Презентація на тему: "Суспільно-політичний устрій і господарське життя Русі-України"

Тема: «Суспільно-політичний устрій та господарське життя Русі-України в IX—X ст.»Склад населення і система управління Русі-України. Життя людей у селі. У IX—X ст. Міста і міське життя. Підготувала: Воробйова О. В.

1. Склад населення і система управління Русі-України. За формою правління Київську Русь IX—X ст. історики визначають як «дружинну державу». У її основі була досить проста система управління, яка сформувалася на основі дружини київських князів. Дружина не була лише військом князя. Старші дружинники ставали радниками великого князя київського, утворювали апарат управління, чинили від його імені суд на місцях і стягували данину.

Дружина — це збройний загін у стародавній Русі, що становить постійну військову силу князя. Інші значення слова «дружина» — група людей, об’єднана для певної діяльності, або жінка у шлюбі. Синонім до слова «дружина» в першому значенні — «військо».

Із «Повісті минулих літ» дослідники отримали багато інформації про панівні верстви населення Русі в IX—X ст. Крім великого князя київського, на Русі були князі та «світлі бояри». Більшість істориків вважають, що це місцеві східнослов’янські племінні князі й вожді, яких підкорили київські князі.

Князі-намісники одержували землю з рук великих князів; племінні князі продовжують сидіти на своїй землі, але дозволяють великому князеві збирати данину з неї. Воєвода — це вождь, воєначальник у Київській Русі та інших слов'янських державах. Згадувані в літописі «світлі бояри» — це багаті, заможні люди, які сформувалися зі східнослов’янської родоплемінної знаті й дружинників київського князя, що осідали на місцях і ставали великими землевласниками.

Земські бояри (старці, градські) — потомки родоплемінної знаті, що становили верхівку тогочасного суспільства. Князі у своєму правлінні спиралися на племінні ради старійшин, яких літописець називає «старцями».

У містах і землях з’явилися намісники великого князя київського. Це зробило непотрібними щорічні князівські об’їзди земель. Відтепер намісники збирали данину і передавали її до Києва. Данина, як стверджує Нестор, збиралася на Русі від окремого будинку — «диму». Більшість населення Київської Русі, яке обкладалося даниною, становили вільні селяни, або «люди» і ремісники. Існував також нечисленний прошарок залежних людей, або «челядинів».

2. Життя людей у селі. У IX—X ст. більшість населених пунктів Київської Русі становили села. Їхні жителі займалися землеробством, присадибним тваринництвом та промислами (мисливством, рибальством, бортництвом тощо).

До складу селянської садиби входили житлові та господарські будівлі. Її господар вів власне самостійне господарство, маючи для цього практично все необхідне. Розміри житла дозволяють висунути припущення, що селянська сім’я складалася, як правило, із шести осіб. Крім садиби, сім’ї належали предмети домашнього вжитку, худоба, знаряддя для обробітку землі й збирання врожаю. Селянські господарства одного або декількох сусідніх сіл об’єднувалися в сільську територіальну общину, яку називали «верв» або «мир». Члени общини були пов’язані круговою порукою, разом відповідали за сплату данини і скоєні на її території злочини. Місцями для зустрічей представників окремих общин найчастіше ставали погости. Тут відбувалися релігійні свята, періодичні торги, збирання данини тощо. У IX—X ст., як засвідчують дані археології, на Русі вже існувала велика кількість розчищених від лісу орних земель та була досить значною густота населення.

3. Міста і міське життя. Виникнення найдавніших поселень міського типу на Русі історики відносять до VIII-IX ст., коли в середовищі східних слов’ян розгорталися етнічні й державотворчі процеси. У «Повісті минулих літ» Нестор-літописець називає східнослов’янські поселення «градами». На думку дослідників, східнослов’янські гради були адміністративними й релігійними центрами союзів племен, фортецями в прикордонних районах. Гради були своєрідними зав’язками, із яких за сприятливих умов виникли міста. Проте більшість із них так і не стали містами через те, що їх спалили кочовики або залишили мешканці. У IX — першій половині X ст. в Київській Русі, за повідомленням літописця, існувало 16 міст: Київ, Новгород, Ростов, Полоцьк, Ладога, Білоозеро, Муром, Ізборськ, Смоленськ, Любеч, Псков, Чернігів, Переяслав, Пересечен, Вишгород, Іскоростень.

Більшість міст Русі починалися із замків-фортець. Під їхніми стінами селилися ремісники і купці, а в межах стін перебували князі й воєнні дружини, які в разі потреби могли захистити місто від ворогів. Варяги називали Русь IX—X ст. «країною міст (замків)», або «Гардарики». Міста були центрами розвитку ремісничого виробництва і торгівлі. Проте їхні мешканці на Русі, як і в містах тогочасної Європи, поєднували заняття ремеслом і торгівлею із сільськогосподарським виробництвом.

Домашнє завдання1. Прочитати параграф 5, підручник Гісем, Мартинюк.2. На ст.26 підготуватися до тематичного оцінювання.