Презентація на тему "Наливайко Северин"

Северин Наливайко  (Павло-Семерій (Северин) Кравченко-Наливайко) бл. 1560—1597 Козацький отаман, керівник антифеодального селянсько-козацького повстання 1594—1596 років в Речі Посполитій

Наприкінці XVI століття Україною прокотилася хвиля визвольних козацько-селянських повстань. Найгучніше з них, що спалахнуло в 1594 році, очолив Северин Наливайко - людина неперевершеного патріотичного духу, полководницького таланту та легендарної мужності

Ім'я Наливайка стало символом мужності й сміливості. За життя він мав широку підтримку серед населення, а після смерті став одним з улюблених народних героїв.

На жаль, історія не зберегла для нас точної дати народження майбутнього козацького отамана. Відомо лише те, що Северин з’явився на світ приблизно в 1558 році у невеличкому містечку Гусятині, що на Поділлі. Хлопчина став сиротою в ранньому дитинстві, проте все ж таки зміг отримати гідну освіту. Згодом він вирішив зв’язати свою долю з Запорізькою Січчю.

Завдяки наполегливості та працьовитості, Северин дуже швидко опанував усі козацькі премудрості та навчився віртуозно вправлятися зі зброєю. Наливайко заслужив повагу та пошану своїх товаришів-запорожців. А численні бойові походи загартували його характер і волю. Невдовзі козаки обрали Наливайка своїм отаманом. Навіть польський хроніст Йоахим Бєльський, який явно не симпатизував Северину, визнавав: «Це був гарний чолов’яга, особистість небуденна… До того ж, він був чудовим гармашем».

Усі спроби залучити Наливайка та його найкращих козаків до лав королівського війська зазнали поразки: Северин був відданий своєму народові, якому набридло терпіти ярмо польської шляхти. Потужне повстання розпочалося на батьківщині Наливайка – Поділлі. Повстанці зайняли Гусятин, Бар, Канів, Черкаси… Незабаром визвольна війна йшла вже на Волині, Галичині, в Білорусі – подібного сплеску народного гніву Річ Посполита ще не знала.

Северин Наливайко, лист до Короля Жигимунта Третього, 1596 р.(«Історія Русів» ч.2.).   «Народ Руський, бувши в поєднанні спершу з Князівством Литовським, а згодом — і з Королівством Польським, не був ніколи од них завойований і їм раболіпний, але, яко союзний і єдиноплемінний, од єдиного кореня Слов'янського, альбо Сарматського, виниклий, по добрій волі з'єднався на однакових і рівних з ними правах та привілеях, договорами й пактами урочисто затверджених…»

Населення Поділля радо зустріло Наливайка, додаючи воїнів до його загонів та забезпечуючи необхідними припасами. Проте Северин розумів, що без союзу із запорожцями його загони не можуть стати серйозною загрозою татарам. Тому Наливайко відправляє посланців на Січ, яких там не дуже радо зустріли, бо запорожці пам'ятали, що Наливайко виступав проти повстанців Косинського, та все ж таки вислухали звернення.  «Оскільки чесне лицарство підозрює мене, то я бажаю з’явитися особисто у ваше коло, скласти перед вами шаблю. Якщо лицарське коло визнає мене неправим, то я сам запропоную відрубати мені голову власною шаблею».  Крім того, знаючи, що на Запорожжі існує велика потреба в конях, Наливайко з послами передав на Січ 1600 добірних скакунів. Після суперечок запорожці вислали загін на чолі з Грицьком Лободою для об'єднання з військом Наливайка. Разом вони здійснили багато успішних походів проти турків у Молдавію.

Проти бунтівників виступили війська під орудою польського шляхтича Станіслава Жолкевського. Добре озброєні регулярні частини Речі Посполитої та козацькі загони Северина Наливайка зійшлися в бою на підступах до Білої Церкви. Обидві сторони зазнали значних втрат. Для ведення тривалих бойових дій сил у повстанців не вистачало, і Наливайко прийняв рішення відійти на Лівобережжя. Проте каральний корпус Жолкевського розпочав переслідування.

Аби перемогти супротивника, Жолкевський пішов на хитрість, пообіцявши деяким козакам «золоті гори» в обмін на припинення опору. На превеликий жаль, ідеологічна атака досягла своєї мети. Частина повстанців, на чолі з Григорієм Лободою, почали закликати товаришів скласти зброю. Рішенням козацької ради зрадник Лобода був страчений, проте смута в рядах повстанців тривала. В ніч з 6-го на 7-е червня 1596 року Северин Наливайко був захоплений та переданий до рук польських шляхтичів. Поблизу Лубен повстанці були змушені вступити у бій. Зміцнівши свій табір глибоким ровом, чотирма рядами пов’язаних між собою возів, а також земляним валом зі встановленими на ньому гарматами, козаки зустріли війська Жолкевського залпами з десятків стволів. Контратаки польської шляхти тривали і вдень, і вночі, але повстанці хоробро та мужньо відбивали усі спроби ворога заволодіти своєю фортецею.

Северина та його найближчих соратників закували в ланцюги і привезли спочатку до Львова, а потім – до Варшави. Декілька місяців Наливайко поневірявся по польських в’язницях, пройшовши через жахливі тортури. Козацького отамана стратили у Варшаві 21 квітня 1597 року. За офіційною версією його четвертували. Проте є свідчення, що Северина вінчали розпеченою до червоного кольору залізною короною і посадили на мідну кобилу, наповнену розжареним вугіллям. Інші джерела стверджують, що лідера українських повстанців спалили живцем в череві мідного бика. Але безперечне єдине: стійкість і мужність козацький отаман зберіг до останнього подиху…

Повстання 1595-1596 років в Україні й Білорусі під керівництвом С.Наливайка було першим організованим рухом, що започаткував епоху національно-визвольної боротьби українського народу проти польського поневолення. Поряд із соціальними мотивами певну роль у ньому відігравав також релігійний фактор, про що свідчить розгром маєтків уніатського духовенства на Волині. Події 1595-1596 років справили таке сильне враження на польську громадськість, що шляхта почала називати українсько-білоруську православну опозицію «Наливайками». М. Грушевський зазначає, що «скоро по смерти — а може ще й за життя Наливайко виріс до розмірів бунтівника-претендента на корону, кандидата на українського короля». Героїчні подвиги С.Наливайка та його мученицька смерть майстерно зображені в романтичних поезіях М. Маркевича, Є. Гребінки, К. Рилєєва, стилізованих історичних піснях І. Срезневського, «Історії русів» тощо. У них гетьман виступає не лише як хоробрий провідник повстання, а й як виразник визвольних прагнень усього українського народу. С. Наливайка як національного героя згадує в поемах «Тарасова ніч», «Гайдамаки», у драмі «Назар Стодолля» і трагедії «Микита Гайдай» Тарас Шевченко.

«Народ Руський, бувши в поєднанні спершу з Князівством Литовським, а згодом — і з Королівством Польським, не був ніколи од них завойований і їм раболіпний, але, яко союзний і єдиноплемінний, од єдиного кореня Слов'янського, альбо Сарматського, виниклий, по добрій волі з'єднався на однакових і рівних з ними правах та привілеях, договорами й пактами урочисто затверджених…»  Северин Наливайко, лист до Короля Жигимунта Третього , 1596 р.(«Історія Русів» ч.2.).

Страта Наливайка глибоко вразила український народ. Про його мужнє поводження під час тортур і страти ширилось багато переказів і легенд. Смерть, як і життя козацького ватажка, лишила слід у народній пам’яті. І хоча поразка повстання була великою трагедією для України, ідея визвольного руху жила в народі й незабаром відродилася. Ім’я Северина Наливайка ще довго сіяло страх серед польської шляхти й надихало на боротьбу.

Народний герой Северин Наливайко став центральним персонажем багатьох пісень і дум. Так, відома українська поетеса Ліна Костенко, у своєму історичному романі «Маруся Чурай», згадує про козацького отамана: «Був молодий і гарний був на вроду, І жив і вмер, як личить козаку. За те, що він боровся за свободу, Його спалили в мідному бику…»

Ім'я Наливайка жило в народі, поки події Визвольної війни і Руїни не приглушили його звучання. На початку XVII ст. з'явилося навіть декілька козацьких ватажків-самозванців, які називали себе Наливайками. До 1848 року слово "Наливайки" нерідко вживалося противниками православ'я, як синонім назви українсько-руської народності. Діяльність Северина (Семерія) Наливайка об'єктивно відображала зрослу силу козацтва, яке наприкінці XVI ст. безжурно розгулялося на волі. За життя він мав широку підтримку серед населення, а після смерті став одним з улюблених народних героїв України.  

У портреті Данченка Северин Наливайко — шукач правди, людина трагічної долі. В його позі, у виразі змученого обличчя художник втілив образ вождя, який несе важкий тягар відпо-відальності за долю свого народу. І всі образотворчі прийоми, і м'яка тональна проробка поверхні дошки, і особлива плинність штриха — працюють на виявлення душевного багатства, складності характеру Наливайка.

Пам’ятник Северину Наливайку в містечку Гусятині Тернопільської області. Наші дні.

І знову гортаємо «Кобзаря». Разом з поетом запитуємо себе: Де їх могили? Де лежить останок славного Богдана? Де Остряницина стоїть хоч би убогая могила? Де Наливайкова? Нема! Живого й мертвого спалили…

26 січня 1998 року Національним Банком України була випущена пам'ятна срібна монета номіналом 20 гривень з сер «Герої козацької епохи», присвячена пам'яті Северина Наливайка

На цьому можна було б поставити крапку. Та ні, бо нитка роду Наливайків тягнеться до ще однієї особи, добре відомої усім нам. Мова йде про Костянтина Ціолковського. Того самого, що заклав основи наукової космонавтики.