Обличчя історії України формують особистості. Це ті видатні історичні постаті, які залишили свій важливий внесок в історії і стали гордістю України. Дана презентація може бути використана на уроках з історії України в 9 класі під час вивчення історії України, на заняттях з факультативу «Видатні постаті України», на заняттях історичного гуртка та в позакласній роботі з історії.
Іван Петрович КОТЛЯРЕВСЬКИЙ (1769-1838) Український поет, прозаїк, драматург, зачинатель нової української літератури. Громадський діяч. Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою. Будеш, батьку, панувати, Поки живуть люди; Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть! Т.Шевченко. “На вічну пам’ять Котляревському”
Тодішня Полтава, як згадують біографи І.Котляревського, нараховувала приблизно 8000 мешканців і нагадувала собою село. Це було повітове містечко. Котляревським було «пожалувано» дворянство, вони мали недалеко від Полтави трохи землі, кількох кріпаків, яких згодом письменник відпустив на волю.
Початкову освіту Іван Котляревський здобув у дяка, а з 1780 по 1789 рік навчався у Полтавській духовній семінарії. Особливо старанно й наполегливо осягав хлопець гуманітарні дисципліни: піїтику, риторику, філософію, латинську, грецьку, французьку, німецьку мови. З інтересом знайомиться з античною літературою, перекладає Горація, Овідія, Вергілія. Відкриває для себе творчість Ломоносова, Кантемира, Сумарокова.
Один із співучнів Котляревського згадував про поета, що той «мав пристрасть до віршування і вмів до будь-якого слова вправно добирати рими, дотепні і вдалі, за що товариші по семінарії прозвали його римачем». Жив він скромно. Багато читав, відзначався працьовитістю і наполегливістю, мав дар до малювання, розповіді, особливо гумористичної, прекрасно грав на скрипці – цариці музики.
У 1789 році, після смерті батька, двадцятирічним юнаком він на останньому році навчання залишає семінарію і починає служити чиновником у полтавських канцеляріях, а згодом вчителює у поміщицьких родинах. Саме під час вчителювання, з 1794 р., й розпочинається творча робота письменника над славнозвісною «Енеїдою». Протягом 1794—1796 рр. І.Котляревський працює над першими трьома частинами поеми.
Навіть у нелегких бойових буднях Іван Петрович продовжує працювати над «Енеїдою». Спочатку І.Котляревський не мав наміру публікувати поему, вона поширювалася серед читачів у рукописних копіях, але в 1798 році її видав у Петербурзі один із любителів українського слова, конотопський поміщик Максим Парпура. Згодом, у 1808 році, книговидавець І.Глазунов повторив це видання. Ці публікації робилися без відома і згоди автора, тому вийшли зі значними огріхами, які не могли задовольнити автора.
У 1808 році в чині капітана І.Котляревський виходить у відставку і пробує влаштуватися на цивільну службу в північній столиці. У 1809 році з’являється друком його знаменита поема у чотирьох частинах «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложенная И.Котляревским». На титулі містилося авторське зауваження: «Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий».
З 1810 року і до кінця свого життя Іван Петрович Котляревський живе в Полтаві, працюючи наглядачем Будинку для виховання дітей бідних . З 1827 року — попечитель «богоугодних закладів» Полтави. Увесь цей час письменник не пориває з творчою діяльністю, захоплюється театральною справою.
У 1835 році через хворобу Котляревський залишає службу і йде у відставку. Останні роки життя він зовсім мало виходив з дому, але його безперервно відвідували друзі й знайомі. Незадовго перед смертю він відпустив на волю дві сім'ї своїх кріпаків і роздав родичам та знайомим усе своє майно. Помер Котляревський 29 жовтня 1838 року. На похорон зійшлося населення всього міста, виявляючи свою глибоку шану великому письменникові і простій, щирій, гуманній людині.