Презентація на тему: "Василь Стефник. Цікаві факти".

Василь Стефаник.

Цкав факти.

В д самого дитинства Василь Стефаник мав труднощ з доступом до навчання.

Уяв ть соб : с льський хлопець з Покуття (письменник родом з села Рус в, зараз

Снятинський район Івано-Франк вської област ) приходить вчитися в польську

г мназ ю наприк нц 1880-х рок в. За час в ц сарства на Галичин й Буковин д тям селян-землероб в осв та давалася нелегко. За даними крайової шк льної ради, у

Коломийському шк льному пов т т льки один з 1329 учн в-українц в потрапляв у г мназ ю. Вчитися теж було нелегко — викладали виключно польською та

н мецькою мовами. Малий Василь потерпав в д бул нгу в г мназ ї через низький зр ст та с льське походження. На все життя збер гся в пам’ят Стефаника один

випадок, який мало не зак нчився фатально. Через невеликий зр ст Василь не зм г дотягнутися рукою до дошки. Вчитель так бив хлопця по руц , що вона

одразу напухла, а учн й дал глузували з Василя. Тод в н втратив св дом сть п сля пережитого нав ть хот в накласти на себе руки.

Оск льки формальне навчання не викликало нтересу, групи г мназист в, що прагнули справжньої осв ти,

створили таємний гурток. Серед його учасник в були однокласники Стефаника: майбутн й письменник-

сатирик Лесь Мартович  трохи молодший за них Іван

Семанюк, що вв йшов у л тературу п д м’ям Марко

Черемшина. Згодом, з легкого слова Івана Франка,

учасник в гуртка назвали «Покутською тр йцею». Ось як про них в дгукувався Іван Якович: «Переважно

хлопськ сини походженням, соц ал сти з переконання, молод письменники, взялися малювати те життя, яке найл пше знали, — с льське життя».

У 1890 роц через участь у «Покутськ й тр йц »

Стефаника виключили з Коломийської г мназ ї. Тому осв ту продовжив у Дрогобицьк й г мназ ї мен Франца Йозефа, де заприятелював з Франком.

Батько Стефаника був досить авторитарним у своїх р шеннях.

Тому п сля Дрогобицької г мназ ї за волею батька Стефаник вступив на медичний факультет Ягеллонського Ун верситету в Краков . Але з т єю медициною «вийшло д ло без пуття», визнав сам Василь. Зам сть студ ювання медицини в н починає шукати

себе — поринає в л тературне  громадське життя Кракова. М сто тод було культурним центром, тож молодому студенту було чим

зайнятись: в н брав участь у д яльност молод жних товариств, у польських  українських студентських гуртках  л тературних

об’єднаннях, сп впрацював з польськими видавцями. Саме в

студентськ роки Стефаник формується як письменник — особливо багато читає, пильно стежить за сучасною л тературою, зближується з польськими письменниками.

Основною д яльн стю для Стефаника завжди залишалась пол тика. У 1985 його арештували за виступ на селянських м тингах, де в н викривав антинародний

характер державних нституц й. З 1908 року  аж до пад ння Австро-Угорської мпер ї

(1917) Стефаник був депутатом Австр йського парламенту в д Корол вства Галичини та Володимир ї. Там в н в дстоював права селян Зах дної України.

А в с чн 1919 очолив делегац ю в д ЗУНР, яка приїхала в Київ на честь оголошення Акта Злуки обох частин України в єдину соборну державу.

С льська дентичн сть завжди була важливою для Стефаника-пол тика  Стефаника-

письменника. Як пол тик в н боровся за покращення життя селян. Як письменник

писав для  про селян: «Я писав тому, щоб струни душ нашого селянина так кр пко настроїти  натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена».

У своїх новелах Стефаник переб льшував поганий стан села: покутськ селяни не жили так злиденно  траг чно, як в н про них пише. Його друг з «Покутської тр йц »

Марко Черемшина зазначав: «Вс його герої або безнад йно хвор , або безнад йно п’ян , або безнад йно самотн , або безнад йно нещаслив ». Таке згущення фарб дол селян характеризує його як письменника-експрес он ста.

Розум ючи новаторськ здобутки Стефаника та його близьк сть до українських селян, радянський уряд

призначив йому в 1928 роц персональну пенс ю — 150 злотих на м сяць (хл бина на той час коштувала 29

грош в). Проте у 1933 роц , коли Стефаник дов дався про штучно створений Голодомор українц в та

пересл дування української нтел генц ї, в дмовився в д тих грошей. Д знавшись про це, митрополит Андрей

Шептицький призначив письменников пенс ю в дентичному розм р в д Української греко-католицької церкви. Стефаник попросив касира видати призначену суму др бними монетами. З великою торбиною м дяк в

в н вийшов на майдан  роздав милостиню жебракам з проханням помолитися за виморених голодом українц в.

виданняТвори Василя часто в дмовляли Стефаника  лишев публ кац ї  з часом. Лише принесли п сля  йомупершого популярн сть видання зб рки. На початку «Синя  л тературнкнижечка» в

1899 про нього починають говорити як про «новий подих» в українськ й л тератур . Стефаника зустр ли з захопленими в дгуками найб льш авторитети української л тератури.

Леся Українка писала, що Стефаник «так само, коли ще й не б льше, близький до селян, до їх мови св тогляду <…>, що почав свою л тературну д яльн сть на Буковин  що з перших крок в був дуже

прихильно прийнятий критикою  публ кою. <…> Чи то яскрав сть талану, чи приступн сть сюжет в зробили його одразу популярним».

В дгукувався про письменника  Михайло Коцюбинський: «Та невеличка книжечка так мене захопила, що я довго носився з нею  не м г заспокоїтись».

Ольга Кобилянська писала в лист : «Страшно сильно пишете ви… вит суєте потужною рукою     пам’ятник для свого народу».

Писав письменник добре, але не багато. Важко переживав Стефаник смерть матер — на

п’ятнадцять рок в в д йшов в д л тературної творчост через важку депрес ю.

Для Стефаника писання л тературного твору було важким священнод йством: «Я писав те, що серце сп вало… Кажуть, я песим ст. І все те страшне, що є в ньому, а що так болить мене, писав я, гор ючи, кров з сльозами м шалися. Але коли я найшов у ваших душах так слова, що можуть грим ти, як

гр м,  св тити, як зор — то це оптим зм». Ц каво, що його тесть Кирило Гаморак казав йому: «Не

пиши так, бо вмреш!»