Презентація на тему: "Созологічні науки"

“Созологічні науки”Підготувала: Кухар Анастасія Анатоліївна

СОЗОЛОГІЯ — наука про охорону природи, яка є комплексною дисципліною, що розробляє заг. методи і принципи збереження та відновлення прир. ресурсів. Як головні розділи включає охорону земель, вод, атмосфери, рослинного й тваринного світу та прир. комплексів.

Охорона природи   — сукупність заходів зі збереження, раціонального використання і відновлення природних ресурсів Землі. Етика, наука, і дії, спрямовані на захист довкілля від забруднення, посиленої експлуатації й іншого шкідливого впливу життєдіяльності людини. Охоплює правові, технологічні, природничо-наукові, економічні, громадсько-політичні заходи міжнародного, державного, регіонального і локально-адміністративного рівня. Природний заповідник «Медобори» Франкові скелі біля села Вікносело Вікно на карті Україні

Необхідним є обґрунтування концепції созологічної оцінки змін рослинного покриву в умовах заповідання, а відтак визначення критеріїв доцільності реалізації регуляторного втручання в хід природних процесів у вигляді диференційованих режимів збереження.

Необхідність реалізації комплексних досліджень з метою вироблення наукових підходів до практичного збереження біорізноманітності зумовила визнання багатьма дослідниками доцільності формування спеціальної галузі біологічної науки: созології (біосозології) або біології збереження (conservation biology). В Україні її теоретичні засади були сформульовані С. М. Стойком (Стойко, 1973, 1983). Значно пізніше аналогічні обґрунтування з’явилися в інших країнах (Примак, 2002), особливо інтенсивно після офіційного визнання й декларування концепції збереження біорізноманітності центральним принципом сучасної парадигми збереження природи (Biodiversity II., 1997). Степа́н Миха́йлович Сто́йко (нар. 14 березня 1920, с. Кричево (нині Тячівського району Закарпатської області) — доктор біологічних наук, професор, головний науковий співробітник Інституту екології Карпат НАН України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2005). Академік Лісівничої академії наук України (ЛАНУ

З огляду на необхідність пошуку достатньо універсальних параметрів біорізноманітності для реалізації моніторингу цих змін, виникла потреба дещо переглянути концепцію фітосозології загалом, запропонувавши концепцію системної фітосозології (Кагало, 2001). Аналогічні підходи мають бути реалізовані й в галузі зоосозології, а в комплексі вони, у контексті системного підходу, мають сформувати системну біосозологію як інтегральну галузь знань щодо збереження біотичного різноманіття.

Крім того, розвиток концепцій збереження біорізноманіття, зумовлює необхідність дещо по-новому подивитися на роль територій ПЗФ в системі охорони природи. Ідея збереження біорізноманітності як фундаментальної властивості живого, що зумовлена природними механізмами еволюції, спричинила необхідність обґрунтування нових підходів до реалізації практичних засад охорони природи, які забезпечили б збереження певної сталості умов середовища, за яких відбувається еволюція біоти за неминучого нині зростання антропогенного тиску на довкілля й подальшої трансформації ландшафтів.

Фундаментальна мета созології (біології збереження – conservation biology) – збереження біотичної різноманітності, може бути досягнута лише в результаті охорони, захисту й керування оселищами (з усією сукупністю індивідуальних ознак їхнього середовища) й ландшафтом.

Оселищам і ландшафту властиві ознаки й цінності, які потребують збереження. Наявність певних типів оселищ – основа забезпечення життєздатності популяцій видів та угруповань. Фактично, ступінь специфічності типу оселища визначає чи належить воно до звичайних або рідкісних (Rabinowitz, Cairns, Dillon, 1986). Популяції стають чутливішими до загрози зникнення в результаті змін умов середовища, характерних для певного типу оселища.

Созологічну цінність ландшафтних комплексів визначено двома шляхами. Перший – за кількістю раритетних видів флори у ландшафтних комплексах, відповідно – чим більше видів, тим вища созологічна цінність. Другий – за сумою фітосозологічних індексів (ФСІ) . У залежності від показників ФСІ раритетні фітоценози поділяють на три групи: фітоценози низького (ФСІ 5–8), середнього (9–11) і високого (12–14) созологічного рівнів Відповідно і ПТК за созологічною цінністю можна поділити на такі ж градації.

Дещо подібні концептуальні положення у вітчизняній созології були сформульовані в рамках концепції Зеленої книги України. В основі ідеї охорони та збереження рідкісних і типових рослинних угруповань було прагнення збереження відповідних середовищ існування для видів, що потребують збереження (Зеленая книга …, 1087; Стойко, Шеляг-Сосонко, 2005; Зелена книга …, 2009). Разом з тим, у концепції Зеленої книги ніяк не було враховано зоологічної складової екосистеми, котра представлена певним типом угруповання, а вибір принципів домінантної класифікації рослинності як критерію визначення типу угруповань, зробив практич но безмежним можливий перелік типів угруповань, що потребують охорони.

Включає систему заходів,спрямованих на попередження йусунення наслідків забруднення,засмічення й виснаження вод. Норми охорони вод – це значенняпоказників, дотримання котрихзабезпечує екологічнублагополучність водних об’єктів інеобхідні умови охорони здоров’янаселення й культурно – побутовоговодокористування. Правила охорони вод – цевстановлені вимоги, щорегламентують діяльність людинистосовно водних об’єктів. Охорона вод

Важливу роль у системі водоохоронних заходівмає охорона малих річок. їхнє господарське,кліматичне й рекреаційне значення важкопереоцінити. Розвинута мережа малих річокпідтримує підземні водоносні горизонти, якіслужать головними питтєвими джерелами. Безгосподарне відношення до малих річокпризводить до їх замулення, погіршення якостіводи. Для малих річок з невеликими витратамиводи в них і, відповідно, слабким розбавленнямстоків існує велика небезпека забруднення йзамулення.

У межах невеликих за площею водозборів малихрічок значне зниження лісистості призводить дозменшення ґрунтового живлення, обміління і навітьпересихання цих річок. Тому для збереження малихрічок необхідні водоохоронні зони – території, на якійвстановлюється спеціальний режим з метоюзапобігання забрудненню, засміченню, виснаженню ізамуленню вод.

Ширина водоохоронної зони переважно становить100 – 300 м. На цій території забороненозастосування міндобрив і отрутохімікатів, скидзабруднених стічних вод, звалища сміття,будівництво підприємств і стоянокавтотранспорту. Особливо суворо обмежуєтьсягосподарська діяльність у прибережній смузішириною 15 – 100 м від плеса. Тут забороненорозорювати землі, випасати худобу і вирубуватидеревно – чагарникову рослинність, яка єсвоєрідним регулятором стоку і бар’єром дляерозійних процесів та забруднювальних речовин.

Правова охорона водних ресурсів. Водний фонд України включає всі води (водні об’єкти) на територіїУкраїни. До нього належать:а) поверхневі води (природні водойми (озера); водотоки (річки,струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншіводні об’єкти;б) підземні води та джерела;в) внутрішні морські води та територіальне море. До земельводного фонду належать землі, зайняті:– морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами,болотами, а також островами;– прибережними захисними смугами вздовж морів, річок танавколо водойм;– гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами таканалами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;– береговими смугами водних шляхів.

Крапля до краплі – майбутнє для людини.

Охорона атмосфери Атмосферне повітря - життєво важливий компонент навколишнього середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходяться за межами жилих, виробничих та інших приміщень.

Викид - надходження в атмосферне повітря забруднюючих речовин або суміші таких речовин. Джерело викиду - об'єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або суміш таких речовин. Забруднення атмосферного повітря - зміна складу і властивостей атмосферного повітря внаслідок надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і (або) хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров'я людини та стан навколишнього природного середовища.

Норматив вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах та впливу фізичних факторів пересувного джерела - гранично допустима кількість забруднюючої речовини у відпрацьованих газах пересувного джерела, що відводиться в атмосферне повітря. Норматив гранично допустимого викиду забруднюючої речовини стаціонарного джерела - гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин в атмосферне повітря від стаціонарного джерела викиду.

Норматив гранично допустимого впливу фізичних та біологічних факторів стаціонарних джерел - норматив, який встановлюється для кожного стаціонарного джерела акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних і біологічних факторів на рівні, за якого фізичний та біологічний вплив усіх джерел у цьому районі з урахуванням перспектив його розвитку в період терміну дії встановленого нормативу не призведе до перевищення нормативів екологічної безпеки атмосферного повітря (за найбільш суворим нормативом). Норматив якості атмосферного повітря - критерій якості атмосферного, який відображає гранично допустимий максимальний вміст забруднюючих речовин в атмосферному повітрі і при якому відсутній негативний вплив на здоров'я людини та стан навколишнього середовища. Нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря - група нормативів, дотримання яких запобігає виникненню небезпеки для здоров'я людини та стану навколишнього природного середовища від впливу шкідливих чинників атмосферного повітря.

Охорона атмосферного повітря - система заходів, пов'язаних із збереженням, поліпшенням та відновленням стану атмосферного повітря, запобіганням та зниженням рівня його забруднення та впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних факторів. Технологічний норматив допустимого викиду забруднюючої речовини - гранично допустимий викид забруднюючої речовини або суміші цих речовин, який визначається у місці його виходу з устаткування.

Охорона тваринного світу включає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження, відтворення та раціональне використання об'єктів тваринного світу.

Українське законодавство. В Україні діє кілька законів, які безпосередньо стосуються питань охорони тваринного світу: Про мисливське господарство та полювання (2000 року)Про тваринний світ (2002 року)Про Червону книгу України (2002 року, до того — Положення про ЧКУ)

Охорона тваринного світу на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду України забезпечується відповідно до цього Закону, Закону України "Про природно-заповідний фонд України"Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Об' єктами охорони рослинного світу є певні території, рослинні угрупування, рідкісні та зникаючі види. В Україні існує система природоохоронних структур: біосферні заповідники, природні заповідники, національні парки, регіональні (обласні) ландшафтні парки, заказники і пам' ятки природи. Охорона рослинного світу України

Рослинність є важливішим компонентом біосфери, без якого остання існувати не може. Саме рослини є першоджерелом життя на Землі. Як об'єкт охорони, рослинність можна поділити на кілька груп:водна рослинність;ґрунтова рослинність;підземна рослинність;наземна рослинність.

Охорона рослинності в Україні здійснюється у відповідності з Законом України "Про рослинний світ", Законом України "Про Червону книгу України" (для рідкісних та зникаючих видів) та Лісовим кодексом України. У відповідності з цими законодавчими актами, під час здійснення будь-якої діяльності, яка впливає на стан охорони, використання та відтворення рослинного світу, необхідно дотримуватись таких основних вимог:• збереження природної просторової, видової, популяційної та ценотичної різноманітності об'єктів рослинного світу;• збереження умов місцезростання дикорослих рослин і природних рослинних угруповань;• науково обґрунтованого, невиснажливого використання природних рослинних ресурсів;• здійснення заходів щодо запобігання негативного впливу господарської діяльності на рослинний світ;• охорони об'єктів рослинного світу від пожеж, захист від шкідників і хвороб;• регулювання поширення та чисельності дикорослих рослин і використання їх запасів з врахуванням інтересів охорони здоров'я населення;• здійснення заходів щодо відтворення рослинного світу.

Приро́дний ко́мплекс (лат. complexus — зв'язок) — система окремих природних об'єктів у їх екологічних взаємозв'язках. Природними комплексами є природа в цілому (довкілля), урочища, ландшафти, екосистеми, біогеоценози тощо.

Найбільшим природним комплексом є географічна оболонка. В її межах виділяють менші природні комплекси — материки та океани. Всередині материків і океанів виділяють менші природні комплекси — природні зони (наприклад, пустеля Сахара на материку Африка). Природними комплексами найменших розмірів є горб, заплава річки, яр тощо. Розрізняють природні комплекси рівнинного, лісолучного, передгірного, гірського типів.

Цінуйте природу так,як цінуєте самого себе!