Презентація на тему: "Ліризм поезії Максима Тадейовича Рильського«Солодкий світ!»"

Ліризм поезії Максима Тадейовича Рильського«Солодкий світ!»Ткаченка Тараса

Біографія. Народився 19 березня 1895 р. у Києві в родині відомого етнографа та громадського діяча. На честь кого назвали Максима Рильського? Батько назвав сина на честь Максима Залізняка. Спочатку навчався в приватній гімназії Науменка. У 1915–1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але через бурхливі події революції й громадянської війни жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою.1919–1929 — учителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти. У 15-річному віці видав першу збірку «На білих островах». Увійшов до групи неокласиків; орієнтувався на античну класику й продовження гуманістичних традицій європейської літератури; працював в редакції журналу «Книгар», пізніше – у видавництві «Слово».1931 р. М. Рильського заарештовано (за критику комуністичної реальності), майже рік просидів у Лук’янівській тюрмі. 

Лірика Рильського. Лірика Максима Рильського — поетичний універсум, що сягає античних і сучасних часів, Всесвіту і Романівки. Його твори пройняті життєствердною мудрістю, щирим ліризмом, любов’ю до людини. Це зумовило оригінальну поетику Рильського: лаконізм і ліризм вислову, гнучкість образів, яскравість епітетів, досконалість поетичної форми, витонченість почуттів, універсалізм художнього мислення, культурологічну масштабність, уміння поєднати вічне і неперехідне, широкий погляд на світ і людину. У творчому доробку поета є пейзажна, інтимна, філософська та історіософська лірика. Неокласик прагнув по-своєму відповісти на питання взаємозв’язків мистецтва і життя, поезії і сучасності, зокрема у поезіях „До Музи“, „Павлу Савченкові“, „Діана“, „Поете, будь собі суддею“. Рильський створив образ Музи, яка, за словами Леоніда Новиченка, є втіленням недремної і непідкупної совісті, станом духу, який морально звеличує читача й автора.

Солодкий світ!.. Солодкий світ! Простір блакитно-білийІ сонце — золотий небесний квіт. Благословляє дух ширококрилий. Солодкий світ. Узори надвесняних тонких віт,Твій погляд, ніби пролісок несмілий,Немов трава, що зеленить граніт,Неначе спогад нерозумно-милий... Солодкий світ. Чи янголи нам свічі засвітили. По довгих муках безсердечних літ,Чи ми самі прозріли й зрозуміли. Солодкий світ?

Поезія «Солодкий світ!» Простір блакитно-білий“ перегукується з віршем „блакить“ стефана малларме, улюбленого поета українських модерністів, які опоетизовували блакитний колір, що символізує стан душі людини. Вірш пройнятий вітаїстичною енергією, захопленням й естетичною насолодою від споглядання краси природи. Ліричний герой милується „простором блакитно-білим“ — символом ідеального світу, божественною природою світобудови, яку позначають улюблені кольори українців — блакитний і золотий: „/ сонце — золотий небесний квіт / благословляє дух ширококрилий / солодкий світ“. Композиція поезії ускладнена епіграфом з біблії „солодкий світ“ та цим же рефреном, який обрамлює першу строфу, що й визначає розгортання ліричного сюжету, почуттів і переживань героя, завершуючи твір риторичним запитанням: „солодкий світ?“. Цей образ персоніфікується, наповнюється щораз новим смисловим значенням. У змалюванні образної картини важливу художню функцію відіграють епітети: солодкий світ, золотий небесний квіт, ширококрилий дух; порівняння: „твій погляд, ніби пролісок несмілий, / немов трава, що зеленить граніт, / неначе спогад нерозумно-милий“. Поступово окреслюється образ дівчини, в якої погляд — „узори надвесняних тонких віт“, вона нагадує йому милий сон, ідеальний світ, який зник. Солодкий світ перетворився на гіркий, проте ліричний герой знову відчуває щастя: „чи янголи нам свічі засвітили / по довгих муках безсердечних літ, / чи ми самі прозріли й зрозуміли“ цей непростий „солодкий світ“. Витончений звукопис твору (алітерації с, л, р, асонанси голосних звуків о, и, і) та п’ятистопний ямб підкреслюють динамічність почуттів героя.

У XIX—XX століттях у світовій поезії активно висвітлювалася тема людини і природи. Поети-урбаністи провіщали тотальну машинізацію життя, яка витіснить природу. Американець Волт Вітмен у збірці „Листя трави“ прославляв красу природи і велич життя, захищав ідею єдності людини і техніки. Англієць Томас Стернз Еліот у поемі „Безплідна земля“ відтворив драматизм буття природи, песимістично прорікав загибель всього живого. Рабіндранат Тагор, закликаючи відчувати незмірний зовнішній світ, передусім природи, проголосив гасло: „Ми відчуваємо себе самих“. Індійський поет показав, як тонко віддзеркалюється природа в людині, як людина сприймає довкілля. Він створив лірику, сповнену гуманістичної віри в щасливе майбутнє.

Інтимна лірика Рильського насичена культурологічними мотивами, через призму яких поетизуються краса, жінка, кохання- мрія: „Моїй Елеонорі“, „Есмеральда“, „Анхізівсин, вклонившися богині“, „Сікстинська Мадонна“, „Афродіта Мілоська“. Шедевром любовної лірики є вірш „Яблука доспіли, яблука червоні!“. В українській міфології яблуко символізує розквіт і плодючість, уособлює вічну молодість, довголіття, безсмертя. За давньогрецьким міфом, заздрісна богиня Еріда підкинула трьом богиням золоте яблуко з надписом „Прекрасній“. Гера, Афіна й Афродіта засперечалися, кому з них має належати цей приз. їхню суперечку вирішив Паріс, який присудив золоте яблуко богині кохання і краси Афродіті. Яблуко стало символом кохання й одруження.