Презентація на тему "Ватажки Холодноярської республіки"

Ватажки Холодноярської республіки

Мета: поглибити знання учнів про діяльність Холодноярської республіки та її  роль і значення в історії України, місце в національно-визвольному русі;  виховувати повагу до визволителів рідного краю, історичного минулого і сучасності.

На території нинішньої Чекаської області у Чигиринському районі поблизу села Мельники, в 1918 р. році православний Мотринський монастир став осередком українського повстанського руху, очолюваного братами Чучупаками проти загарбників рідного краю. Холодноярська республіка — героїчна сторінка боротьби українського народу за державність. Ліс Холодний Яр - центр республіки

Жителями села Мельники було створено загін самооборони Мотринського монастиря під керівництвом Олекси Чучупака. Мета формування: захист скарбів монастиря від російських дезертирів, які тікали із фронтів Першої світової додому. В 1919 році загін перетворився на полк, командиром якого було обрано Василя Чучупаку. Його брат, Петро Чучупака, став начальником штабу полку. Полк увесь час поповнювався, його чисельність досягала 2000 чоловік. Згодом утворилась Холодноярська республіка, територія якої охоплювала понад 25 навколишніх сіл та мала близько 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе козаками, а своїх командирів — отаманами. Василь Чучупак. Петро Чучупак

Семен Чучупак – член Холодноярського повстанського комітету, продовжував боротьбу після смерті братів Василя та Петра

Після загибелі Василя Чучупаки 12 квітня 1920 р., Холодноярську республіку очолив його заступник Іван Деркач, він керував збройними силами регіону «Холодний Яр» під час антирадянського повстання у весняно-осінній період 1920 року. 8 вересня 1920 року — на з'їзді повстанських отаманів у Чигирині Деркач обраний членом Окружного повстанського комітету. Повстанці з Холодного Яру

У листопаді 1919 року до Холодного Яру прибув отаман Катеринославщини і Херсонщини Андрій Гулий-Гуленко. Йому підпорядковувалися отамани Герасим Нестеренко-Орел, Трифон Гладченко, Михайло Мелашко, Сірко, Око, Чорний Ворон (Чорногузько), Мефодій Голик-Залізняк, Семен Вовк. 

У травні 1920 р. Кость Степовий-Блакитний створив та очолив Степову дивізію, яка налічувала від 12 до 18 тисяч бійців. Вів боротьбу з більшовицьким режимом партизанськими методами. Діяв на Херсонщині, Катеринославщині, в Київській губернії, зокрема на Чигиринщині, в Холодному Яру. Після того, як дивізія об'єдналась із Холодноярськими збройними силами, Костя Блакитного 24 вересня 1920 року на конференції повстанців у містечку Медведівці обрано Головним  отаманом Холодного Яру. Кость Пестушко (Степовий-Блакитний)

В жовтні 1920 року Кость Блакитний склав із себе повноваження Головного отамана Холодного Яру, у зв’язку з тим що більшовики почали палити його рідні села, і розстрілювати родини повстанців в Катеринославській губернії. Але наближення холодів виявило ще одну проблему для повстанців: козаки Степової дивізії не мали зимової амуніції. Це змусило Костя Блакитного піти на часткову демобілізацію дивізії. Дехто з її особового складу повернувся до Холодного Яру. Загинув. Його останні слова були: «Вмираю за рідну Україну!»Прапор полку гайдамаків Холодного Яру. Прапор Холодноярської республіки

 Іван Якович Чорноусенко -отаман Чорний Ворон з Черкащини. У 1921 році загін отамана налічував 150 піших і 25 кінних козаків, добре озброєних і при одному кулеметі.

Останнім з Головних отаманів Холодного Яру, обраним на загальному представницькому з’їзді всіх отаманів республіки був отаман Герасим Нестеренко-Орел.  У 1921 – 1922 роках він оперував, створюючи повстанські осередки по селах Уманщини, Звенигородщини, Чигиринщини, Олександрійщини, навіть на лівий берег Дніпра часом перебирався.  Гарасим Нестеренко-Орел

Отамани Холодного Яру мали сильний авторитет та значну підтримку у місцевого населення. В зв’язку з неможливістю перемогти бунтівних отаманів, в ЧК розробили спеціальну операцію з захоплення холодноярських отаманів, яка відбувалась в три етапи:1) Вихід на одного з отаманів «Холодного Яру», який мав вплив на інших, та переконати їх в існуванні, вигаданою в надрах ЧК, «Чорноморської повстанської групи»; 2) Користуючись досягнутим, нейтралізувати дії повстанців і, посилаючись на наказ Петлюри, змусити повстанців тимчасово відмовитися від активних дій; 3) Заманити отаманів у пастку й захопити основні командні кадри холодноярської повстанської групи військ.

На початку 1923 року в Лук'янівській в'язниці у Києві, утримували 42 повстанських командирів та отаманів. Чекіст-«сотник Завірюха» з фальшивим повстанським загоном продовжив «діяти», збираючи туди повстанців, котрі залишилися після арешту їхніх командирів. Упродовж 1922—1923 року чекісти здійснили остаточну зачистку території Чорного лісу та Холодного яру. Холодноярських отаманів, козаків та декілька січових стрільців утримували разом, у камері № 1 Лук'янівської в'язниці.9 лютого 1923 року о 8:30 у Лук'янівській в'язниці Києва засуджені підняли повстання (всього 38 діячів національного визвольного руху), захопили 14 рушниць із набоями та іншу зброю. Майже чотири години серед Києва точився бій. Щоб не здатися живими чекістам холодноярці стали в дві шеренги. Наставили зброю один одному в груди, попрощались і вистрілили. Хто не загинув були розстріляний катами ГПУ.