Презентація на тему: "Міфи та легенди про походження скіфів. Чи мають вони археологічні підтвердження?"
Скіфія - велика географічна область, що охоплює територію від Дону до Дунаю. Скіфи – один із перших народів, який мешкав на території сучасної України в давнину, про який збереглася значна кількість писемних джерел (Геродот, Діадор Сицилійський, Птолемей та ін.). Тому одним із основних завдань, які мають бути враховані студентами (школярами) при підготовці, є співставлення писемних та археологічних джерел.
Однією із складних проблем скіфознавтва є етногеографія Скіфії. Необхідно враховувати, що існує багато точок зору щодо розміщення племен Скіфії на сучасній географічній карті Східної Європи, пов'язання з ними конкретних археологічних культур степової та лісостепової зон. Зокрема, дискусійним є питання про локалізацію гелонів, будинків та відношення до них стародавнього міста Гелону, яке частина вчених ототожнює з найбільшим в Східній Європі Більським городищем. Висвітлення цього питання потребує знання писемних джерел, перш за все «Історії» Геродота, особливостей матеріальної культури Лісостепу та Степу, а також аналізу всіх точок зору науковців за даною проблемою. Крім того необхідно зрозуміти, що скіфи були кочовими племенами, переважно вершниками - лучниками. Військова справа посідала головне місце в їхньому житті. Саме з кочовим образом життя пов'язані господарство та побут скіфів, їх релігійні уявлення, особливості мистецтва, звертаючи увагу на вироби у звіриному стилі.
Міфи та легенди про походження скіфів. Чи мають вони археологічні підтвердження. Підготувала. Колодій Єлизавета,група ІС 12
Хто ж насамперед такі скіфи?Скіфи – напівкочовий, войовничий народ, що у VII столітті до н.е. переселився на територію Північного Причорномор’я і заснував на цій території свою державу – Велику Скіфію. Про скіфську міфологію відомо з таких античних джерел, як книга Геродота «Історії» IV, твори Плінія Старшого, Діодора Сицилійського та інших. Багато інформації про міфологію та релігію цього народу було почерпнуто з іконографії, до якої відносять зображення на різних предметах (артефактах) відповідного періоду.
Міфи та легенди. Міф про "народжену Землею діву, у якої верхня частина до пояса була жіноча, а нижня – зміїна. З цією Дівою поєднався Зевс і вона народила Скіфа, який своїм ім´ям назвав свій народ. Серед нащадків Скіфа згадуються брати Пал і Нап, від яких пішли племена палів і напів. Ці племена здійснили багато славних походів і підкорили собі безліч народів аж до Фракії і до річки Нілу в Єгипті. Так оповідає про скіфів одна з книг Діодорової "Бібліотеки" - його зібрання історичних праць в 40 томах (щоправда, усі вони до нас не дійшли, збереглося близько 15 томів і окремі фрагменти).
Та сама легенда за геродотом. Він оповів про прабатька скіфів Таргітая, народженого від шлюбу Зевса і Змієногої Богині. У нього було троє синів: Липоксаїс (Липоксай), Арпоксаїс (Арпоксай) і наймолодший — Колаксаїс (Колаксай)...» Ім’я першої людини — патріарха Таргитая означає «довгомогутній»; а імена його синів — родоначальників скіфів — Глибинь-цар, Гора-цар та Сонце-цар, тобто народження Таргитаєм трьох синів можна розглядати як впорядкування всесвіту, поділ універсуму на три світи. Відсутність дружини в Таргитая пояснюється або тим, що жіночі предки просто не згадувалися, або, можливо, тим, що батько спромігся народити дітей дивовижним чином — без участі жінки. За їхнього царювання впали на землю золоті дари: плуг з ярмом, сокира і чаша, які є символами землеробства, ремісництва і жрецтва. Кожен з братів спробував узяти ці дари, та золото спалахувало вогнем, коли підійшли перші двоє, лише наймолодшому Колоксаю вдалося взяти їх у руки. Тоді брати одностайно передали владу над царством молодшому братові. Від Ліпоксая, за Геродотом, походить плем´я авхатів, від Арпоксая - катіари і траспії, а від Колоксая - паралати.
Таргітай = геркулес ?Змієнога Богиня (Діва-Змія) сховала табун коней Геракла і обіцяла повернути їх за умови, що Геракл візьме з нею шлюб. Поживши з Дівою і подарувавши їй трьох синів, Геракл знову вирушив у мандри. Жінці ж передав свій лук і пояс з причепленою до нього золотою чашею і наказав, щоб вона випробувала синів. Той з них, який зможе підперезатися цим поясом і натягнути тятиву його лука, отримає царство у спадок. Це спромігся зробити лише Скіф. Перемігши у змаганні з братами, він став володарем країни й родоначальником скіфського народу.
Символіка міфічного образу прародительки напівдіви-напівзмії може вказувати на її жіночу земно-водну природу. Змієнога Богиня має ще назви Муза Борисфеніда (від Борисфен - грецька назва Дніпра), Дочка Дніпра. До нашого часу легенда про Діву-Змію існує на о. Хортиця, де є Зміїна печера, яку вважають легендарним житлом Богині.
Північно-рогачинська експедиціяочолив А. І. Тереножкін. Експедиції було доручено дослідження курганів у Запорізькій області. Тут біля села Балки було зафіксовано близько 20 курганних груп. Особливу увагу привернула одна, що складалася з 46 невеликих насипів, серед яких самотньо височив восьмиметровий велетень із загадковою назвою Гайманова могила. У 1967 р. А. І. Тереножкін приступив до розкопок малих курганів. Наступного року керівництво експедицією було доручено В. І. Бідзілі, київському археологу, наукові інтереси якого до цього були дуже далекі від скіфської тематики.
Однак слід підкреслити, що хоч би як тлумачити сцени на чаші з Гайманової могили — вони дуже реалістичні та індивідуальні, етнографічно точні та виявляють глибоке та детальне знайомство художника зі скіфами, представниками різних верств суспільства, скіфським побутом. Висновок
Дякую за увагу!
про публікацію авторської розробки
Додати розробку