Презентація на тему "Володимир Мономах"

ВОЛОДИМИР МОНОМАХ

Поміж давніми князями дотатарського періоду після Ярослава ніхто не залишив по собі такої гучної і доброї слави, як Володи­мир Мономах, князь діяльний, сильний во­лею, що вирізнявся здоровим глуздом посе­ред своєї братії, князів руських. Довкола його імені обертаються майже всі важливі події руської історії в другій половині XI та в першій чверті XII століття. М.Костомаров

Володи́мир Все́володович, прозваний Володи́миром Монома́хом (1053 — 19 травня 1125) — Великий князь Київський (1113-1125), державний і політичний діяч, письменник. Син князя Всеволода, онук Ярослава Мудрого, мати Марія донька Візантійського царя Костянтина ІХ Мономаха. Хрещене ім'я Василь

Батько Володимира Мономаха Всеволод був улюбленим сином Ярослава Мудрого – він вирізнявся серед інших синів любов’ю до книг та вченістю. Він “сидячи вдома, знав п’ять іноземних мов”. Народження Володимира зміцнило задумані дідом політичні зв’язки між Руссю та Візантійською імперією. 

Володимир Мономах народився 1053 року, здобув добру освіту, дитячі роки провів у прикордонному Переяславі, де княжив його батько після смерті Ярослава. В той час точилися війни з торками (тюркськими племенами) і розпочалися напади половців. Переяслав найбільше зазнавав набіги кочовників. 

1097 року Володимир ініціював Любецький з’їзд князів, який запровадив вотчинний спадковий принцип володіння землями і князівствами: “Хай кожен тримає отчину свою і не зазіхає на землі один одного”. Святополк, великий князь київський, та князі переяславський Володимир Мономах, смоленський Давид Святославич, чернігівський Олег Святославич, володимир-волинський Давид Ігорович, теребовельський Василько Ростиславич домовилися припинити міжусобиці, проте князі порушували любецькі домовленості.

Княжич з юних літ брав участь у битвах та походах на степовиків. Уже в п’ятнадцять років він бився у складі руського війська з половцями на Альті (1068 р.), а з 1078 року, коли його батько почав князювати у Києві, отримав Чернігівське князівство і Смоленську землю. Володимиру доводилося допомагати батькові в його боротьбі з внутрішніми і зовнішніми ворогами, він брав участь у походах проти половців, допомагав полякам у війні з чехами, виконував дипломатичні доручення князя Всеволода Ярославовича. 

24 березня 1113 року київський князь Володимир Мономах розгромив половців над річкою Солоницею

Володимир «…був красивий лицем, очі у нього були великі, волосся рудувате й курчаве, чоло високе, борода широка. Зростом він не був особливо високий, але міцний тілом і дуже сильний». На схилі своїх років Володимир Мономах із задоволенням згадував: «От коли я жив у Чернігові, я своїми руками стриножив у лісових пущах десятки три диких коней, та ще й доводилося їздити по степу, то також власноручно ловив їх. Два рази тури піднімали мене разом з конем на роги, олень бив мене рогами, лось ногами топтав, а другий колов, дикий вепр зірвав у мене із стегна меч, ведмідь укусив коліно, а рись один раз, скочивши мені на стегна, звалила разом із конем…».

Ніби на підтвердження правдивості цих спогадів, у 1821 році в лісах під Черніговом було знайдено важкий змійовик вартістю у 100 гривень кун, загублений князем під час однієї з мисливських пригод або шаленої скачки до Києва («А з Чернігова я сотні разів скакав до батька у Київ за один день до вечірні»). Мономах відпочиває після полювання. Віктор Васнєцов, 1900 р.

1113 року, після смерті київського князя Святополка Ізяславича, у Київській землі спалахує повстання міщан та селян, незадоволених свавіллям бояр та лихварів. Київська верхівка запрошує Володимира стати князем у Києві і придушити повстання. Володимир, проголошений великим князем київським, розправляється з повсталими, але йде на деякі поступки, зокрема, приймає закон, згідно з яким зменшувалися рези (відсотки) за позички на 25%, скасовувалося холопство за борги. Ці нововведення увійшли до складу розширеної редакції прийнятої раніше Ярославом Мудрим “Руської правди” і відомі як Статут Володимира Мономаха. 

За час свого владарювання на київському великокнязівському престолі Володимир Мономах утвердив централізовану монархічну владу по всій давньоруській землі і на деякий час зупинив процес роздроблення Київської держави. Йому не підкорилися тільки Галицька, Чернігівсько-Сіверська землі, що належали відповідно Ростиславичам і Святополковичам, та Полоцьк, де правили Всеславичі. Володимир Мономах мав також своїх посадників в містах по Дунаю. 

Доба Володимира Мономаха була часом розквіту культури в Русі. У Києві та в інших містах один за одним виростали кам’яні храми, оздоблені настінним живописом та мусією. Зокрема, в той час було збудовано і прикрашено Михайлівський Золотоверхий і Видубицький монастирі у Києві, а також чудову церкву на річці Альті, на місці загибелі князя Бориса. 

Історик Татіщев характеризує Володимира Мономаха яскраво: «і любили його всі навколишні і підвладні йому. Він не був гордим, не возносився у своїх добрих ділах, а славу і честь за всі побіди воздавав насамперед Богові, на Нього одного надіявся, і за те Бог йому престол помимо інших дарував і багатьох супротивників покорив. До всіх він був милостивим І щедрим на пожертви, у правосудді додержував законів, і хоча винних карав, але більше зменшуючи їх вину і прощаючи. З лиця був гарний, очі великі, волосся рудувате і кучеряве, чоло високе, борода широка, на зріст не вельми великий, але міцний тілом і сильний. У ратях вельми хоробрий і вмілий виладнувати війська. Він багатьох своїх ворогів переміг і покорив, сам же один раз біля Треполя був переможений, про що ніколи згадувати не міг, почасти від жалю за братом Ростиславом, який тоді втопився і якого він вельми любив, а почасти від сорому, що нелад Святополків його до цього спонукав. Володів Руссю 13, а всього жив 73 роки»

З ініціативи князя видубицький ігумен Сильвестр уклав на основі писань Нестора, літописця Печерського монастиря, та інших літопиних текстів знамениту пам’ятку давньоруської літератури – “Повість минулих літ”. 

А сам князь написав близько 1117 року “Повчання” своїм дітям, яке вміщено в Лаврентіївський літопис. Подаючи ряд цікавих фактів з життя самого князя, “Повчання” містить сформовані на основі християнської моралі та кодексів честі життєві правила та закони співжиття тогочасного суспільства, закликає князів утриматися від усобиць і чвар заради цілісності держави.

Мономах врозумляє своїх наступників бути гідними людьми, виконувати заповіти старших, любити рідну землю. “А над усе не забувайте убогих... і не давайте сильним погубити людину... Також бідного смерда і вбогу вдовицю... Більше всього шануйте гостя, звідки б він не прийшов: чи посол, чи знатний, чи простий, всіх пригощайте... Цим прославиться людина по всіх землях”. 

Володимир Мономах зміцнив міжнародні позиції Русі. У “Слові про загибель Руської землі”, літературній пам’ятці XIII століття, що славить її блискуче минуле, Мономаха названо одним з найвідоміших князів, з яким шукали дружби правителі багатьох країн світу, зокрема й візантійський імператор.

Помер Володимир Мономах 1125 року поблизу Переяслава на 73-му році життя. Поховано його у Києві, в соборі святої Софії. Св. Володимир Мономах на смертному одрі повчає нащадків

У Лаврентіївському літописі говориться: «І посидів він у Києві на отчім столі тринадцять літ, і в рік 6633 од початку світу Преставився, травня місяця в дев'ятнадцятий день, живши од народження свого сімдесят і три роки. Преставився він на [ріці] Альті, коло улюбленої церкви, що її він спорудив великими засобами [на честь Бориса і Гліба]. Сини ж його і бояри однесли його до Києва, і він покладений був у святій Софії коло отця свого». Уявний портрет Володимира Мономаха

Того ж року кияни обрали князем старшого сина Володимирового — Мстислава, якому деякий час вдалося утримати в злагоді руські землі й зберігти владу над князями. Але по його смерті 1132 року настав кінець тієї історичної доби, яка знаменувала собою період єдності руських земель під владою Києва як центру могутньої держави. За ним почався період політичної і територіальної роздробленості й занепаду, який довершила монголо-татарська навала.

В історії Володимир Мономах залишився взірцем доброчесності та державної мудрості. Культурним спадком Володимира є укладена за його ініціативою «Повість временних літ», власна літературна творчість, що стали великим внеском у розвиток української і світової культури.

Про шапку Мономаха чули всі. Вона знаходиться в "Оружейной палате";  цією шапкою вінчалися на престол всі російські царі і князі аж до Федора Олексійовича.

Ще в XVI столітті була записана легенда про подвиги Володимира Мономаха, який вчинив настільки успішний похід на Фракію, що візантійський імператор Костянтин Мономах, злякавшись нових поразок, відправив Володимиру посольський потяг з багатющими дарами - в їх числі був і вінець з його голови. У грамоті він запрошував Володимира вінчатися цим вінцем на царство. У літописі зазначено: «І з того часу князь великий Володимир Всеволодович Мономах прислівники, цар великия Русі». Тим же вінцем згодом вінчалися всі його нащадки.

Ця легенда була вкрай потрібна московським государям, тільки що зібрав під свою руку російські землі і війська, для проголошення особливого характеру своєї влади, нібито спадкоємної від Візантії, Другого Риму. "Москва - Третій Рим, а четвертому не бувати"  - ось гасло і мораль цієї ідеї.

Але залишилося питання: чому ж російський князь Володимир носив прізвисько «Мономах»? Може бути, це було зроблено в політичних цілях, а він сам себе так не називав? У своєму «Повчанні» Володимир називає себе Мономахом. Літописи говорять: матір'ю Володимира була «грецька цариця». Розповідаючи про народження Володимира, «Повість временних літ» під 1063 роком повідомляє: «У Всеволода народився син, і назвав ім'я йому: Володимир, від цариці грекині». І це підтверджено рукописами і написами на стінах Софії Київської: матір'ю Володимира була Марія Мономах, дружина Всеволода Ярославовича.

Володимир Мономах на пам'ятних 10 гривнях. 2002 р

У 2003 році була випущена  поштова марка України, присвячена Володимиру Мономаху

Пам'ятник Володимиру Мономаху в місті Прилуки

Володимир Мономах на постаменті пам'ятника 900-річчя з'їзду князів у Любечі

Володимир Мономах увічнений на пам'ятнику «1000-річчя Росії» у Великому Новгороді

Скульптор Анатолій Кущ

Медаль НАПН України «Володимир Мономах»