Презентація на тему: "Адам Міцкевич. "Кримські сонети".

Адам Міцкевич Кримські сонети. Виконав: володько данило 10-а

А́дам-Бе́рнард Міцке́вич — один із найвидатніших польських поетів, діяч національно-визвольного руху. Засновник романтизму у польській літературі, польської романтичної драми. У Західній Європі його порівнюють з Байроном і Ґете. Під час свого життя у Парижі був професором слов'янської літератури в «Колеж де Франс». В основному відомий як автор поетичної новели «Дзяди» та національного епосу «Пан Тадеуш», який вважають останнім великим епосом шляхетської культури Речі Посполитої. Міцкевича вважають національним героєм Польщі.

Ранні роки життя. Син збіднілого шляхтича Міколая Міцкевича (1765—1812), адвоката в Новогрудке; прізвище Міцкевич, як і ряд інших прізвищ польської шляхти — білоруського походження, від імені Зміцер (Дмитро). Мати поета походила з сім'ї хрещених євреїв, послідовників Якова Франка. Здобувши освіту в домініканській школі (1807—1815), поступив у Віленський університет (1815). З 1817 брав участь в створенні і діяльності патріотичних молодіжних кружків філоматов і філаретов, написав програмні вірші («Ода до юності», 1820 та інші). Після закінчення університету служив вчителем в Ковні (1819—1823). У жовтні 1823 був арештований у Вільне у роздутій Н. Н. Новосильцевим справі філоматов і поміщений у в'язницю, що розташовувалася в приміщенні колишнього базіліанського монастиря Св. Трійці. У квітні 1824 був випущений з в'язниці на поруки.

Адам у росіїРанні роки письменника У жовтні 1824 був висланий у вигнання з Литви і до 1829 пробув в Росії (Санкт-Петербург, з лютого по березень 1825 — Одеса, з виїздом до Криму, з грудня 1825 — Москва (де невдало намагався одружуватися на майбутній поетесі і перекладачці Кароліні Яніш), з листопада 1827 знову Петербург). У Росії зближувався з учасниками декабристського руху (До. Ф. Рилєєв, А. А. Бестужев), з видними російськими письменниками і поетами (А. А. Дельвіг, І. Ст Кирєєвський, брати Ксенофонт Польовий і Микола Польовий, Д. В. Веневітінов, Е. А. Баратинський), з бібліографом і знаменитим автором епіграм С. А. Собольовським. У травні 1829 виїхав з Петербургу за кордон.

Переїзди. Жив у Німеччині, Швейцарії, Італії. Після безуспішної спроби приєднатися до повстанців 1831 року зупинився на кілька місяців у Дрездені. У 1832 оселився в Парижі, співпрацював з діячами польської та литовсько-білоруської еміграції, займався політичною публіцистикою. У 1839—1840 викладав латинську літературу у Лозанні. У 1840 став першим професором слов'янської словесності у Колеж де Франс. У 1841 підпав під вплив проповідника польського месіанства Анджея Товяньського За пропаганду товянізму французький уряд у 1845 усунув Міцкевича від читання лекцій. У 1852 він був відправлений у відставку У 1855 виїхав до Константинополя, маючи намір організувати польський легіон для допомоги французам та англійцям у боротьбі з Росією. Заразившись холерою, він помер 26 листопада. Перед смертю сказав своєму другові Служальському, коли той спитав, чи не хоче він щось передати дітям: «Нехай люблять один одного», — і за кілька хвилин додав ледь чутним пошепком: «Завжди!».

Творчість письменника. У Санкт-Петербурзі в 1828 році вийшла поема «Конрад Валленрод» („Konrad Wallenrod“) з присвяченням імператорові Миколі I. У ній повествуєтся про боротьбу литовців з німецькими хрестоносцями. Заголовний персонаж — трагічний герой, самотній борець в стані ворога, що жертвує особистим щастям ради порятунку свого народу. Литовець за походженням, що уявно відрікся від своєї батьківщини і став на чолі Тевтонського ордена, він своєю підступністю веде Орден до катастрофи. Поема прочитувалася сучасниками як алюзія боротьби поляків з поневолювачами і дозвіл проблеми примирення моралі з політикою: зовні змиритися з ворогом, що виявився сильніше, і піти на службу до нього, одночасно таємно діючи проти нього («валленродізм»). У збірку «Поезія» (т. 1—2, 1829) увійшли ліричні вірші, поема «Фаріс» і балади.

У 3-ій частині «Дзядов» викладається доктрина «польського месіанізму», згідно якої страждання Польщі пов'язані з особливим історичним покликанням народу-мученика, — «Христа народів». До «Дзядам» примикає епічний «Уривок» — цикл віршів з картинами Росії. Ідеї польського месіанізму розвинені в художньо-публіцистичному вигадуванні «Книги польського народу і польської пілігримки» 1832 . Польське розсіяння покликане брати участь в загальній війні за вільність народів, воскресіння яких повинно привести у воскресінню Польщі. Ті ж ідеї пропагувалися в статтях Міцкевича в газеті «Польський пілігрим» 1832—1833. Найбільший твір Міцкевича — епічна поема «Пан Тадеуш» , що писалася в 1832—1834 і видана в Парижі в 1834 році. У поемі створений повний ностальгії і гумору образ барвистих, але історично приречених шляхетських вдач. Вважається польською національною епопеєю і шедевром словесного живопису. «Пан Тадеуш» екранізован польським режисером Анджєєм Вайдой (1999).

Кримські сонети. Цикл «Кримські сонети», до якого входить 18 віршів, написаний Міцкевичем під враженням двомісячної подорожі Кримом. Головним героєм «Кримських сонетів» є мандрівник. Буйна природа Криму — це фон його роздумів, спільниця його тривожних снів, джерело жаданої душевної рівноваги. Уже в прелюдії до циклу — в «Акерманських степах» — ліричний герой так напружує слух, що міг би почути голос з Батьківщини. Цей образ вітчизни з ним скрізь: і коли він оповідає про плавання морем, і коли оплакує жертви ханського свавілля. Йому навіть здається, що рої ясних зорь, якими всіяний Чумацький Шлях,— то сльози польки-бранки, вияв її пекельної туги за рідним краєм.

Пам’ятники адаму міцкевичу

Дякую за увагу!