Презентація ОБЕРЕГИ В УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛЬНОМУ ОДЯЗІ

обереги в Українському національному одязіПро предківські ЗВИЧАЇ

«Під чужинецьким пануванням наш народ зберіг національний одяг — як символ, що його він проніс через усі віковічні страждання й утиски, які довелося зазнати від окупантів. У цьому факті — збереженні національного одягу, проявився здоровий народний інстинкт. Національний одяг, мова, віра та звичаї - все це надійний захист від національного занепаду». Олекса Воропай

Найпопулярніші українські обереги. ВІНОК

Вінок – це не просто прикраса для голів українських красунь. А один із найсильніших традиційних оберегів. Його використовували не лише як елемент одягу, а й прикрашали ним оселю або ж і гадали на ньому. Згадайте лише ритуали з жіночими вінками на свято Купала. Вінки століттями одягали дівчата як символ чистоти та родючості. Також вони були невід’ємною частиною святкувань та весіль. Вважається, що вінки мають язичницьке походження і їх плели ще до прийняття християнства в Х столітті.

За легендою, вінок із 12 різних живих квітів буде найсильнішим оберегом для молодої дівчини. І кожна із 12 квіток символізувала собою різне: троянда – кохання, волошка – простоту та ніжність, біла лілія символізувала чистоту та невинність. Ромашка означала мир та ніжність, безсмертник здоров’я, півонія прогнозувала довголіття, мальва – стриману красу, калина – дівочу вроду і любов до рідної країни. У весільний вінок традиційно вплітали барвінок – символ вірності та невмирущого кохання.

Також до вінків вплітали різнокольорові стрічки. Кожен колір теж ніс у собі окремий символ. Коричнева стрічка символізувала землю, що годує нас, її слід було чіпляти посередині вінка. З двох боків від неї чіпляли жовті стрічки, як символ сонця, за ними зелені – символи природи та молодої краси, далі блакитні – небо та вода. Помаранчева символізувала хліб, який також можна віднести до списку дуже сильних українських оберегів. Адже ним батьки благословляли своїх дітей. Фіолетова стрічка означала розум, малинова – щирість, рожева – достаток. Білі стрічки чіплялись по краях, як символ чистоти, та прикрашались нашивками сонця та місяця з різних боків.

Найпопулярніші українські обереги. ШАПКА

Шапка для українців була дуже важливим предметом. Без шапки не виходили з хати. Коли заходили до приміщення, шапку відразу знімали. Парадні шапки мали смушкову околицю, сукняне зелене або червоне дно, прикрашене золотим позументом, китицю та гачок для її підв’язування. Дорожчі шапки шили з парчі або інших багатих тканин, оторочували дорогим хутром. Околиця шапки часто правила козакам за кишеню: вони ховали там кисет, люльку, кресало.

Символіка шапки пов’язана зі стародавнім культом голови та волосся. Голова — вершина антропоморфної моделі світу. Окрім цього, голова вважалася основним місцем мешкання душі, адже їй властива найвища святість, вона є вмістилищем розуму, центрів бачення, слуху, мови, дихання, харчування. Голова і волосся, за міфологічними віруваннями, потребували захисту від “недоброго ока” та посягань нечистої сили. У чоловіків оберегом від такої напасті слугувала шапка. За повір’ям, шапку, як і гребінець, забороняється класти на стіл. У багатьох фольклорних творах шапка має чарівні властивості. 

Шапка є розпізнавальним знаком статі. Тому не личить жінці й чоловікові мінятися головними уборами. Якщо ж чоловік надів жіночий убір, він, за повір’ями, боятиметься вовка. Жінки, яка вдягла чоловічу шапку, боятиметься худоба. Шапка також була символом козацької честі. Якщо козак втрачав шапку, навіть на полі бою, це було для нього безчестям. Голосування за гетьмана на Січі здійснювалось підкиданням шапок догори. Відомий ще козацький звичай насипати могили загиблим, носячи шапками землю.

Найпопулярніші українські обереги. ВИШИВАНКА

Вишиванка - один із найдавніших оберегів українців. У кожному куточку країни, у кожному селі – візерунки. Вишиті на сорочках, були різними: від стриманих геометричних фігур, до казкових істот, звірів та квітів. Проте все це було нанесено не просто так. Як і з писанками – кожен знак та колір ніс у собі якийсь сенс. Взявши до рук вишиванку, вміла майстриня могла «прочитати» символіку та розповісти історію цього одягу. Термін «вишиванка» набув особливого поширення в радянські часи. В народній традиції такого терміну не існувало, вживалося словосполучення «вишита сорочка», або ж просто «сорочка».

Перші вишиванки відігравали не стільки функцію одягу, як, за повір’ями, оберігали їх власників від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі так, щоб малюнок торкався тіла. Для кожного ритуалу була особлива вишиванка. Дітям при народженні дарували вишиту сорочу, аби та оберігала їх від злих духів. Українська традиційна вишивка нараховує близько 300 швів, які шиються на основі 20 технік. У ХІХ столітті орнаменти та техніки оздоблення одягу були настільки унікальними,що можна було за сорочкою визначити, з якого села походить її власниця.

Орнамент вишивок ділиться на чотири основні групи: геометричний, рослинний, зооморфний і антропоморфний. Цікаво, що рослинний орнамент тепер можна зустріти не тільки в вишиванках, а і в колекціях іменитих дизайнерів, натхнених культурою і традиційним костюмом українського народу. Одна з найоригінальніших вишиванок – борщівська. Така сорочка розшита чорними нитками. На противагу цьому стилю, є і полтавська вишивка «білим по білому». Це художній прийом, в якому рельєфний візерунок вишивки створює гру світла. На виході майстри отримують дуже тонку унікальну роботу.

Найпопулярніші українські обереги. ПОЯС

Дуже поширені в українському етнічному костюмі пояси. Їх використовували для обв'язування одягу на талії і жінки, і чоловіки. Крім практичного значення, вони мали і функцію оберега від злих сил і недобрих людей. Вважалось непорядним вийти на люди без пояса. Для святкових костюмів шили довгі, до 4 метрів, пояси, які треба було обмотати навколо талії кілька разів. Тканини для поясів брали барвисті, а обидва кінці пояса прикрашалися красивими довгими китицями. На весіллі було прийнято оперізувати наречених спеціально вишитими для весілля рушниками.

Раніше пояс носили і діти, і жінки, і чоловіки. У жінок пояс був вузький, у чоловіків — широкий. Пояси намагалися робити з гарними обереговими візерунками: ромбиками, трикутниками, хвильками тощо. Жінки підперезувалися так, щоб кінці пояса зав’язувались і висіли ззаду. Коли ж підперезували верхній одяг, кінці підтикали з боків. Чоловіки звичайно обмотували пояс кілька разів довкола талії, а оздоблені китицями кінці підтикали з боків так, щоб вони звисали вниз. Козаки носили дуже довгий пояс. Вони намотували його так, щоб він добре підтримував прес. А ще за поясом у козака була люлька, шабля, пристебнута порохівниця.

З поясом асоціювалися народні повір’я й прикмети: вважалось, наприклад, що коли при першому випасі прогнали через червоний пояс череду, вона буде збережена й дасть приплід. Дітей вперше підперезували поясом: дівчинку — в три, хлопчика — в чотири роки. Щоб пояс був оберегом, творили його за правилами. По чорній основі ткали нитками зеленого, помаранчевого, жовтого кольору. По всій довжині пояса тягнулися ромбики, посередині виділявся чорний хрест, краями пролягали трикутники.

Найпопулярніші українські обереги. НАМИСТО

Ця прикраса виконувала не лише естетичну роль, але й оберегову. Низки намист на дівочій шиї свідчили не лише про заможність родини, але й про захист дівчини від злих сил. Часто частиною намист були хрестики-згарди, які були потужним захисним амулетом. З намистом пов’язували багато вірувань. Наприклад, вважалось що розірваний разок коралів віщує лиху долю та нещастя. Намисто ніколи не позичали, бо це означало передати захист чужій людині. Найвищим виявом почуттів хлопця був подарунок у вигляді рясної нитки коралів і якщо дівчина його приймала, то це означало її згоду на шлюб.

Численні назви – монисто, буси, коралі, бісери – свідчить про їх довгу історію та велику роль в культурі нашої країни. Для українських жінок це не просто прикраса, значення намиста глибоко символічне. Для української жінки вийти на вулицю без намиста – все одно, що вийти голою. Чи то свято, чи храм, чи звичайний день за роботою – шию господині прикрашає низка майстерно вироблених намистин. Адже це, насамперед, – оберіг, захист від злих духів і недобрих людей.

Червоні коралі вважались магічними, адже за віруваннями, яскраві блискучі намистини на жінці свідчили про її здоров’я, а тьмяні чи сірі коралові буси попереджали про хворобу;Також існувала традиція передавати червоне коралове намисто у спадок по жіночій лінії – така прикраса захищала дівочу долю. Вважалось, якщо порвати таке намисто, то не буде жіночого щастя, доки не зібрати докупи всі намистинки;Серед камінних бус найпоширенішими були бурштинові прикраси – вважалось, що бурштин покращує колір обличчя і приносить здоров’я.

Саме через те, що ці обереги несли сакральний сенс для нашого народу – вони збереглись й до сих пір. Майстрині у селах вишивають сорочки з орнаментом, під час свят як діти, так і дорослі, одягають вишиванки, а наші жінки прикрашають себе намистом. Адже у кожного народу є вічні символи, які відрізняють його культуру від усіх інших, оберігають дух народу і не зникають із плином часу.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ! ©світлана Маєвська