Презентація на тему "Петро Калнишевський"

Про матеріал
Обличчя історії України формують особистості. Це ті видатні історичні постаті, які залишили свій важливий внесок в історії і стали гордістю України. Дана презентація може бути використана на уроках з історії України в 8 класі під час вивчення історії України, на заняттях з факультативу «Видатні постаті України», на заняттях історичного гуртка та в позакласній роботі з історії.
Зміст слайдів
Номер слайду 1

Калнишевський Петро Іванович

Номер слайду 2

Одна з найвідоміших і разом з тим недостатньо вивчених постатей в українській, слов'янській історії, є останній отаман вільної козачої Запорізької Січі - Петро Іванович Калнишевський. Цей досить талановитий полководець, державний діяч і політик протягом 10 років керував в XVIII столітті останнім оплотом вільної української державності - Запорізькою Січчю, чиї кордони охоплювали території нинішніх Запорізької, Дніпропетровської, Донецької, Кіровоградської, Луганської, Херсонської та Миколаївської областей. 

Номер слайду 3

Життя Петра Івановича Калнишевського та його діяльність — дзеркальне відображення історії Запорізької Січі, її успіхів, труднощів та протиріч. Зовсім невипадкові трагічні долі останнього кошового і самої Січі. Ім’я П. Калнишевського тривалий час було таємницею. Хто ж він насправді — борець чи жертва? Царський чиновник, котрий впав у немилість? Чи він зазнавав тортур, бо хотів кращої долі для України?

Номер слайду 4

Цьому козацькому отаманові судилось особливе місце в історії українського козацтва, історії Січі, а отже — й України. Сталося так, що Петро Калнишевський виявився останнім кошовим отаманом Запорізької Січі, останнім оборонцем її традицій, її лицарства, самого її існування. 

Номер слайду 5

Сіяють зірки у горі в Чумацькому Шляху,Народився на Вкраїні він в зеленому гаю. Народився з гумором, був не чернець-монах,На волі кожній квіткою, Країною пропах. Зробив багате доброго, за все своє життя - Невже все піде прахом: в минуле, в небуття? ***  ***  ***  *** О, ні! Зірковім шляхом поверніть він до нас, Калниш братів християнських в Січі від смерті спас, Воскресне з піснею, римую, він буде довго жити, Бо над його Країною - Чумацький Шлях біжіть!  Із збірки «Чумацький Шлях», Аркадія Польшакова 

Номер слайду 6

Давним-давно, як кажуть гуморні запорожці в закудикіно кудикіно, в 169о році в селі Пустовійтівці в сім'ї запорізького козака народився хлопчик.  Таку благозвучну назву село отримало після розорення його османами, про нього говорили: - Пусте село, хоч голоси з голодухи. Батько хлопця Іван Калнишевський і мати Агафія, назвали його Петром. Сім'ї тоді були великими, не те, що зараз раз-два і край, так що він був не остання дитина в сім'ї, після нього народилося ще два брати Панас  та Семен. Забігаючи наперед скажемо, що його брати, зокрема Панас, служив у Смілянській козацької сотні, інший брат, Семен, став священиком в Сміливому. 

Номер слайду 7

Про  те,  як  Петро  Калнишевський  восьмирічним  хлопчиком  потрапив  на  Січ,  існує  легенда,  яка  була  записана  у  1969  році: "Восьмирічний Петрик, син козацької вдови Агафії, пас худобу за селом,коли побачив невеличкий кінний загін запорожців. Дехто з них смалив люльки. До одного з них звернувся хлопчак з проханням дати і йому спробувати козацької люльки. Це розважило запорожців, вони зупинилися й почастували пастушка «носогрійкою».— А куди ж ви йдете? — той до них. — На Січ, хлопче!— Так візьміть же й мене з собою!— Ну, коли ти вже й люльку козацьку смалиш, то сідай ззаду,— дозволив сотник, той, що «носогрійку» йому позичив.— Ти, видать, хлопець бідовий, будеш мені джурою. Петрика двічі просити не довелося — він відразу вихопився на коня.— А батько ж що скаже? — спитав сотник.— А нема в мене батька, — похнюпився Петрусь. — Загинув.— Ну то будеш мені й за сина.І подалися вони туди, де «Луг — батько, а Січ — мати», і побрела череда в село сама, вже без пастуха..."

Номер слайду 8

З документів архіву Коша Запорозької Січі відомо, що Калнишевський перебував на таких посадах:1752 -1761 рр. - похідний полковник;1754 – 1761 рр. – військовий осавул;1762 р. – кошовий отаман;1763 р. – військовий суддя;1764 -1775 рр. – кошовий отаман.

Номер слайду 9

 1755 р. Калнишевського було обрано одним із трьох запорозьких депутатів до Петербурга. Більше року депутація перебувала у російській столиці, очікуючи скасування мита на провіз із Запорожжя до Гетьманщини риби, хутра, у зворотному напрямі — харчів, а головне — на повернення захоплених Новосербією, Слобідським полком і Донським Військом запорозьких земель. 10 червня 1756 р. було задоволене прохання щодо мита, але не стосовно запорозьких територій. 1758 р. Калнишевського було включено до складу другої депутації у тій самій справі. Однак, проживши в Петербурзі аж до початку 1760 р., запорожці так нічого й не домоглися.

Номер слайду 10

Утвердившись на уряді кошового отамана, Калнишевський розпочав роботу, спрямовану на зміцнення господарства Запорозької Січі — підвалини її політичної автономії. Пізніше у маніфесті на виправдання зруйнування Січі російська імператриця сама наголосить, що «запроваджуючи власне хліборобство, руйнували вони тим саму основу залежності їх від престолу Нашого і мислили, звичайно, утворити із себе посеред вітчизни область, повністю незалежну, під власним своїм несамовитим управлінням». А тоді Калнишевський, бачачи, що причиною залежності Війська Запорозького Низового від російської корони є насамперед поставки провіанту, розпочав активну колонізацію краю. 

Номер слайду 11

Завдяки його турботам у дикому степу виростали села, хутори-зимівники, в яких селилися втікачі від кріпацької неволі, визволені козаками бранці з турецького та татарського, ногайського та буджацького полону. Наслідком його зусиль стало виникнення на Запорожжі 45 сіл, більше 4 тисяч хуторів-зимівників, у яких до 1775 р. було поселено близько 50 тисяч хліборобів. Діяльність кошового залишилася навіки уславленою у приказці «Як був кошовим Лантух, то не було хліба й для мух, а як став кошовим Калниш, то лежав на столі цілий книш».

Номер слайду 12

За життя у Січі Петро Калнишевський став багатим власником. При арешті у його зимівниках та хуторах було описано 639 коней, 1076 голів великої рогатої худоби, 14045 овець, 2175 пудів збіжжя. Його міцне економічне становище сприяло політичній кар’єрі у Січі.  

Номер слайду 13

Колонізацію Калнишевський намагався використати і для захисту запорозьких територій. З цією метою він наказував засновувати зимівники саме на кордонах. Проте наступ на запорозькі землі продовжувався. Щоб захистити свою землю, керуючись негласними розпорядженнями Коша і особисто Калнишевського, а іноді й відкритими рішеннями січової ради, у місця найбільшого напруження відряджалися козацькі залоги, окремі запорожці вступали у сутички з гарнізонами російських фортець, розганяли пости, руйнували споруди, нищили вогнем незаконні оселі.

Номер слайду 14

Кошовий отаман дбав про будівництво храмів у межах Вольностей Війська Запорозького, його коштом було споруджено і оздоблено п’ять прекрасних соборів. Велику увагу приділяв він і розвиткові освіти, турбуючись про створення парафіяльних шкіл при церквах у паланкових поселеннях, а також січової школи.

Номер слайду 15

 Кошовий отаман звертав належну увагу на розвиток культури та духовності. ого коштом протягом 1763 — 1767 рр. було споруджено церкву у Лохвиці, дерев’яну церкву Св. Трійці у Пустовійтівці, дерев’яну церкву Св. Покрови у Ромнах, кам’яну церкву у Межигірському монастирі та Георгіївську церкву у своєму зимівнику (тепер село Петриківка).

Номер слайду 16

Не шкодував грошей і на церковні книги, начиння та одяг. Відомо, що Калнишевський подарував церкві у рідній Пустовійтівці Євангеліє, оправлене сріблом та оздоблене коштовним камінням, вартістю 600 рублів (на той час величезні гроші). За місяць до зруйнування Січі він замовив для січового храму Покрови золотий церковний посуд.

Номер слайду 17

Ікона Покрови Пресвятої Богородиці. 70-і роки XVIII ст.

Номер слайду 18

Талановитий державний діяч і політик, патріот України Калнишевський стійко, невтомно і мужньо захищав Запорозьку Січ від національно-колоніального наступу Російської імперії. Відчайдушно і наполегливо намагався врятувати це останнє вогнище української державності, волі, незалежності, економічного прогресу.

Номер слайду 19

У російсько-турецькій війні 1768-1774 р., Калнишевський очолював діюче Запорозьке військо виявляючи неабиякий організаторський хист, талант полководця і особисту хоробрість. Він продемонстрував також вміння орієнтуватися в політичній обстановці і надзвичайну дипломатичну гнучкість. За бойові заслуги в кампанії 1770 року, Військо запорозьке було нагороджено грамотами, кошовий отаман – золотою медаллю з діамантами.

Номер слайду 20

Успіхи у війні, до яких доклав чимало зусиль Петро Калнишевський, стали початком його тривалої неволі. Зміцнивши свої позиції в Причорномор’ї, царизм вирішив у 1775 році ліквідувати Запорозьку Січ, яка за своїми демократичними традиціями, фермерським характером господарства не вписувалася в самодержавно-кріпосницькі порядки Росії.

Номер слайду 21

Остання рада на Січі. В. Ковальов. Середина ХІХ ст. 

Номер слайду 22

Якби запорізькі козака прийняли тоді інше рішення і атакували російські війська, то невідомо чим ця бійня закінчилася для обох сторін. Петро Калнишевський зі старшинами, як відомо не допустив кривавої січі між двома братніми християнськими народами, коли за наказом підступної німкені-імператриці Катерини II, яка сиділа тоді на російському престолі,  війська генерала Текеллія оточили Запорізьку Січ, щоб зруйнувати її. 

Номер слайду 23

Після зруйнування в червні 1775 р. царськими військами Нової Січі, П. Калнишевський був заарештований. Григорій Потьомкін, який колись називав його „вельмишановним люб’язним батьком своїм”, розпорядився відправити його без суду і слідства у довічне заслання і ув’язнення до Соловецького монастиря на Білому морі, із забороною не лише листування, але й усякого спілкування з людьми.

Номер слайду 24

Соловецький монастир

Номер слайду 25

Через Соловки пройшло сто тисяч в’язнів

Номер слайду 26

Номер слайду 27

Іван Шаповал у книжці «В пошуках скарбів» пише: «Десь у 80-х роках минулого сторіччя Соловки відвідав громадський діяч з Архангельська М. А. Колчин, який так описує цю камеру: «Житло в’язня має форму лежачого зрізаного конуса з цегли завдовжки чотири аршини і завширшки сажень. Стіни вогкі, запліснявілі, повітря затхле, задушливе. У вузькому кінці камери є маленьке віконце вершків шість у квадраті. Промінь світла, немов крадькома, через три рами і двоє ґрат тьмяно освітлює цей страшний каземат. При такому світлі читати можна було тільки в найсвітліші дні, та й то з великим напруженням зору. Після півгодинного перебування в задушливій атмосфері каземату стає тяжко дихати, кров приливає до голови, з’являється якесь безмежне почуття страху... У кожного, хто тут побував, хай він буде найсуворішою людиною, мимоволі виривається з грудей якщо не крик жаху, то тяжке зітхання, і з язика злітає запитання: «Невже тут можна жити? Невже люди були настільки міцні, що могли витерпіти роки цього могильного життя?»

Номер слайду 28

Лише один - два рази на рік - у Великий та Успенський пости - під конвоєм виводили його до церкви говіти, при цьому караульні солдати ні з ким не дозволяли йому розмовляти. У таких ямах, окрім іншого, нещасному ще й доводилося відбиватися від пацюків, які об’їдали йому вуха, ноги. А щоб дати палицю - зверталися за дозволом аж до столиці. Камера протікала, є дані, що коштом П. Калнишевського її ремонтували.

Номер слайду 29

Петро Калнишевський, який власним коштом збудував щонайменше п’ять церков, зберіг традицію жертвувати на храми і в казематі. На заощаджені гроші він для Свято-Преображенського собору замовив запрестольний хрест зі срібла вагою понад 30 фунтів, а на подяку за своє звільнення — Євангеліє з коштовною оправою зі срібла з позолотою, вага якого перевищувала два пуди. Дари ці не збереглися, вони були вивезені з острова більшовиками в 20-х роках минулого століття.

Номер слайду 30

У таких камерах старий козак провів близько 12 років. Приблизно 1788 року він був переведений з камери в келію, спершу в 15-у, потім у 14-у, де умови були легші.

Номер слайду 31

У такій камері кошовий П. Калнишевський провів чверть століття. Щоб вижити в такій камері, де камінь промерзає наскрізь і не прогрівається навіть протягом короткого літа, треба було мати справді козацьке здоров’я. Довічне утримання в одиночних камерах часто приводило до божевілля в’язнів. Калнишевський не лише зберіг ясність розуму, а й людську гідність та віру в Бога.

Номер слайду 32

Вікно в'язничної камери кошового отамана П. Калнишевського на Соловках

Номер слайду 33

Лише в квітні 1801 року новий цар Олександр І своїм указом дозволив звільнити сивого кошового з огляду на його старість та, як такого, що вже не становив реальної загрози для Російської імперії. Калнишевський не без іронії дякує за звільнення архангельського губернатора Мезенцева і просить дозволити йому «в обителі сій чекати з спокійним духом кінця свого життя, що наближається, бо за 25 років перебування в тюрмі він до монастиря цілком звик, а свободою і тут насолоджується повною мірою». Мовляв, коли вся країна стала тюрмою, то чи варто шукати волю за межами Соловків.

Номер слайду 34

Калнишевський принципово не захотів та, напевне, й не міг нікуди виїздити і доживав віку в монастирі простим ченцем. 31 жовтня 1803 року Петра Калнишевського не стало. Похований він у найбільш почесному місці Соловецького монастиря, недалеко від алтаря соборного храму. Плита на могилі Калнишевського

Номер слайду 35

Свято-Преображенський собор, біля олтаря якого був похований П. I. Калнишевський. Перед Преображенським Собором Соловецького Кремля, на сірій гранітній плиті вибито святенницьку епітафію: «Тут поховано тіло в бозі почилого кошового колишнього Запорозької грізної Січі козаків отамана Петра Кальнишевського, засланого в сію обитель за височайшим повелінням 1776 р. на спокуту»

Номер слайду 36

Біля Свято-Преображенського собору розміщена автентична могильна плита отамана та пам'ятник, до якого приїжджають українці

Номер слайду 37

Великий українець, святий праведний Петро Іванович Калнишевський повернувся на батьківщину – у бронзі, у книгах, в архівах, на полотнах, у - найменуваннях, споминах, думах... Він повернувся в свою рідну Україну, воскрес із величі і забуття – у безсмерття, довічну честь і пошану... Повернуся до нас і живе разом із нами - козаками-нащадками, з усіма українцями... 

Номер слайду 38

Земляки вшанували пам’ять українського великомученика, встановивши біля села Пустовойтівки, де він народився, пам’ятник йому, а також на трасі Київ – Суми – пам’ятний знак, на якому позначено, що до рідного села Калнишевського – 2 кілометри, а до Соловків – 1550 кілометрів. У Ромнах, на Покровській горі, де Калнишевський колись побудував своїм коштом велику і гарну церкву, споруджено на його честь пам’ятний знак з барельєфом кошового отамана. Ім’ям Калнишевського названо одну із вулиць.

Номер слайду 39

У Недригайлові відкрито пам’ятник Петру Калнишевському

Номер слайду 40

Пам’ятний знак на трасі Київ – Суми –

Номер слайду 41

Пам’ятник біля села Пустовойтівки

Номер слайду 42

Церкву Святої Трійці будували свого часу за кошти Калнишевського. “В духовну протопопію роменську управу доповідь. Війська запорозького низового пан кошовий отаман Петро Іванович Калниш, в селі відомства протопопи роменської Пустовійтівці, в якому він, пан кошовий, народився, від свого кошту власного знову дерев’яну, в ім’я пресвятої Трійці церкву на місті вольному збудували”.

Номер слайду 43

Євангелія, подарована П. Калнишевським церкві рідного села Пустовійтівка

Номер слайду 44

Номер слайду 45

Святий праведний Багатостраждальний Петро Калнишевський. У липні 2007 року Українська православна церква канонізувала Петра Івановича Калнишевського до лику СВЯТИХ! Повернувся і воскрес!

Номер слайду 46

«На цій священній для нас землі упокоїлися останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський, кращі сини українського народу, цвіт і надія нашого національного відродження, знищені злочинним  режимом». Президент України Віктор Ющенко

Номер слайду 47

Згідно з дослідженнями історика та письменника Данила Кулиняка, Президент України Віктор Ющенко є родичем легендарного кошового отамана. Двоюрідний брат Петра Калнишевського Ничипір Ющенко був козацьким старшиною із Хоружівки, а сучасні Ющенки цього села є його нащадками.

Номер слайду 48

«Приснилася смерть мені січового отамана,Гроб отаманівський у хмарах там літав,Дніпровська хвиля сльозами берег омивала,Заупокійну йому митрополит читав.І  я дивився на народу голосіння,І думав: це справжній був герой... Народ навколо Богу все молився,Щоб спокій отаман в Раю б придбав. Не кожен виніс, переніс би всі мучення,Які на частку випали  у Соловках йому,Він був як батько козакам з дня народження,Святий, Блаженний був він у світі - на миру,Він між братніми народами зупинив війну!»

Номер слайду 49

Пам'ятна монета НБУ присвячена Петру Калнишевському

Номер слайду 50

Номер слайду 51

Портрет «Петро Іванович Калнишевський» роботи Федора Савовича Панко був створений у 1990 році. Написаний на дереві під лаком у стилі петриківський розпис.

Номер слайду 52

Кінофільм «Лицар Дикого поля»

Номер слайду 53

Кінофільм «Лицар Дикого поля»

Номер слайду 54

Петро Калнишевський є гордістю українського народу, ним може пишатися все людство, як чудовим взірцем особливої, надзвичайної, нескореної людини. Наш святий обов’язок – пам’ятати і передавати із покоління в покоління ім’я Петра Івановича Калнишевського як борця за українську державність.

pptx
Додав(-ла)
Sorich Irina
Додано
21 квітня 2019
Переглядів
499
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку