Прадід Сидора Воробкевича утік свого часу з Литви і звався Скальський Млака де Оробко.
Михаїл Оробко (дід) був настоятелем церкви в Кіцмані.
Будучи членом єпископської Консисторії, він змінив своє давнє прізвище Оробко на Воробкевич.
Частина прізвища Млака стала улюбленим псевдонімом.
У Сидора був ще брат Григорій, відомий в літературі під псевдонімом «Наум Шрам», та сестра Аполонія.
Першу науку в Кіцмані дітям надала бабка Параскева. Вона навчила любити рідну мову, пісню та народ. З уст своєї бабусі Сидір чув казки, пісні, народні оповідання про козаків і турків.
«Од моєї бабки Параскеви навчився я ся по – руськи чувствовати», напише пізніше сам о.Сидір.
Дід поета розповідав про козацтво, Україну, Умань, Залізняка, Ґонту.Від діда Сидір навчився читати і писати рідною мовою.
Обидва брати стали українськими громадськокультурними діячами.
•
Бабуся Параскева перша звернула на музичну обдарованість Сидора, на його тонкий слух, добру пам’ять і захоплення народними піснями.
• Вона подарувала онукові червінець з свого намиста для купівлі скрипки, про яку він мріяв з п’яти років, та наполягала,
щоб Сидір під час навчання в Чернівецькій гімназії вивчив гру на цьому інструменті.
• Гроші на його навчання музики вона виділяла з своїх мізерних заощаджень.
.
• Через 50 років він напише
«Концерт для скрипки фортепіано», який присвятить своїй доньці Вікторії.
Літературна діяльність
С. Воробкевича розпочалася
1863 року, коли в збірнику
«Галичанин» було надруковано
п’ять перших віршів під загальною назвою
«Думки з Буковини».
• 1865р. – написана розвідка С.Воробкевича«Наша народна пісня», як результат дослідження буковинського фольклору
• 1877р. - видав перший буковинський альманах «Руська хата».
• Щоб мати офіційне право викладати музику і співи, владика Євген Гакман виклопотав направлення і призначив стипендію С.Воробкевичу у розмірі 1000 гульденів.
• 1868 році їде до Віденської консерваторії. «…тяжкий трирічний курс науки гармонії скінчив з відзначенням за п’ять місяців» приватно у професора Франца Кренна.
• У Відні С.Воробкевич відвідує концерти, оперні спектаклі, слухає музику В.А Моцарта, Л.Бетховена, Ф.Шуберта, Дж.Росіні, Ф.Ліста та інших.
• По закінченні навчання у віденській консерваторії С.Воробкевич складає іспити й одержує диплом викладача співів і регента хору, а також схвальну оцінку композиторського таланту.
Перебуваючи на викладацькій роботі в Чернівецькій духовній семінарії , гімназії та Університеті Воробкевич велику увагу приділяв молоді.
З 1870.р - у Відні та Чернівцях видавав «Співаники» для дітей – це були єдині навчальні посібники для українських народних шкіл Буковини та Галичини.
Створив посібники з теорії музики, співу, чимало віршів та пісень для дітей :«Рідна мова», «То наші любі, високі Карпати», «Веснянка», «Осінь».
Учнем С.Воробкевича був австрійський музикознавець українського походження Євсевій Мандичевський.
Понад 30 років композитор працював з різними хоровими колективами Буковини. Праця з хорами сприяла творчості митця.
В доробку понад 400 творів для хору. 250 написані на власні тексти (на слова Данила Млаки), решта – на вірші
Т.Шевченка, І.Франка, Ю Федьковича, М.Шашкевича,
В. Александрі, М. Емінеску, В. Бумбака.
Деякі з них втратили авторство і вважалися народними:
«Веснянка», «Ку-ку, ку-ку чути в ліску»,
«Над Прутом, у лузі хатина стоїть», «Вечір»,«Сонце ся сховало за високі гори», «Заграй ми, цигане старий» та ін.
Багатогранна діяльність Ісидора Воробкевича як композитора, поета, диригента, педагога та громадського діяча мала великий вплив на подальший розвиток
національної української культури в Галичині та на Буковині.
Оцінюючи внесок Станіслав Людкевич писав:
«Композитори новітньої доби:
… Воробкевич, Вахнянин, Матюк, О. Нижанківський… вложили в музику найкраще, що в них було, без них був би немислимий дальший наш поступ і від них треба нам буде класти основи дальшої музикальної культури».