Презентація на тему "Скандинавія"

СКАНДИНАВІЯ28.11.2022 21:18 Я – Рудольф. Зараз все розповім.rrrrr

Якою була Скандинавія в добу Середньовіччя. У VІІІ–ІХ ст. господарями північних морів Європи стали вікінги — воїни середньовічної Скандинавії, які брали участь у походах в інші країни. У Західній Європі їх називали «північними людьми» — нормàнами, а на Русі — варягами. Батьківщина норманів — Ютландський і Скандинавський півострови на півночі Європи. Суворі природні умови — гори, густі ліси, бідність ґрунтів і значна висота над рівнем моря — мало сприяли заняттю землеробством. Держави в норманів на той час не було. Вони жили племенами, кожне з яких очолював військовий вождь — ярл, або кîнунг. Вождь мав постійну дружину, яка приносила йому клятву вірності. Земель, придатних до землеробства, тут було мало. Велику роль у житті місцевої людності відігравали мореплавство й рибальство. Жителі півострова добре знали морські шляхи й не боялися далеких мандрівок. Скандинавію здавна заселяли північні германські племена. Наприкінці VIII ст. германські племена, які жили на півночі Європи, на Ютландському, Скандинавському півостровах і деяких островах Балтійського моря, рушили на завоювання нових земель. У Західній Європі їх називали норманами. Звичною молитвою тоді було прохання до Бога врятувати від люті норманів, коли зненацька біля берегів з’являлися їхні довгі безпалубні кораблі — дракари. Вікінги — у VIII—IX ст. воїни-мореплавці зі Скандинавії; у Західній Європі відомі як нормани (латинською мовою — «північні люди»). У руських літописах узагальнена назва прибульців із берегів Балтійського моря — варяги. У самій Скандинавії тих, хто не хотів працювати вдома, а віддавав перевагу життю, сповненому небезпек і пригод, називали вікінгами (походження цього слова остаточно не з’ясовано). Вікінги плавали не лише на захід, а й на схід. Балтійським морем і далі Західною Двіною вони діставалися земель, де жили східні слов’яни, які називали чужинців варягами. Тут вони торгували з місцевим населенням, засновуючи свої факторії (торгові поселення), або рухалися шляхом «із варягів у греки» далі, до Константинополя. Варязькі загони наймалися до візантійських імператорів, які високо цінували хоробрість і військову майстерність норманів. Тут їх називали «варангами» (найманцями). Імовірно, від цього й походить назва «варяги». Про роль варягів у подіях, які відбувалися в Русі-Україні, ви дізналися з курсу історії України. Наприкінці VIII ст. населення Скандинавії налічувало близько 2 млн осіб. Від початку IX ст. кількість населення півострова почала досить швидко зростати. Це призводило до нестачі засобів до існування й спонукало норманів нападати на сусідні землі та намагатися оселитися там. Походи вікінгів були останньою хвилею Великого переселення народів. Перша його хвиля в V—VI ст. зруйнувала Західну Римську імперію та призвела до появи в Європі «варварських королівств». Друга хвиля в IX—XI ст. докотилася до нової середньовічної Європи. Вікінги не змогли зруйнувати існуючі тут правила суспільного життя та були змушені пристосуватися до змін, запозичуючи місцеві традиції та феодальні порядки.28.11.2022 14:03

Якою була Скандинавія в добу Середньовіччя. Дракари норманів були найкращими суднами в тогочасній Європі. Вони мали довжину понад 20 м, а ширину — 4—5 м. Одне судно вміщувало близько 150 осіб. За необхідності його можна було перенести на руках. Корма й ніс дракара мали загострену форму, тому для того щоб змінити курс, було достатньо лише переставити весла. Крім цього, корабель мав чотирикутні вітрила, зазвичай червоні або смугасті. Самі нормани з гордістю називали їх «кіньми моря». Ніс свого корабля вони прикрашали вирізьбленою з дерева головою дракона або змія.28.11.2022 14:07 Дракар – це круто!

Мій ДІМ!Якою була Скандинавія в добу Середньовіччя. Суспільний устрій в епоху вікінгів зовсім не надавав усім рівних можливостей. Хоча класові відмінності не носили абсолютного характеру, маси були чітко відділені від тих, хто мав владу. Раби, або серви, належали до нижчого прошарку суспільства, хоча вони не обов'язково були такими від народження. Банкрути, полонені, діти рабів — виконували найбруднішу роботу на фермах своїх господарів. Їх продавали і купували, як рухоме майно. Все, звичайно, залежало від господаря: життя раба могло і не бути безпросвітним. У деяких випадках раб навіть міг наполегливою працею здобути свободу. На наступній сходинці знаходились карли, або вільні селяни, які наймались на роботу до землевласників або господарів, а іноді володіли власними шматочками землі. До цього ж класу належали ремісники, рибалки, дрібні торговці і наймані солдати. Власники великих угідь належали до верхівки суспільства, аристократії. Їх називали ярлами, або князями. Найамбіційніші з них мріяли про королівську корону. Вони могли добитися успіху або, володіючи достатньою кількістю срібла, або використавши войовничість для розширення свого впливу. В будь-якому разі для досягнення своєї цілі представникам цього стану випадало йти на ризик. Тому саме аристократи та їхні діти були справжніми вікінгами. Для таких людей «бути вікінгом» означало в супроводі своїх прибічників вирушити в далекі країни, здійснити там героїчні вчинки і повернутися додому з тріумфом і багатими трофеями. Награбоване можна було перетворювати в дари, привертаючи на свій бік дедалі більше нових прихильників з числа молодих, міцних селянських парубків. Це був свого роду трамплін, який давав змогу здійснити стрибок у вожді, і навіть на трон невеликого королівства.28.11.2022 15:04

Хмм.. Якою була Скандинавія в добу Середньовіччя Жінка в скандинавському суспільстві. У скандинавському суспільстві панівну роль відігравали чоловіки. Вони воювали, торгували, займалися полюванням та сільським господарством. Натомість головними заняттями жінки були приготування їжі, догляд за житлом і виховання дітей. Деякі скандинавські жінки мали надзвичайно високий статус. Одне з найбільших поховань, знайдених у Скандинавії, належить жінці- «королеві», похованій на пишно прикрашеному кораблі з величезною кількістю коштовностей і золота у 834 р. Однак жінки мали досить високий для свого часу рівень свободи. Скандинавські жінки в суспільстві «епохи вікінгів» мали більші права й владу, ніж в інших громадах Середньовіччя. Сучасні дослідження довели, що чимало скандинавських жінок частіше, ніж вважалося раніше, подорожували разом із чоловіками. Вони могли мати власність, вимагати розлучення та повернення свого приданого. Під час походів чоловіка жінка мала повну владу в домашніх справах. Якщо чоловік помирав, дружина брала на себе всі його обов’язки. У джерелах наявні повідомлення про скандинавських воїтельок. Хроніст Йоханес Скилиця повідомляв, що в битві вікінгів із болгарами в 971 р. разом із чоловіками билися жінки. Данський хроніст XII ст. Саксон Граматик описував особливі жіночі громади, де жінки одягалися як чоловіки, займалися фехтуванням та здобували військові навички. Жінки виходили заміж у 12—15 років. У цьому питанні вони мали вирішальне право голосу.28.11.2022 15:04

Такі часи були. Що поробиш?Якою була Скандинавія в добу Середньовіччя28.11.2022 14:57 Нестачау Скандинавії земель, придатнихдля сільськогогосподарства. Розвиток торгівліта мореплаванняу скандинавів,прогресу судно будуванніПрагненняродової знаті таверхівки племендо збагаченняй політичноговпливу. Політична слабкість сусідніхкраїн. ПРИЧИНИ ПОХОДІВ ВІКІНГІВ

ОГО!Якою була Скандинавія в добу Середньовіччя28.11.2022 14:57 X ст. Ейрік Рудий. Відкриття. Гренландії —«Зеленої країни»Близько 1000 р. Лейв. Дісталися узбережжя. Північної Америки —Вінланду, «Країнивинограду»Ісландія. IX ст. Заселення«Льодовоїкраїни»Русь-Україна. Шлях «із варягіву греки»НАПРЯМКИ ПОХОДІВ ВІКІНГІВВізантія. Південна Італія,о. Сицилія, Сицилійське королівство. СКАНДИНАВІЯ,ЮТЛАНДІЯ

28.11.2022 14:58 Було діло!

Починається….«Епоха вікінгів» Доба́ ві́кінгів — період середньовічної історії Європи між 8 та 11 століттями нашої ери в Північній, Західній та менше Східній та Центральній Європі. Назву цій добі дав початок експансії вікінгів. Більш точними датами початку та кінця епохи вікінгів уважаються 793 та 14 жовтня 1066 року. Епоха розпочалась з грабіжницького нападу скандинавських піратів на монастир Св. Кутберта (о. Ліндісфарн) і завершилась битвою при Гастингсі, де нащадки вікінгів, франко-норманські лицарі розгромили англо-саксів.  До кінця VIII ст. середньовічні європейці нічого не знали про норманів — предків сучасних норвежців, шведів, данців та ісландців. У 793 р. загін норманів уперше напав на монастир північно-східного узбережжя Англії, пограбував, захопив у полон ченців і спалив його. Так розпочався період походів норманів, що тривав майже 300 років, до першої половини XI ст., та увійшов в історію середньовічної Європи як «епоха вікінгів», або «епоха норманів». Відтоді поселення приморських земель Англії, Франції, Німеччини зазнавали постійних нападів. Хоробрі та безжальні нормани вбивали, грабували, спалювали будинки. Після походу нормани поверталися з награбованим до Скандинавії. Проте із часом вони почали захоплювати й підкоряти своїй владі величезні території в різних частинах Європи й оселятися на них. Від норманів найбільше постраждали Британські острови, оскільки вони розташовувалися дуже близько від батьківщини завойовників. У 842 р. нормани пограбували та спалили Лондон. Згодом вони розселилися на північно-східному узбережжі Англії. Землі, що опинилися під владою норманів, які були вихідцями з Данії, називали «Областю данського права», або Денло. Закріпившись у цій частині Англії, вони почали просуватися далі.28.11.2022 15:16

«Епоха вікінгів» Становище англосаксонських королівств на острові стало загрозливим. Боротьбу проти загарбників очолило королівство Уессекс. Король Альфред Великий (871—900 рр.) завдяки реформам зміг залучити на боротьбу всі сили, проте вигнати норманів з Англії йому так і не вдалося. Альфре́д I Великий — король англосаксонського королівства Вессекс. Святий православної та англіканської церков. Національний герой Англії. Став королем по смерті брата Етельреда I, який був смертельно поранений у битві з вікінгами у квітні 871 року. Альфред не вирізнявся фізичною силою, ймовірно маючи хворобу Крона. По смерті брата уклав мир із вікінгами, заплативши їм. 6 січня 878 року вікінги під керівництвом Ґутрума порушили мир і напали на невеликий загін короля біля міста Чіппенхем, змусивши його втікати у болота Сомерсет, де його армія вела партизанську війну проти вікінгів. Увесь цей час загони короля жили завдяки підтримці місцевого населення. Зрештою зібравши 3000 бійців він атакував вікінгів у травні 878 року. Після жорстокої битви данці тікали, але армія короля Альфреда оточила їх і полонила короля Ґутрума. 30 червня полонених вікінгів похрестили. Король Альфред став хрещеним Ґутрума. Ці події призвели до укладення Ведморского договору, що визначав стосунки з вікінгами на тривалий час. Альфред об'єднав під своєю владою сусідні англійські королівства. Він провадив реформи, аби облаштувати своє королівство та підготуватися до боротьби з данами, завів адміністративний поділ на графства, заснував перший англійський флот, будував прикордонні укріплення. Успішно відбивав напади данів, що захопили північно-східну частину Англії. За його врядування відбудовувалися міста, серед них і Лондон. Сприяв розвитку торгівлі, ремесел та освіти, видав перший загальноанглійський збірник законів — «Правду короля Альфреда» (близько 890). до якої увійшли як усі старі англосаксонські закони, так і нові королівські укази. Об'єднання Англії за Альфреда було пов'язане з ідейним та культурним піднесенням, розвитком шкіл, освіти та літератури. Вивчивши латину, Альфред переклав англосаксонською латинські твори філософського, теологічного та історичного характеру. Заохочував до перекладів членів невеликого гуртка наближених до себе освічених людей, що був подобою Академії Карла Великого. За твердженням традиції переклав трактат Боеція «Про втіху філософією» — один із найпопулярніших творів європейського Середньовіччя. За Альфреда було відновлено багато монастирських шкіл, зруйнованих під час данського нашестя і створено нові, серед них і світські. Альфред Великий справив великий вплив на сучасну йому аналітику. Деякі частини Вессекської «Англосаксонської хроніки» відбивають погляди самого короля, його просвітницьких ідей та літературної праці. «Англосаксонська хроніка» — найдавніший літопис Англії, що охоплює період з ранніх саксонських поселенців у 495 році й аж до 1154 року. Його укладання почалось наприкінці IX століття за короля Альфреда на базі «Історії» Беди, а також уривків мерсійської та вессекської хронік, що збереглись, та усних переказів. Збереглось дев'ять рукописів хроніки написаних англосаксонською мовою і частково латиною.28.11.2022 15:28

«Епоха вікінгів»Після смерті короля Альфреда Великого боротьба проти норманів розгорнулася з новою силою. Наприкінці X ст. до єдиного Англійського королівства було приєднано землі Денло. Однак у 1013 р. армія данського короля висадилася на узбережжі й швидко захопила всю Англію. Так острів опинився у складі величезної Північної держави данського короля Канута Могутнього (1017—1035 рр.), до якої входили Данія, Норвегія, Швеція та Шотландія. Після смерті Канута його держава розпалася, і в Англії відновилася влада англосаксів, але знову на нетривалий час. За слабких нащадків Карла Великого нормани постійно вторгалися в західнофранкські володіння або у Францію. Нормани тричі спустошували Париж (у 845, 857, 865 рр.). У 885—886 рр. вони протягом десяти місяців тримали його в облозі, але цього разу захопити місто їм не вдалося. Оселившись на території Франції, нормани прийняли християнство, засвоїли французьку мову та зробили свої володіння найсильнішим герцогством на півночі країни. Нормани також відвоювали в арабів острів Сицилія, витіснили з півдня Апеннінського півострова візантійців й утворили там Неаполітанське королівство, або Королівство Обох Сицилій (південь Італії вважався «другою Сицилією»). Між Скандинавією та Руссю-Україною існували досить розвинені політичні, торговельні й культурні зв'язки. Великі київські князі часто надавали притулок вигнанцям зі Скандинавії. Наприкінці X — в XI ст. в Новгороді жили норвезький король у вигнанні Олаф І Трюггвасон, спадкоємець норвезького престолу Магнус Добрий. При дворі князя Ярослава Мудрого деякий час перебував норвезький король Гаральд Суворий. Він був одружений із донькою великого київського князя Єлизаветою. Крім завойовницьких походів, нормани здійснили багато географічних відкриттів. У 70-х рр. IX ст. нормани з Норвегії відкрили й почали заселяти Ісландію — «Землю криги» та Гренландію — «Зелену землю». Мореплавець Лейв Щасливий та його супутники близько 1000 р. досягли островів, розташованих поблизу узбережжя Північної Америки. Якщо норвежці та данці здійснювали свої походи переважно на захід, то шведські вікінги — на схід. У VIII ст. вони почали проникати на землі угро-фінських, балтських і слов’янських племен. Ці походи мали переважно мирний характер. Вікінги намагалися взяти під контроль торговельні шляхи, що пролягали від Балтійського до Чорного моря у володіння Візантії та Арабського халіфату. Шлях «із варягів у греки» став одним із найважливіших у розвитку торгівлі в Середні віки.28.11.2022 20:38

«Епоха вікінгів» Лейф Е́ріксон  — скандинавський мореплавець і дослідник, син першовідкривача Гренландії Еріка Рудого, онук Торвальда Асвальдсона. Імовірно, перший європеєць, який побував у Північній Америці за п'ятсот років до Христофора Колумба.[1] Про походи Лейфа відомо з таких манускриптів як «Сага про Еріка Рудого» і «Сага про гренландців». Їхня достовірність була підтверджена археологічними відкриттями XX століття. Відкриття Америки Після повернення додому в Гренландію Лейф зустрів норвежця Б'ярні Герйольфссона, який розповідав, що бачив на заході далеко в морі обриси землі. Лейф зацікавився цією розповіддю і вирішив дослідити нові землі. Приблизно в 1000 році Лейф Еріксон з командою з 35 осіб відплив на захід на кораблі, який купив у Б'ярні. Вони відкрили три регіони американського узбережжя: Хеллуланд (очевидно, Баффінова Земля), Маркланд (півострів Лабрадор) і Вінланд, який свою назву отримав за велику кількість виноградних лоз, що там росли (можливо, це було узбережжя Ньюфаундленда поблизу сучасного містечка Л'Анс-о-Медоуз). Тут були засновані декілька поселень, де вікінги залишились на зиму. Повернувшись додому, Лейф віддав корабель своєму братові Торвальду, який замість нього відплив далі досліджувати Вінланд. Експедиція Торвальда була невдалою: скандинави зітнулися зі «скарлінгами» — північноамериканськими індіанцями, і під час сутички Торвальд загинув. Згідно з ісландськими легендами, Ерік і Лейф вирушали в експедиції не наосліп, а спираючись на розповіді очевидців, як, наприклад, Б'ярні, які бачили на горизонті невідомі землі. Таким чином, Америка в певному сенсі була відкрита ще до 1000 року. Але саме Лейф першим здійснив повноцінну експедицію вздовж берегів Вінланда, дав йому ім'я, висадився на берег і навіть спробував колонізувати територію. За розповідями Лейфа і його людей, які стали основою для скандинавських «Саги про Еріка Рудого» та «Саги про гренландців», були складені перші карти Вінланду. Останні роки Остання згадка про живого Лейфа датується 1019 роком, до 1025 року керівництво Еріксфйордом він передав синові Торкелю. У сагах нічого не згадується про смерть Лейфа — він, імовірно, помер між цими датами в Ґренландії. 28.11.2022 20:40

Битва при Гастінгсі Битва при Гастінгсі (14 жовтня 1066) — вирішальна битва часів норманського завоювання Англії. У битві нормандське військо під керівництвом герцога Нормандського Вільгельма здобуло перемогу над англійськими військами Гарольда II. Битва відбулася поблизу теперішнього містечка Беттл у Східному Суссексі. Гарольд II загинув у битві, легенда розповідає, що стріла простромила йому око. Незважаючи на деякий подальший супротив англосаксів, битва при Гастінсі вважається подією, після якої Вільгельм повністю захопив владу в Англії. Події битви зображені на знаменитому гобелені Байо. На місці битви побудоване Беттлське абатство. Попередні події. Представник однієї з наймогутніших родин Англії Гарольд Ґодвінсон заявив про свої права на трон одразу ж після смерті Едуарда Сповідника в січні 1066. Він здобув підтримку Вітенагемота — ради англо-саксонської знаті. Деякі джерела стверджують, що Едуард усно пообіцяв трон своєму двоюрідному брату Вільгельму, герцогу Нормандському, але на смертному одрі вирішив усе ж на користь Гарольда. Герцог Нормандський, який вже 15 років намагався утвердитися в Англії, сприйняв коронацію Гарольда як оголошення війни. Свого нормандського війська йому не вистачало, тому він зібрав у місті Кан у Нормандії знать із різних країн Європи. На його заклик відгукнулися навіть із Південної Італії. Своїм воякам Вільгельм пообіцяв землі й титули, стверджуючи водночас, що експедиція має благословення Папи. Флот Вільгельма складався з 696 кораблів, і, якщо це число точне, то військо повинно було налічувати приблизно 20 тисяч. Зібрані сили прочекали в порту все літо, можливо через погану погоду, можливо тому, що боялися зіткнення на морі з сильним англійським флотом. До Англії вирушили тоді, коли Гарольд вичерпав запаси й змушений був розпустити свій флот. Морський шторм розбив чимало англійських кораблів. 28 вересня 1066 року Вільгельм без спротиву висадився в Певенсі. Король Гарольд II щойно знищив війська норвезьких вікінгів під керівництвом Гаральда Гардрода та свого власного брата Тостіґа Ґодвінсона в битві при Стемфорд-Брідж, що біля Йорка. Почувши про висадку сил герцога Нормандського Гарольд поквапився на південь на зустріч із завойовниками. Його брат, ерл Ґирт, ратував за затримку доти, доки не буде зібрано більше людей, але Гарольд прагнув показати, що зможе захистити своє королівство проти будь-якого завойовника. 12 жовтня він вирушив із Лондона, збираючи сили на шляху. 13 жовтня прибув на пагорб Сенлак. Гарольд розмістив свої сили на дорозі з Гастінгса до Лондона на пагорбі Сенлак на віддалі у 6 миль від Гастінгса. За ним був великий ліс Андеріда, а перед ним схил, що змінювався новим підйомом на пагорб Телем. Після битви. Небагатьом захисникам пощастило добратися до лісу. Деякі з нормандських загонів спробували організувати погоню, але потрапили в сутінках у засідку й були знищені. Після битви Вільгельм два тижні відпочивав біля Гастінгса, очікуючи, що англосаксонські лорди прийдуть присягати йому. Потім зрозумів, що надії марні, й розпочав наступ на Лондон. У листопаді його військо зазнало втрат від шигельозу (тоді називали дизентерією), не на жарт занедужав сам Вільгельм. Однак на ту пору прибуло підкріплення з континенту. Через Лондонський міст перейти йому не вдалося, довелося робити гак до броду Валлінфорд, і підходити до Лондона з північного заходу. Північні ерли, Едвін та Моркар, Есеґар, лондонський шериф і Едґар Етелінг, якого вибрали королем після смерті Гарольда, вийшли з міста і здалися. На Різдво 1066 Вільгельма коронували у Вестмінстерському абатстві, і відтоді він став називатися Вільгельмом I Завойовником. 28.11.2022 20:54

Битва при Гастінгсі28.11.2022 20:55 Було гаряче!

Виникнення скандинавських держав і їх розвиток у XII—XV ст. Походи норманів дали поштовх до утворення держав у Скандинавії. У результаті посилилася влада племінних вождів — конунгів. Поступово тут сформувалися три королівства — Данія, Норвегія та Швеція. Найшвидше державотворчий процес відбувався в Данії (із VIII ст.). Природні умови сприяли зміцненню влади знаті й вождів. З’явилися велика земельна власність і залежні верстви суспільства. У другій половині X ст. Гаральд Синьозубий (близько 940 — 986 рр.) остаточно об’єднав Данію під своєю владою. Наприкінці IX ст. конунгу Гаральду Прекрасноволосому (? — близько 933 рр.) вдалося підкорити своїй владі більшість племен Норвегії та стати її першим королем. Остаточне об’єднання країни відбулося лише на початку XI ст. Проте королівська влада виявилася нетривалою, і Норвегія тимчасово увійшла до складу володінь данського короля Канута Могутнього. Однак після смерті сина останнього норвезького короля корону отримав Гаральд Суворий (1046—1066 рр.). У Швеції об’єднання країни відбулося під час правління Олафа Скотконунга (близько 995 — 1022 рр.), але влада короля залишалася слабкою. Гаральд I Синьозубий Гормсон — король Данії і Норвегії. За поширеною версією отримав прізвисько завдяки темному кольору зубів; слово blå у той час означало набагато темніший колір, ніж синій. За іншою версією — через пристрасть до чорниці. Гаральд I — син і спадкоємець Горма Старо́го, на честь якого в Еллінзі встановив кам'яну брилу з рунічними надписами (Малий, або камінь Горма) Щоб зміцнити свою владу, усі скандинавські правителі прагнули підтримки християнської церкви. Проте утвердження християнства в Скандинавії тривало досить довго. Після бурхливих подій, пов’язаних з «епохою вікінгів» кінця VIII — першої половини XI ст., країни Скандинавії перебували дещо осторонь від інших у середньовічній Європі. Події в Данії, Швеції та Норвегії у XII—XV ст. майже не впливали на життя інших європейських країн, і навпаки. Найбільш розвиненою серед скандинавських країн була Данія. Тут протягом XII—XIII ст. сформувалися феодальні відносини й завершився процес християнізації населення. У середині XIV ст. розпочався процес швидкого піднесення Данії. Значну роль у ньому відіграв Вальдемар IV Аттердаг (1340—1375 рр.). Проте його плани порушила поразка у війні проти Ганзи — могутнього торговельного об’єднання північнонімецьких міст, що не бажало втрачати контроль над Балтійським морем.28.11.2022 20:57 Чув про таких персонажів

Виникнення скандинавських держав і їх розвиток у XII—XV ст. Гаральд Прекрасноволосий, або Вогневолосий, або Світловолосий— перший норвезький король, який правив в 872–930 роках. Представник династії Інґлінґів. Небагато історичних фактів відомо про Гаральда згадується в Королівських сагах, проте ці джерела були написані в 12 столітті, тобто приблизно через 250 років по його смерті. Ці описи мають певні відмінності і суперечності, здебільшого образ короля Норвегії там міфологізовано. Він описується як об'єднувач Норвегії в єдине королівство. Хоча деякі сучасні історики вважають, що влада Гаральда обмежувалась береговими областями південної Норвегії. Гаральд III Суворий, або Гаральд Сміливий  (1015 — 25 вересня 1066) — норвезький король (1046—1066). Походив з династії Інґлінґів. Загинув у бою при спробі завоювати англійський трон. Відомий заснуванням Осло та шлюбом на українській принцесі Єлизаветі Ярославні. Олаф Скотконунг — король Швеції з 995 до 1022 року з династії Мунсе. Олаф був сином Еріка VI Сегерселля, короля Свеаланда, та Гунхільди П'яст. Стосовно молодих років Улофа мало відомостей. Проте напевне він отримав виховання та світу під головуванням свого батька, беручи участь в усіх діях короля Еріка VI. Після смерті останнього у 995 році Улоф став новим королем Свеаланда. З самого початку свого панування він поставив собі за мету об'єднати землі населені свеями та найближчими до них народів. Перш за все він звернув увагу на територію, які населяли племена гетів (на півдні сучасної Швеції). Точна дата підкорення Геталанду невідома — десь у 997—999 роках. Завдяки цього успіху Улоф суттєво розширив межі своєї держави та заклав підвалини майбутньої Швеції. Проте захоплені землі зберегли певну автономію. Очільником Геталанду призначався ярл з родини гетської знаті. З метою покращення економічного стану своєї держави та збільшення її впливу король Улоф здійснив низку заходів із налагодження монетної справи. До нього у Свеаланді монету не карбували, а завозили англійську, німецьку, куфійську (арабську). Для цього було запрошено майстрів з Англії. Проте спочатку шведських монет було виготовлено небагато. Іншим заходом із зміцнення міжнародного авторитету Швеції Улоф розглядав походи у балтійські землі. Так він здійснив вдалий похід до Вендланду в районі сучасного Мекленбурга. Водночас Олоф уклав політичний договір з Київською Руссю, її великим князем Ярославом Мудрим. 28.11.2022 20:47

Виникнення скандинавських держав і їх розвиток у XII—XV ст. Вальдема́р IV  (1320 — 20 жовтня 1375) — король Данії (1340—1375), герцог Естонії (1340—1346). Після зміцнення свого становища в країні. король вирішив розширити вплив Данії у Балтиці. Для цього здійснив у 1345 році хрестовий похід проти Литви, але він завершився безрезультатно. У 1346 році Вальдемар IV продовжив боротьбу по поверненню данських земель, зокрема важливого замку Вордінборг у Зеландії. Протягом 1346—1347 року йому вдалося повернути собі замки Ниборг, Вордінборг, а також східну частину острова Фюн. За договором від 29 серпня 1346 року Вальдемар продав за 19 тисяч марок срібла Князівство Естонію Великому магістру Тевтонського ордена Генріху Дуземеру, який незабаром передав її ландмейстеру Тевтонського ордена в Лівонії Госвін фон Херіку. На виручені за продаж Естонії гроші Вальдемар повернув собі багато доменів датської корони. Проте, навіть після продажу королі Данії продовжували носити титул Князя Естонії. Планам подальшого розширення могутності Данії заважали постійні повстання селян, невдоволених великими податками. До того ж у 1349 році пройшла пандемія чуми («Чорна смерть»), яка значно зменшила чисельність населення. Втім Вальдемар IV відмовився знизити податки, водночас скористався смертю багатьох представників знаті, щоб приєднати їх володіння до королівських. У 1349 році надав допомогу Людвігу, маркграфу Бранденбургу, проти самозванця Псевдовальдемара. До 1353 року остаточно врегулював стосунки з графами Гольштейну. У 1354—1358 роках Вальдемару IV довелося боротися із повстаннями знаті та чолі із Нільсом Бунге, та графством Гольштейн. Зрештою король зумів здолати цих своїх ворогів. У 1360 році втрутився у суперечку Магнуса III, короля Швеції, із сином Еріком, герцогом Седерманландським. Завдяки цьому Вальдемар IV зумів захопити провінцію Сконе, Ґалланд, Блекінге. У 1361 році захопив острови Еланд та Готланд з місто Вісбю. Цим викликав війну із Ганзою. Проте Данія виявилася підготовленою й зуміла завдати поразки ганзійцям. Водночас знову втрутився з справи Швеції, змусивши укласти шлюб своєї доньки Маргарити із спадкоємцем шведського трону Гоконом. У відповідь знать Швеції обрала новим королем Альбрехта Мекленбурзького, скинувши Магнуса III з трону. Новий король Швеції уклав угоду з Ганзою проти Вальдемара IV. Боротьба тривала з перемінним успіхом до 1368 року, коли Данія зазнала нищівної поразки. Вальдемар IV вимушений був укласти мир з Ганзою, згідно з яким поступався фортецею Гельсінборг на 15 років, надав привілеї у торгівля, погодився на участь Ганзи при обранні нового короля Данії. Втім Вальдемар IV зміг зберегти усі свої завоювання, включно з Готландом. Остаточно ці умови були затверджені у 1370 році у Штральзунді. Після завершення війни із зовнішніми ворогами Вальдемар IV стикнувся з новими повстаннями селян та знаті. Король Данії почав збирати сили для придушення їх, втім раптово помер 20 жовтня 1375 року.28.11.2022 21:00

Виникнення скандинавських держав і їх розвиток у XII—XV ст. Донька й наступниця короля Маргарита (Маргрете) (1387—1412 рр.) продовжила політику батька, спрямовану на об’єднання Скандинавії під своєю владою. Цьому сприяло посилення натиску Ганзи й північнонімецьких князів на країни Скандинавії. Як дружина норвезького короля Гакона VI Маргарита в 1375 р. домоглася обрання на данський престол свого сина Олафа, який після смерті Гакона в 1380 р. успадкував і норвезький престол. Таким чином, Данія та Норвегія об’єдналися особистою унією. Після смерті Олафа в 1387 р. Маргарита стала королевою Данії та Норвегії. У 1397 р., скориставшись міжусобицею у Швеції, вона спромоглася долучити до союзу Данії та Норвегії ще й Швецію. Формально королем Данії, Норвегії та Швеції було проголошено онука Маргарити Еріка II Померанського, але фактично управління зберігалося в її руках аж до 1412 р. Особиста унія — об'єднання двох або більше самостійних монархічних держав у союз з одним головою. У 1397 р. у шведському місті Кальмар Данія, Норвегія та Швеція уклали Кальмарську унію. За її умовами на всі три країни поширювалася влада одного короля, але в кожній державі зберігалися свої закони й органи влади.Із договору про унію Данії, Швеції та Норвегії (1397 р.)... Три королівства мають жити в любові і згоді... Проте якщо в одному з королівств почнеться війна, будь-який напад іноземців, то це буде стосуватися всіх трьох; кожне має допомогти іншому з усією відданістю й усіма силами, таким чином, щоб королівство залишалося у власному законі та праві... Кальмарська унія — особиста унія королівств Данія, Норвегія та Швеція під головуванням данських монархів у 1397—1523 рр. Проте союз трьох скандинавських держав був, за висловом сучасних істориків, «складеним, але не з’єднаним». Він не був союзом рівних держав, у ньому головувала сильніша за інших Данія. Поступово через послаблення зовнішньої загрози необхідність у ньому зменшилася. Із кінця XV ст. Швеція та Норвегія розпочали активну боротьбу за скасування унії та власну незалежність.28.11.2022 21:01

Виникнення скандинавських держав і їх розвиток у XII—XV ст. Маргарита I 1353 — 1412) — королева Норвегії з 1388 до 1412 року, Данії з 1377 до 1412 року, Швеції з 1389 до 1412 року. Походила з династії Естрідсенів. Кальма́рська у́нія  (1397—1521) — унія, що об'єднала під егідою Данії три скандинавських королівства, Данію, Норвегію та Швецію з залежними територіями — Фінляндією, Ісландією та Гренландією. Унія виникла на противагу до німецької економічної і політичної експансії в Скандинавії у XIV столітті. У цей період вільні та ганзейські міста поступово монополізували торгівлю в Скандинавії. Проникнення німців посилило скандинавську інтеграцію. Другим фактором, що викликав Кальмарську унію, стали економічні кризи XIII—XIV століть, пов'язані з погіршенням клімату. Значні знатні скандинавські сім'ї мали володіння по всій Північній Європі, загальний король був би для них гарантом збереження їх володінь, захистом від сепаратизму. Данія не змогла самотужки реалізувати політичні амбіції: вона змушена була піти з Шлезвіга і Прибалтики. Норвезьким королям не вистачало своїх ресурсів для ведення активної політики. Все це сприяло укладанню унії. Проміжним етапом до Кальмарскої унії стала шведсько-норвезька унія. Кінець VIII — перша половина XI ст. — «епоха вікінгів» в історії середньовічної Європи1397 р. — Кальмарська унія28.11.2022 21:07 Гарна королева

Кальмарська унія28.11.2022 21:11 Ого. Ото був союз…

Кальмарська унія. Створення союзу У 1364 році останній шведський король з династії Фолькунгів, Магнус Ерікссон, що був одночасно королем (з 1319 по 1355 роки) Норвегії, був вигнаний, і королем Швеції був обраний німецький герцог Альбрехт Мекленбургський. Ще раніше Магнус Ерікссон був вигнаний з Норвегії, і наступником став його син Гокан VI. Незадоволена політикою Альбрехта Мекленбургського частина дворянства закликала дочку і спадкоємицю короля Вальдемара Аттердага, королеву Данії Маргариту, вдову сина і співправителя Магнуса Ерікссона — Гокана VI, щоб звести її на престол разом з малолітнім сином Олафом[1]. У 1380 Данія і економічно залежна від неї Норвегія об'єдналися в особисту унію під владою королеви Маргарити Данської. У 1387 року син Маргарити Олаф помер, і Маргарита була оголошена «повноправною пані та законною володаркою» Швеції. В 1389 році шведський король Альбрехт був повалений об'єднаним датсько-шведським військом. У 1397 році в Кальмарському замку був підписаний договір про створення унії. Королем Данії, Швеції і Норвегії був визнаний малолітній племінник королеви Маргарити Ерік Померанський. За угодою три країни повинні були мати загального монарха, влада повинна була передаватися по прямій чоловічій лінії; в разі бездітності короля представники всіх трьох країн мали обрати нового монарха. Країни зобов'язувалися надавати одна одній допомогу в разі воєн або заколотів. Обговорювалися привілеї церкви. Підкреслювалася внутрішня самостійність королівств і шанування внутрішніх законів[1]. Конфлікт Під час царювання Маргарити королівська влада все більше зміцнювалася, що посилювало напруженість між короною і аристократією, але лише в правління Еріка (1412—1439 роки) вона привела до відкритого повстання. Конфлікт Маргарити і Альбрехта змусив її укласти угоду з Ганзейським союзом, підтвердивши його економічне панування в Скандинавії. Ерік, навпаки, намагався покласти край залежності від Любека й Ганзи, що призвело до війни. Війни в Шлезвіг-Гольштейні, Мекленбурзі і Померанії привели до збільшення податків на населення і руйнували життєво важливий шведський експорт заліза, що призвело до повстання в Даларні під керівництвом Енгельбректа Енгельбректсона. У 1435 році він був обраний правителем, але незабаром був убитий. Боротьбу очолив Карл VIII Кнутсон, лідер шведського дворянства, який у 1438 році був обраний Ріксродом королем Швеції. Ерік був позбавлений влади (1438—1439) як король унії, і його місце зайняв його племінник Крістофер Баварський. Крістофер був бездітний, і після його смерті в 1448 році утворився вакуум влади. Швеція обрала новим королем Карла Кнутсона з наміром відродити унію під шведською короною. У наступному році Карл був обраний королем Норвегії, але новим королем Данії став Крістіан I Ольденбурзький. Наступні 70 років пройшли в постійній боротьбі між Данією і Швецією за верховенство в унії[1]. Після смерті шведського регента Стіна Стуре Старшого в 1503 році в міжусобиці втрутився Крістіан II Данський. У 1517 році, спираючись на своїх шведських прихильників, він спробував силою відновити унію. Після двох невдалих спроб (в 1517 і 1518 роках) він в 1520 році виграв битву на льоду озера Осунден, в якій був смертельно поранений його суперник Стен Стуре Молодший, і зайняв Стокгольм. Уникнувши послідуючої незабаром Стокгольмської кривавої лазні (1520) Густав Ерікссон Васа очолив нове повстання в лісах Смоланді, в результаті якого шведи знову вигнали датчан в 1521 році. 6 червня 1523 року в Стренгнесі Густав Ерікссон був обраний королем Швеції, що де-факто зруйнувало унію. Остаточно датсько-шведська унія була скасована Щецинським миром 1570 року, відповідно до умов якого данський король відмовився від претензій на шведський престол, а шведський король — на решту підвладної данцям Норвегію. Остаточний розпад Залишки Кальмарської унії проіснували до 1536 року, коли Данія в односторонньому порядку оголосила Норвегію своєю провінцією і виникла Дансько-норвезька унія з явним переважанням Данії. Норвегія зберегла власні закони і деякі державні інститути, але колишні норвезькі території — Ісландія, Гренландія, Фарерські острови — перейшли у володіння Данії. У 1814 році Данія була змушена передати Норвегію королю Швеції. Ці події привели в середині XIX століття до появи руху за об'єднання країн колишньої Кальмарської унії (крім Фінляндії) в єдину монархію.28.11.2022 21:11