Презентація на тему: "Країни Африки"

Країни Африки

План уроку: Деколонізація Африки. Крах апартеїду. Країни регіону на зламі ХХ–ХХІ ст.

1. Деколонізація Африки. Деколонізація — позбавлення колоніальної залежності; історичний процес надання незалежності та повного суверенітету домініонам, підмандатним територіям, колоніям, що відбувалося, передусім, в Азії та Африці, за допомогою як мирних, так і військових засобів. У другій половині XX ст. в результаті піднесення національно-визвольних рухів у всьому світі отримали незалежність країни Африки й Азії, багато острівних країн Атлантичного й Тихого океанів, розпочався процес розпаду великих континентальних імперій. Передумови й причини деколонізації Африки: розгром Німеччини, Італії та Японії в Другій світовій війні; послаблення контролю метрополій над своїми колоніями; зростання впливу й потенціалу колоній (особливо англійських домініонів); розгортання масових національно-визвольних рухів, які в більшості країн набули збройного характеру; «холодна війна», що давала можливість лідерам національних рухів маневрувати між великими державами, шукаючи підтримки в боротьбі проти колоніальних держав;негативне ставлення до колоніалізму в країнах-метрополіях і загалом у світі.

{21 E4 AEA4-8 DFA-4 A89-87 EB-49 C32662 AFE0}Етап. Характеристика етапу1. Середина 1940-х — середина 1950-х років. У цей період деколонізація відбувалася на Близькому Сході, у Південній Азії, Індокитаї. У 1956 р. цей процес захопив країни Магрибу (незалежність від Франції отримали Туніс і Марокко), Судан (від Великої Британії).2. Кінець 1950-х — 1960-ті роки. Цей період відзначається найбурхливішим характером деколонізації. 1960-й — «Рік Африки», коли незалежність отримали відразу 17 африканських країн.3. 1970-ті роки. Припинила своє існування остання найдавніша колоніальна імперія — португальська4. 1980–1990-ті роки. Незалежність здобули останні уламки колоніальних імперій у Африці й Азії. Процес деколонізації мав кілька етапів

Здобуття незалежності не означало автоматичного вирішення проблем континенту. Національні еліти, які прийшли до влади, постали перед необхідністю самостійно, без допомоги метрополій, забезпечувати нормальне функціонування економіки, системи охорони здоров'я, освіти тощо. Більшість африканських держав після проголошення незалежності через соціально-економічну й культурну відсталість опинилась у скрутному становищі, незважаючи на значний людський та природний потенціал . У багатьох країнах загострилася продовольча проблема, що було зумовлено демографічним вибухом. Низький рівень економіки багатьох країн Африки призвів до різкого скорочення державних видатків на освіту, охорону здоров'я, професійну підготовку.

Зовнішньополітичний курс чимало африканських країн пов’язують з Рухом неприєднання. Правлячі режими часто є корумпованими. Країни Африки вирізняє політична нестабільність, прагнення режимів збагатитися, грабуючи народ, міжплемінна ворожнеча. Після здобуття незалежності почастішали збройні прикордонні сутички, які часом переростають у тривалі війни. Рух неприєднання — міжнародне об’єднання країн світу, які визнають неприєднання до військово-політичних блоків і союзів (НАТО, ОВД) одним з основних принципів своєї зовнішньої політики. Утворений на конференції в м. Белграді в 1961 р. Військова інтервенція до Нігеру, щоб усунути хунту від влади та відновити демократичний порядок. 2023 р. Західноафриканські держави Малі, Нігер і Буркіна-Фасо, якими керують доужні до москви військові хунти, підписали угоду про військовий союз на тлі гострого політичного конфлікту із сусідами та безперервної війни проти ісламських повстанців. 2023 р.

2. Крах апартеїду. Після того як на початку 60-х років ХХ ст. більшість африканських країн здобула незалежність, расизм на континенті зберігався тільки в Південно-Африканській Республіці (ПАР), де існував режим апартеїду. Апартеїд(мовою африкаанс —роздільне проживання) — крайня форма расової дискримінації, що полягає в позбавленні цілих груп населення політичних і громадянських прав, аж до територіальної ізоляції за расовою належністю. Сучасним міжнародним правом розглядається як злочин проти людства. Режим апартеїду існував у Південно-Африканській Республіці в 1948–1991 рр. Південноафриканська поліція б'є жінок кийками в Дурбані 17 квітня 1962 на акції протесту. Бантустани (резервація для місцевого населення) ПАР періоду апартеїду

Зокрема, 23 млн темношкірих мешканців не мали виборчих прав. Для «кольорового» населення створювали спеціальні поселення — бантустани (принцип расової сегрегації – роздільного проживання). Були заборонені змішані шлюби тощо. Громадські місця, транспорт, лікарні, пляжі й інші місця відпочинку рясніли вивісками «Тільки для білих». «Чорні» автобуси зупинялися на спеціальних автобусних зупинках, а «білі» — на «білих». У парках були лавки окремо для білих і всіх інших, окремими були й школи й університети. Практично всі сфери життя підлягали сегрегації (від латин. segregatio — відокремлення, розділення) — фактичному та юридичному відокремленню «кольорових» жителів країни від білих.

Боротьбу проти апартеїду і дискримінації більшості населення ПАС (з 1961 р. — Південно-Африканська Республіка, ПАР) очолив Африканський національний конгрес (АНК), що представляв кілька африканських народностей, створений ще в 1912 р., тривалий час діяв підпільно, влаштовував акції громадянської непокори. У 1961 р. АНК утворив збройне формування «Спис нації», однак його діяльність була паралізована масовими арештами, а лідера АНК Нельсона Манделу засудили до довічного ув’язнення. Нельсон Мандела 1918 – 2013південноафриканський правозахисник, політик та юрист, президент Південно – Африканської республіки з 1994 по 1999 рік, президент Африканського Національного Конгресу з 1991 по 1997 рік.  Національний герой країни. Проте після приходу до влади у 1989 р. лідера Націоналістичної партії Ф. де Клерка розпочався поступовий демонтаж системи апартеїду. У країні здійснювалися демократичні перетворення. У 1990 р. звільнили Н. Манделу. На перших вільних, нерасових виборах у країні у квітні 1994 р. переміг АНК, а його лідер став президентом ПАР.

3. Країни регіону на зламі ХХ–ХХІ ст. Південно-Африканська Республіка — єдина економічно розвинена держава Африки. Відносно високим рівнем економічного розвитку вирізняється ряд країн Північної Африки (Єгипет, Алжир, Марокко, Туніс). Африка має величезну кількість корисних копалин і є найбільшим їх постачальником на світовий ринок. Окремі африканські країни є значними у світовому масштабі експортерами нафти й інших видів палива й сировини. З іншого боку, жорстокі та затяжні громадянські війни в Анголі, Конго, Ліберії, Сьєрра-Леоне багато в чому були обумовлені саме боротьбою за надра цих країн. Уряди багатьох держав намагаються здійснювати економічні реформи, спрямовані на перехід до ринкових відносин, забезпечення економічної безпеки, інтеграцію у світові господарські процеси. Проте, здобувши політичну незалежність, молоді держави Африки фактично не стали економічно незалежними

Основні проблеми африканських країн: зростання залежності від зовнішніх чинників: кон’юнктури на світових товарних ринках, кредитів, закордонних інвестицій; низький рівень розвитку інфраструктури; збереження загальної неграмотності та низької професійної кваліфікації значної частини населення; високий рівень зовнішньої заборгованості;поглиблення екологічної кризи; збільшення соціальної нерівності, низький рівень доходів більшості населення; поширення СНІДу (у деяких країнах кількість інфікованих сягає 75 %), різних хвороб, зростання обороту наркотиків і зброї; міжплеменні конфлікти, громадянські війни і кризи.

На початок XXI ст. у багатьох африканських країнах влада нерідко належить родинам великих власників. Значний вплив на політичну ситуацію здійснюють армія, а також мафіозні структури, пов’язані з наркобізнесом і контрабандою зброї.«Деколонізація». Карикатура Ф. Берендта, 1960р. Поясніть сенс карикатури!Але й «стабільність» політичних еліт при владі призводить до багатьох лих. Так, правителем Зімбабве у 1980–2017 рр. був диктатор Роберт Мугабе. Його волюнтаризм, прихильність до соціалізму через відмову від ринкової економіки призвели країну до стану однієї з 10 найбідніших країн світу. Зімбабвійський долар став «сміттєвою валютою» після того, як інфляція досяг ла 500 млрд відсотків у 2008 р. Мешканець Зімбабве Кельвін Чамунорва створив для своїх співгромадян пенсійний фонд, де пропонує клієнтам отримувати виплати не в гроші, а в коровах.

Водночас наприкінці ХХ ст. у багатьох країнах Африки намітилися позитивні зміни; почала діяти багатопартійна система. Проведення XIX Чемпіонату світу з футболу в ПАР у 2010 р. стало свідченням прогресу африканських країн. Це був перший спортивний форум такого рівня, який відбувся в Африці. До війни України з росією Африка не була серед пріоритетів зовнішньої політики України.  Контакти з країнами регіону активізували лише після повномасштабного вторгнення. Утім рівень присутності України на континенті все ще недостатній. Важливу роль у покращенні позицій України на континенті має гуманітарний проєкт Grain from Ukraine, у рамках якого африканські країни отримали сотні тисяч тонн зерна, що різко контрастує з діями Росії, яка знищує українські елеватори й портову інфраструктуру, а також намагається заблокувати експорт зерна. росія також суттєво політично впливає на континент. Вона вміло використовує сформований ще за СРСР образ країни, яка підтримує національно-визвольну боротьбу проти європейських колонізаторів. Значну роль у переворотах деяких африканських країн відіграла ПВК «Вагнер», найманці якої прибували до цих країн саме перед початком силової зміни влади.  В обмін на послуги найманців росія отримує доступ до родовищ золота, дорогоцінного каміння, рідкісних металів.

Основні дати і поняття1946-1990 рр. — процес деколонізації Африки.1960 р. — «Рік Африки».1991 р. — ліквідація апартеїду в Південно-Африканській Республіці. Деколонізація, “Рік Африки”, апартеїд, расова сегрегація

Дайте відповідь: так чи ні?Процес деколонізації мав 4 етапи?Африка має величезну кількість корисних копалин, тому африканські країни після проголошення незалежності фактично ставали економічно самостійними?Нельсон Мандела став першим президентом африканцем?Практично всі сфери життя у ПАР підлягали расовій сегрегації?До війни України з росією Африка не була серед пріоритетів зовнішньої політики України?Більшість країн Африки схилялися до співпраці з СРСР через ненависть до європейських колонізаторів?У багатьох африканських країнах влада нерідко належить родинам великих власників, які десятиріччями дбають про економічний і політичной розвиток своїх країн?

Домашнє завдання. Опрацювати навчальну презентацію та зробити стислий конспект теми. Вміти пояснювати поняття та знати основні дати. Дати письмові відповіді на питання слайду 15.