Презентація на тему: "Велика Британія"

Велика Британія. Автор: Петрина Анастасія Петрівна. Державний портрет королеви Вікторії, 1859 Гладстон у карикатурі журналу Vanity Fair у 1869 роціІрландська земельна ліга, 1886

Втрата Англією промислового лідерства. Наприкінці XIX ст. Велика Британія залишалася однією з наймогутніших держав світу: вона лідирувала у світовій торгівлі, вивезенні капіталу, фінансовій сфері; фунт стерлінгів був головною світовою валютою, а Лондон — провідним торговельно-фінансовим центром. Водночас в економіці з’явилися негативні тенденції: темпи промислового зростання були нижчими, ніж у США та Німеччині, технічне обладнання багатьох підприємств застаріло, а за ключовими показниками важкої промисловості Англія втратила першість. Американські й німецькі товари стали дешевшими та конкурентоспроможнішими. Сільське господарство не забезпечувало потреб країни, що зумовлювало залежність від імпорту. Ці проблеми компенсувалися колоніальними володіннями, які слугували ринками збуту й джерелами сировини. Тому збереження та розширення імперії вважалося основою стабільності й процвітання Великої Британії.Ілюстрації Королівської фабрики стрілецької зброї(1861)

Внутрішньополітичне життя Великої Британії. Другу половину XIX ст. в Англії називають Вікторіанською епохою (1837–1901), періодом найвищої могутності Великої Британії, розширення колоніальної імперії та збереження лідерства в промисловості. У країні діяли конституційна монархія, парламент і двопартійна система. Карта Британської імперії, що показує Британську імперію у її найбільшому розмаху.

Політичну боротьбу вели консерватори й ліберали. Консерватори представляли інтереси земельної аристократії та фінансової буржуазії (лідер — Бенджамін Дізраелі) й підтримували протекціонізм. Лібералів очолював Вільям Гладстон; їх підтримували буржуазія та частина робітників, вони відстоювали вільну торгівлю. Вільям Гладстон. Бенджамін Дізраелі

Політична карикатура, що зображує Гладстона як радикала, який прагне скасувати Палату лордів. Політична карикатура, на якій Гладстона «вигнали з посади» у 1886 роціГерб Вільяма Гладстона Fide et virtute (З вірою та відвагою).

Британська імперія у 1898 році, році смерті Гладстона

«Нові корони для старих» зображують Дізраелі, який пропонує Вікторії імператорську корону в обмін на королівську. Він культивував публічний образ себе як імперіаліста завдяки грандіозним жестам, таким як присвоєння королеві Вікторії титулу «Імператриця Індії». Дізраелі, перша людина, карикатурна в лондонському журналі Vanity Fair 30 січня 1869 року. Карикатури призвели до швидкого зростання попиту на журнал. Герб Бенджаміна Дізраелі Forti Nihili Difficile(Для сильного немає нічого складного)

Обидві партії проводили реформи. У 1867 р. консерватори розширили виборче право, у 1871–1872 рр. ліберали визнали профспілки, страйки та запровадили таємне голосування. Консерватори ухвалили соціальні закони про обмеження робочого часу й охорону дитячої праці. У 1884 р. ліберали надали виборче право більшості робітників і селян. Ця ілюстрація дитини, що тягне ванну з вугіллям, була вперше опублікована у звіті Комісії з працевлаштування дітей (шахти) 1842 року. Кабінетна рада, 1883, автор Теобальд Шартран, опублікована у Vanity Fair 27 листопада 1883 року

Лейбористська партія. Наприкінці XIX ст. розширення прав робітничих організацій зумовило розгортання подальшої боротьби робітників за свої соціальні й політичні права. На чолі цієї боротьби були профспілки — тред-юніони, об’єднані з 1886 р. в Британський конгрес тредюніонів. У 1900 р. утворився Комітет робітничого представництва для виборів до парламенту робітничих депутатів, який у 1906 р. було перейменовано в Робітничу (Лейбористську) партію. Антикварна фотографія Британської імперії: конгрес британських профспілок в Единбурзі Профспілка. Маніфест опублікований Всесвітнім конгресом у Лондоні в 1896 році.

Ірландське питання. Наприкінці XIX ст. в Ірландії розгорнувся масовий рух за аграрну реформу та самоуправління (гомруль), очолений Чарльзом Парнеллом, який привертав увагу до ірландських проблем у британському парламенті. Паралельно селяни під керівництвом «Земельної ліги» боролися проти англійських лендлордів, застосовуючи, зокрема, бойкот. Спроба уряду В. Гладстона ухвалити закон про гомруль у 1886 р. зазнала невдачі, що призвело до поразки лібералів і тривалого правління консерваторів. На початку XX ст. посилився радикальний національний рух: виникла партія «Шинн Фейн», яка вимагала повної незалежності Ірландії. У 1914 р. закон про гомруль був ухвалений, але не поширювався на шість північних графств, що зумовило виникнення проблеми Ольстера. Артур Гріффіт вважається головним засновником партіїЧарльз Стюарт Парнелл, «некоронований король Ірландії»

Ворожа карикатура Punch 1885 року, на якій Ірландська національна ліга зображується як «ірландський вампір» із головою Парнелла. Обкладинка Figaro та Punch Queensland, 16 березня 1889 року, на якій ірландські австралійці з ентузіазмом підтримують боротьбу Парнелла за самоврядування. Гомруль (від англ.— самоуправління) — одна з головних вимог ірландського національного руху кінця XIX ст. Обструкція — зрив роботи парламенту законними способами. Бойкот — форма політичної та економічної боротьби; означає повну відмову від спілкування з окремою особою, організацією тощо. Назва походить від прізвища британського управляючого Ч. Бойкотта, до якого вперше було застосовано таку форму боротьби.

Реформізм. Зростання робітничого руху змусило лібералів усвідомити необхідність соціальних реформ для поліпшення становища робітників, обмеження привілеїв багатих і запобігання соціальним потрясінням. Провідною постаттю ліберального реформізму став Девід Ллойд-Джордж, який здобув популярність завдяки виступам проти «дармоїдів-багатіїв». Талановитий політик і оратор, він із 1890 р. був депутатом парламенту та швидко став одним із лідерів Ліберальної партії. Як міністр торгівлі, а згодом фінансів, у 1906–1911 рр. Ллойд-Джордж ініціював низку законів, що заклали основи соціального законодавства Великої Британії. Плакат Ліберальної партії з їхньої виборчої кампанії 1929 року

Карикатура від Punch із зображенням Ллойда Джорджа з підписом «Колос: Історія двох контейнерів(лібералізм і консерватизм)»Мультфільм з Punch зображуючи Ллойда Джорджа як «Нового диригента», який диригує оркестром у «Відкритті увертюри 1917 року»

ЗакониІз ініціативи Д. Ллойд-Джорджа були ухвалені закони, що заклали основу соціального захисту: безкоштовна початкова освіта та харчування для дітей малозабезпечених, регламентація нічної праці, безкоштовне лікування потерпілих на виробництві, пенсії за старістю, допомога при безробітті та хворобі, а також обмеження втручання роботодавців у діяльність профспілок. У 1909 р. Ллойд-Джордж представив «революційний» бюджет, що передбачав фінансування соціальних реформ і озброєння за рахунок підвищених податків на землю, спадщину та споживчі товари. Палата лордів відхилила його, тому політик домігся звуження повноважень палати лордів у 1911 р.: вона отримала лише відкладне вето, а після трьох ухвал законів палати громад вони ставали чинними. Це дозволило бюджету Ллойд-Джорджа стати законом. У 1908 році, будучи канцлером казначейства, Ллойд Джордж запровадив Закон про пенсії по старості. З «Punch», Лондон, серпень 1908 року. Карикатура показує Ллойда Джорджа, який усміхається і простягає велику руку в бік глядача. Це стосується підвищення оподаткування для фінансування «Народного бюджету» та реформ, запропонованих Ліберальною партією, включно з державною соціальною підтримкою хворих, інформованих і безробітних.

Зовнішня та колоніальна політика Англії У зовнішній політиці Велика Британія дотримувалася принципу «європейської рівноваги», не допускаючи домінування жодної держави в Європі, та принципу «блискучої ізоляції», уникаючи тривалих союзів і керуючись власними інтересами. Наприкінці XIX ст. головним суперником була Франція, а на початку XX ст. — Німеччина, чия економічна й військово-морська могутність швидко зростала. Важливим напрямом політики стало розширення колоніальної імперії. У 1875 р. Англія встановила контроль над Суецьким каналом, а з 1876 р. колоніальні володіння офіційно стали називатися Британською імперією. У 80–90-х рр. XIX ст. імперія досягла найбільшого розмаху, охопивши значні території в Африці та Азії. У 1899–1902 рр. унаслідок війни з бурами до імперії були приєднані Трансвааль і Оранжева республіка. Частина колоній отримала статус домініонів (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз), що забезпечувало їм самоврядування. Окрім колоніальних загарбань, Велика Британія активно боролася за сфери впливу в Азії та Латинській Америці.

«В Англії немає постійних ворогів і постійних друзів; у неї є лише постійні інтереси». Британські кавалеристи залишають Ірландію, 1922 Колос Родса – карикатура, опублікована в Punch після того, як Родс оголосив плани телеграфної лінії з Кейптауна до Каїра у 1892 році. Політична карикатура, що зображує афганського еміра Шер Алі з його «друзями» — російським ведмедем і британським левом (1878)

Дякую за увагу!Портрет. Вікторія (4 роки), 1823