Тисяча років минуло з того часу, як наша земля побачила світло християнської віри. Православ’я не тільки дало народові Київської Русі можливість бути з Христом, але багато в чому змінило державу і людей. Першим таким здобутком стала писемність. Монахи-літописці, живучи в монастирях, записували історію нашої Батьківщини, поклавши, таким чином, початок історичній науці в нашій країні.
В «Іконописному подлиннику» його зовнішність описано так: «Сивий, борода на зразок Богослова — не роздвоїлась. На плечах — клобук, у правій руці — перо, а в лівій — книга і чотки…». За антропологічними ознаками святий мав зріст 163–164 см, належав до жителів Подніпров’я. Реконструкція антропологом С. А. Нікітіним образу ченця за черепом
Преподобний Нестор глибоко цінував істинне знання, поєднане зі смиренням і покаянням. «Велика буває користь від учення книжного, - говорив він, - книги Наказами і вчать нас шляху до покаяння, бо від книжних слів знаходимо мудрість і стриманість. Це річки, напоїть всесвіт, від яких виходить мудрість. У книгах десятитисячки глибина, ними втішаємося в печалі, вони узда стриманості. Якщо старанно поіщешь в книгах мудрості, то придбаєш велику користь для своєї душі. Бо той, хто читає книги, бесідує з Богом або святими мужами».
Нестор був книжником з широким історичним світоглядом і великим літературним хистом. Автор двох відомих творів – «Житіє Бориса і Гліба» та «Житіє Феодосія Печерського», складених у кінці ХІ ст. або на початку ХІІ ст. В цих працях Нестор, утверджуючи християнські ідеали, сприяв поширенню культу перших християнських святих на Русі.
Головним подвигом життя преподобного Нестора було складання до 1112-1113 років «Повісті временних літ». «Се повісті минулих років, звідки пішла Руська земля, хто в Києві нача первее княжити і звідки Руська земля стала є». Так з перших рядків визначив мету своєї праці преподобний Нестор.
Всесвітню славу Нестору принесла його участь у літописанні Київської Русі. Він переробив зведення Нікона (1073) та Іоанна (1093), опрацював низку нових усних і письмових джерел, довів розповідь до 1113 року, надав їй літературної форми. Так на початку ХІІ ст. виникла перша редакція «Повісті минулих літ». Її написання, безперечно, було справою життя Нестора. Патріот Руської землі Нестор обстоював її політичну єдність, виступав проти міжкнязівських чвар. Історію Русі розглядав як частину історії людства.
Нестор-літописець творить "Повість временних літ" і як історичне, і як лірико-епічне полотно. Так, він з великою любов'ю пише про роль духовного знання, порівнює книги з ріками: "Адже великою буває користь від навчання книжкою; книги наставляють і навчають нас... Це — ріки, — пише він, — що напоюють всесвіт, це — джерела мудрості, в книгах же незмірна глибина..."
Завдяки державницькому підходу до розуміння історії та сучасності, широті світогляду й літературному обдаруванню Нестора «Повість минулих літ», як зазначав академік Д. Ліхачов, є не просто зібранням фактів давньоруської історії і не просто історіко-публіцистичним твором, а цілісною, літературно викладеною історією Русі.
Преподобний Нестор помер близько 1114, заповівши печерським ченцям-літописцям продовження своєї великої праці. Його наступниками у літописанні стали ігумен Сильвестр, який додав сучасний вигляд «Повісті временних літ», ігумен Мойсей Видубицький, який продовжив її до 1200 року, нарешті ігумен Лаврентій, який написав у 1377 найдавніший з тих,що дійшов до нас списків, що зберегли «Повість» преподобного Нестора («Лаврентіївський літопис»).