро)