Презентація на тему класичної німецької філософії

Класична німецька філософія. Філософія класичного ідеалізму Йогана Готліба Фіхте. Семінарське заняття 6-7 Виконала: Слободчук Юлія. Група: ІНб-2-19-4.0д

Класична німецька філософія. Важливу роль в історії філософії належить класичній німецькій філософії на межі XVIII – XIX століть. На її розвиток суттєво вплинули три фактори: розвиток природознавства, досягнення філософії Нового часу, зокрема ідеї Просвітництва, та Французька революція XVIII століття. Німецька класична філософія представлена такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант (1724–1804), Йоган Готліб Фіхте (1762–1814), Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775–1854), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770–1831), Людвіг Андреас Фейєрбах (1804–1872). Незважаючи на своєрідність філософських поглядів, вони створюють певну ідейну спільність. Тому їх поєднують у загальний філософський напрямок. У своїй творчості усі представники німецької класичної філософії спиралися на новоєвропейську традицію. Звідси спільність проблем, способів їх ставлення та вирішення.

Класична німецька філософія. Однією з визначних рис класичної німецької філософії є критика традиційної розумової метафізики, прагнення перетворити філософію на науку, побудувати універсальну, закінчену наукоподібну систему. Це знайшло відображення навіть у назвах праць німецьких класиків: “Науковчення” Фіхте, “Енциклопедія філософських наук” Гегеля. У цій доповіді ми якраз розглядатимемо саме Йогана Готліба Фіхте та його філософію класичного ідеалізму.

Зв’язок вчень Канта та Фіхте. Йоган Фіхте розглядав своє вчення як пряме провадження філософії Канта. Водночас Фіхте вважав, що з міркувань Канта можна без будь-яких втрат вилучити “річ-у-собі”, адже вона все одно не мала ніяких визначень. Розробку філософських проблем він починає з виведення вихідного принципу. Таким принципом для Фіхте є “Я”. “Я” – певний ідеал, тотожній поняттям свобода, воля, високі моральні норми. Самореалізація “Я” йде через діяльність. Зауважимо, що діяльність Фіхте розумів як діяльність розуму; вона не виходить за межі самосвідомості, це абстрактно-теоретична діяльність.

Філософія Канта. Родоначальником класичної німецької філософії є Іммануїл Кант. Його філософську спадщину поділяють на три періоди: “докритичний”, “критичний" та “антропологічний”. У “докритичний” період заслуговують на увагу ідеї Канта щодо виникнення світу. В праці “Всезагальна природна історія і теорія неба” (1775) він розробив космогонічну гіпотезу, за допомогою якої він розкрив механізм виникнення Всесвіту і виклав нові принципи його формування. Згідно з цією гіпотезою, Сонячна система є продуктом поступового охолодження газової туманності. Тут уперше поняття еволюції було поширено на космічні явища. У створенні Всесвіту брали участь дві сили – тяжіння і відштовхування. Завдяки взаємодії цих сил, за Кантом, почали утворюватися планети. Але це не завадило Канту стверджувати, що існує зовнішня сила, яка змінює Всесвіт. Процес виникнення, розвитку і загибелі світів є постійним. Звідси – висновок про відносність поняття спокою.

Філософія Канта. У “критичний” (назва пов’язана з першим словом його головних праць: “критика”, що означає дослідження самих підвалин) період Кант створює філософські праці, які стали подією в історії людської культури: “Критика чистого розуму”(1781), викладена теорія пізнання філософа; “Критика практичного розуму” ( 1788), викладені етичні погляди;“Критика здатності судження” ( 1790), викладені естетичні погляди;На перший план у цей період виступає ідея “коперніканського перевороту” у філософії. До Канта вважали, що пізнання є результатом дій на людину зовнішніх чинників. При цьому людина сприймає (тобто перебуває пасивною), а світ впливає на неї. Кант “перевернув” це співвідношення: він проголосив, що пізнання і знання є результатом людської (насамперед – розумової) активності. Людина пізнає лише тією мірою, якою сама випробовує природу, ставить їй запитання.

Філософія Канта. Аналогія з “коперніковським переворотом” тут цілком очевидна: Копернік “зрушив” Землю (яку до того розглядали нерухомим центром Всесвіту), а Кант “зрушив людину”, поклавши край її пасивності. У чому полягає значення цього перевороту?Кант дав більш виправдану картину пізнання: пізнання не дублювання реальності, не перенесення речей у людський інтелект, а діяльність створення інтелектуальних засобів людської взаємодії зі світом. Людський розум може визнати надійним лише таке знання, яке він сам видобував на зрозумілих йому принципових засадах і обґрунтував з необхідністю. У концепції І. Канта людина постає творчою і діяльною; при тому, чим більш активною вона є, ти більш розгалуженими будуть її зв’язки з дійсністю і, відповідно, – ширшими знання

Філософія Канта. В теорії пізнання Іммануїл Кант:розкрив взаємозв’язок чуттєвого та раціонального в пізнанні;висунув концепцію трьох сходинок пізнання: чуттєвого споглядання, розсудку та розуму;відстоював позиції агностицизму. За Кантом, людські відчуття є лише суб’єктивними враженнями, які не дають повних знань про об’єктивні речі, через що останні є непізнаванними “речами в собі.”Мають велику цінність також етичні, естетичні та соціологічні ідеї Канта. У сфері моралі Кант виходив із визнання вихідної рівності всіх людських розумів як суверенних чинників свідомого вибору поведінки. З такої рівності випливає, що кожен окремий розум повинен у прийнятті рішень діяти як загальний розум. Це означає, що людина, обираючи певний вид поведінки, повинна припускати можливість такої ж поведінки для будь-кого.

Філософія Фіхте. Своїм філософським вчителем Фіхте вважав Канта. У дусі Кантівської філософії написаний його перший твір - "Досвід критики всякого одкровення", опублікований в 1791 році анонімно і який зробив Фіхте відомим філософом. Інші роботи: "Науковчення", "Про призначення людини", "Замкнута торговельна держава", "Ясне як сонце, повідомлення широкій публіці про справжню сутність новітньої філософії. Політика примусити читачів до розуміння". Як Фіхте на початку своєї діяльності “відштовхувався” від Канта, так від нього самого” відштовхнувся” Фрідріх Шеллінг. Він відкидає абсолютне “Я” і замінює його на “Абсолют”, який створює природу; а через розвиток природи – людину. Якщо для Фіхте природа – це пасивний об’єкт, яку “Я” намагається пізнати, то для Шеллінга природа – це форма життя розуму, і вона ж породжує свідомість.

Класичний ідеалізм. Фіхте. Філософія Канта стала своєрідним вихідним пунктом, на ґрунті якого і в полеміці з яким відбувався подальший розвиток німецької класичної філософії. Так, Йоган Фіхте розглядав своє вчення як пряме провадження філософії Канта. Водночас Фіхте вважав, що з міркувань Канта можна без будь-яких втрат вилучити “річ-у-собі”, адже вона все одно не мала ніяких визначень. Розробку філософських проблем він починає з виведення вихідного принципу. Таким принципом для Фіхте є “Я”. “Я” – певний ідеал, тотожній поняттям свобода, воля, високі моральні норми. Самореалізація “Я” йде через діяльність. Зауважимо, що діяльність Фіхте розумів як діяльність розуму; вона не виходить за межі самосвідомості, це абстрактно-теоретична діяльність.

Класичний ідеалізм. Фіхте. Три положення є основними у філософії Фіхте: “Я” покладає “Я” (самотворення, самоствердження); “Я” покладає “не – Я” (творення всього, що оточує); “Я покладає самого себе”, тобто суб’єкт і об’єкт, взаємовідносини між ними. “Я”, за Фіхте, – це все, що може мислитися. “Я” як “не – Я”. Роль Фіхте в німецькій класичній філософії полягає в тому, що він закріпив ідею активності суб’єкта в пізнанні. Мислитель відстоював ідеали свободи, підіймав гідність людини як автономної особи. Для Фіхте гідність людини – найвищий ідеал. Той, хто посягає на гідність людини, не може бути вільним, а є рабом. Тільки той вільний, хто бажає всіх зробити вільними, підкреслював Йоганн Фіхте.

Класичний ідеалізм. Фіхте. Філософію Фіхте вважав фундаментом всього наукового знання - "Науковчення", наукою наук і джерелом людської могутності, тому що вона вивчає загальні методи і форми пізнання, займається обґрунтуванням всякого знання взагалі. Центральна проблема філософії Фіхте - воля. Він стверджував, що принцип нашого життя є "абсолютна свобода волі". Розвиваючи кантівські ідеї про активність суб'єкта в пізнанні, бажаючи звільнити суб'єкт від будь-якої зовнішньої визначеності, Фіхте починає свою філософію із самосвідомості особистості, з "Я".

ДЖЕРЕЛАhttp://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/4%20 KURS/4/1/02 H1 R2_5.htmhttps://pidru4niki.com/15100827/filosofiya/filosofiya_fihte

Дякую за увагу!