Презентація на тему: "Гопак-бойове мистецтво козаків". "Як козаки лікувалися..."

Презентація на тему: "Гопак-бойове мистецтво козаків". "Як козаки лікувалися..."Підготувала викладач історії: Валентина ПИСАРЧУК

Гопак-бойове мистецтво козаків…Бойовий гопак – це унікальна бойова система духовного і фізичного вишколу, відтворена на основі елементів традиційного козацького бою та рухів, які збереглися в народних танцях (гопак, аркан, козачок, метелиця). Це – лицарське мистецтво українського народу.

Гопак – старовинний український танець, який давно вже став національним. Мистецтвознавці висловлюють думку, що з’явився він ще за часів язичництва і вважався бойовим танцем рідновірів жерців (волхвів), який сприймався як сакральне дійство, зрозуміле для втаємничених. Подоба гопака існувала ще у скіфів. Одним із найдавніших зображень танку є фігурки воїнів антів, які проживали на території Київської області сучасної України у VI столітті до н.е. 

Пізніше Гопак перейняли козаки Запорозької Січі у XVI–XVIII ст. (навіть мав первісну назву – «Козак»). Тому спочатку у ньому брали участь виключно чоловіки. Танець виконували козаки, які танцювали переважно у парах. Їхній танець – своєрідний діалог, в якому вони демонстрували свій характер, а також силу, мужність. Козаки-танцюристи ставали в коло виконуючи довільні рухи, а їхні товариші підтримували їх вигуками «Гоп!» та «Гей!». Участь у танку брала зачасто і верхівка війська – козацька старшина на чолі з Гетьманом.

Є декілька варіантів виникнення назви гопака. За одним із них він пішов саме від вигуку «гоп», що означає стрибок або притупування. За іншою версією, ця назва має санскритський корінь «гопало», що означає захисник чи охоронець. Цікаво, що в індуїзмі є герой Гопало – це покровитель пастухів, якого, до речі, зображують у танці.

Гопак – танець не простий, історія його виникнення пов'язана з бойовою підготовкою запорозьких козаків. За історичними даними, коли чоловік потрапляв на Запорозьку Січ, його починали спрямовувати на освіту – вчили читати та писати, грати на музичних інструментах і… танцювати. Гійом де Боплан, відомий французький військовий інженер, відвідавши Запорозьку Січ, був здивований тим, що козаки – найкращі воїни-піхотинці Європи, – займаються танцями і співами (про це він занотував у своїх дорожніх записах). Насправді воїни тренувались.

Виконання гопака було своєрідною підготовкою для майбутнього бійця. Танцюючи, він відпрацьовував основні бойові елементи: швидкість, удари руками та ногами, тактики двобою тощо. Через декілька років таких «танців» хлопчина перетворювався на справжнього воїна. Згодом, після знищення Січі за наказом Катерини ІІ, козаки розійшлися по домівках, «осіли» по хуторах і селах, принесли із собою танцювальну традицію. Гопак став до вподоби місцевим мешканцям. З плином часу танець вже виконувався групами, в яких були і хлопці і дівчата. 

Як козаки лікувалися…Бути дужим і витривалим – необхідність для козака. Корисні звички, рецепти і лікарський досвід займали дуже важливе місце в житті воїна. Бездипломна козацька медицина здобула статусу медицини виживання.

Життя запорізьких козаків здебільшого минало в походах і бойових сутичках. Допомогу при різних пошкодженнях та захворюваннях вони надавали за правилами та засобами народної медицини тих часів. Козаки вміли пускати кров, виривати зуби, виготовляти пластирі для лікування ран, накладати лещата при переломах. Вирушаючи в похід, вони разом із запасами зброї і харчами брали ліки і навіть знахарів.

Медицина запорізьких козаків мала розвинену систему шпиталів, які розташовувались на території монастирів, поєднувала мистецтво магії й лікування. Глибокі пізнання у фітотерапії, літотерапії, ароматерапії, застосування біоенергетичних методів лікування, а також лікування в екстремальних умовах боїв і передислокацій, ефективна допомога в лікуванні ортопедичних і травматичних проблем – це те, що відрізняло козацьку медицину від народної.

Церква і медицина в козаків йшли пліч-о-пліч. Серед засновників перших київських «шпиталів» - Іван Мазепа. І зробив він це в Києво-Печерській лаврі, бо саме тут здавна лікували людей. Отже, козаки лікувалися молитвами. Сучасні лікарі краще та надійніше допомагають тим хворим, які їм вірять.

Велике значення надавали козаки профілактиці захворювань. Пробудження до світанку (у згоді з природними біоритмами), масаж стоп росяними травами й піском, «ножні ванни» під час водопою коней, біла глина, джерельна вода… практикували й «зелені ванни» - коли після ранкового купання в річці вони відразу «занурювалися» у розквітлі лугові трави. Полюбляли повалятися на спориші, уночі спали під відкритим небом. Босоніж ходили від весни до осені: енергетичні точки, яких на ступнях величезна кількість, постійно масажують, не даючи жодних шансів плоскостопості. Під час зимових походів, щоб не застудитись, козаки тричі на день їли гарячу юшку з пива, яку заправляли олією та перцем. Для подовження життя, покращення зору і слуху, швидкого загоєння ран козаки використовували вовче м'ясо і шкіру.

Безліч рослин екологічно чистої природи Великої Луки й Дикого Поля щедро обдаровували козаків багатою палітрою натуральних ліків: аїр для загоєння ран, кропива – «чистить» печінку і нирки, зупиняє носову кровотечу, кульбаба – понад 50 недугів долає, нектар якої є у кожній краплинці меду, береза – лікує суглоби, осика – подагру і хвороби нирок, малярію, кінський каштан –лікує тромбофлебіт, геморой, трофічні виразки, соняшник і сон-трава та інші. Лікувались козаки й люлькою, бо додавали корисні трави до тютюну (чебрець, м'яту, борщівник ін…), які лікують бронхіти, астму, знижують тиск, заспокоюють нерви, поліпшують апетит, сон, навіть зір. Горілку використовували у морських походах лише як ліки. Від лихоманки допомагав напій з горілки і гарматного пороху чи попелу. Змішували порох, землю і слину та лікували рани в польових умовах. Попереджав захворювання, вгамовував стрес і втому, підтримував тонус козацький напій – узвар (верба-лоза, листя та гілки калини, осики, липи та ін. рослини).

В незнайомій місцевості козаки кип'ятили воду з полином чи звіробоєм, які мають протимікробну дію. Якщо доводилось пити болотну воду, спочатку ковтали вугілля з багаття. Якщо траплялися судоми і біль у животі – нерухомо лежав козак на полині півгодини, біль вщухав. Лікувались «ковальською водою», в якій охолоджували шаблі після кування та заточки. Окиси заліза, які потрапляли у воду, робили з неї необхідні для виснаженого організму ліки. Рани лікували компресами із свіжої риби. Для лікування опіків та забруднених ран використовували «риб'ячий клей”. Мили луску великих карасів, щук, окунів, довго кип'ятили, додавали подрібнене листя подорожника, залишали на тривалий час у гарячому попелі, охолоджували і накладали на рану. Гоєння тривало 3-4 доби.

Від комах і паразитів захищались риб'ячим жиром та дьогтем. Дерезові віники і баня рятували від застуди, покращували кровообіг. Для попередження епідемій вапном пересипали відходи у сміттєвих ямах, їли тільки щойно приготовлені страви, а їх рештки ні в якому разі не зберігали.

Тож, козаки розумілися на питаннях охорони здоров'я і дбали про свою силу, волю, мужність і уміння тримати шаблю, кожен воїн-козак знав, що таке відповідальність, адже від них залежала доля України, рідних та близьких людей. Нажаль не всі козацькі рецепти збереглись до нашого часу, бо перед ліквідацією Січі запорожці спалили медичні архіви, які перебували в Пустинно-Миколаївському та Спасо-Преображенському монастирях.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!