Презентація "Одеська область. Географічне положення, адміністративно-територіальний устрій, історія формування і розвитку"

Одеська область. Географічне положення,адміністративно-територіальний устрій, історія формування і розвитку

Герб Одеської областіГерб подається на іспанському щиті. Основне синє поле оточене широкою червоною каймою (бордюром). Головна гербова фігура — одеський срібний якір—кішка. На бордюрі горішня центральна фігура — золотий сніп колосся, обабіч ідуть шість золотих якорів, у центрі внизу — виноградне гроно. Довкола щита розміщено золотий вінок колосся, переплетений виноградною лозою. Затверджений 21 липня 2002 року рішенням Одеської обласної ради. Автори гербу: П. В. Бондаренко, М. В. Мурманов та художники Г. Ш. Фаєр і Л. Л. Брук. Якір символізує надію та порятунок. Якір-кішка — символ торговельного мореплавства, зв'язок річкових та морських комунікацій. Якорі на бордюрі символізують військове значення та судноплавну базу. Сім якорів (якір-кішка та шість у бордюрі) відповідають кількості портів Одещини. Сніп хліба символізує багатство та єдність людей, як колосків у снопу. Він є знаком хліборобства і степової частини Одеської області (давній герб Балти — золотий сніп у синьому полі). Виноградне гроно символізує спільну ідею, внутрішню згоду. Символ відображає південну частину Одещини (знак Білгорода-Дністровського — виноградна лоза у червоному полі), а також виноградарство та виноробство.

Прапор Одеської областіЗолотистий колір означає багатство, могутність, віру. Блакитний — вірність, чесність Білий — чистоту, добродушність Червоний — хоробрість, мужність і кров, пролиту в боях. Затверджений 21 лютого 2002 року рішенням Одеської обласної ради. Прапор являє собою полотнище зі співвідношенням ширини до довжини 2:3 з вертикальним розташуванням рівновеликих смуг: жовтої, синьої та білої. У центрі на синій смузі вміщено герб області (без вінка)

Найбільша за територією область України. Одна з найрозвиненіших областей країни в економічному, туристичному, культурному та науковому напрямках. До складу області входить також о. Зміїний. Площа області співставна з територією таких країн, як Молдова та Бельгія. Область розташована на південному заході країни, займає територію Північно-Західного Причорномор’я, від гирла Дунаю до Тилигульського лиману. Морські і лиманні узбережжя в межах області мають протяжність близько 300 км. Углиб суходолу, на північ, північний захід, територія області простягається на 250 км. Кіровоградська. Вінницька. Миколаївська. Молдова. Румунія. З якими країнами та якими областями України межує Одеська область?S = 33, 3 тис. кв. км.

Географічне розташування. На півночі Одеська область межує з Вінницькою та Кіровоградською, на сході — з Миколаївською областями, на заході — з Молдовою, а на південному заході — з Румунією. Всього в межах області пролягає 1362 км державного кордону України. Площа Одеської області становить 5,5 % території України. Головна особливість географічного розміщення області – її приморське й прикордонне положення, що забезпечує широкі можливості для виходу Одеського регіону і всієї України на світовий ринок, розвитку зовнішньоекономічної діяльності та міжнародного співробітництва. Геополітичне розташування Одещини обумовлене як вигідним транспортно-географічним розміщенням, так і зростаючою активізацією її участі у великих європейських міжрегіональних організаціях — Асамблеї європейських регіонів і Робітничої співдружності придунайських країн. Будучи частиною морського фасаду країни, Одеська обл. значною мірою сприяє активній участі України в роботі країн-членів Чорноморського економічного співробітництва.

Ре́йн-Ма́йн-Дуна́й канал, річковий водний шлях, що сполучає басейни Північного та Чорного морів, через Головний європейський вододіл. Канал забезпечує судноплавне сполучення між дельтою Рейну (Роттердам, Нідерланди) та дельтою Дунаю у південно-західній Україні (або з Констанцею через канал Дунай-Чорне море (Румунія)). Канал в його теперішньому вигляді будувався з 1960 по 1992 роки. Його відкриття відбулось 25 вересня 1992 року. Кошторисна вартість будівництва — 2,3 млрд євро. Канал має наступні розміри: ширина по поверхні води 52 м., ширина нижньої частини — 44 м., глибина — 4,8 м., глибина водосховищ — 4 м., довжина каналу — близько 171 км. Як вантажний транспортний маршрут (особливо для контейнерних перевезень), канал поволі втрачає важливість, проте, все більше туристів під час річкових круїзів прямує каналом.

Крайні точки областіна півночі - 48º 13´пн.ш.(на північ від села Кам’яне Савранського району);на півдні - 45º 12´пн.ш.( Курильські острови в дельті річки Дунай);на заході - 28°12´сх.д.( східна околиця села Зеленопілля Березівського району);на сході - 31º14´ сх.д.( гирло річки Прут).

Територіальні претензіїПроцес «Румунія проти України»Судовий процес, що розглядався у Міжнародному суді ООН з 2004 по 2009 рік, який виник в результаті територіальної суперечки між Румунією та Україною. 16 вересня 2004 року Румунія внесла позов проти України, що стосується делімітації морських кордонів виключної економічної зони і розділу континентального шельфу в Чорному морі в районі острова Зміїний. 3 лютого 2009 року суд оголосив рішення, яке встановлює морські кордони між державами і визначає виключні економічні зони Румунії та України. При цьому обидві сторони висловили задоволення рішенням суду.

Територіальні претензії. Процес «Румунія проти України»Одразу після підписання українсько-румунського Договору про відносини добросусідства та співробітництво у 1997 році сторони розпочали переговори про розмежування морських просторів у Чорному морі. Однак після 24-х раундів переговорів, які тривали до 2004 року, згоди так і не дійшли. Острів розташований в Чорному морі на відстані 35 км на схід від узбережжя в територіальних водах України, він входить до складу Ізмаїльського району Одеської області. Його площа 0,17 км². Головною проблемою в делімітації шельфу і виняткових економічних зон України і Румунії в Чорному морі є юридичний статус острова Зміїний. Питання про статус острова Зміїний постало в 2001 році. Тоді українська компанія «Чорноморнафтогаз» виявила в шельфі поклади нафти і газу за 40 кілометрів від острова. Статус самого острова визначає і порядок розмежування територіальної зони навколо нього. Румунська сторона стверджує, що Зміїний — не острів, а скеля, акваторія навколо якої не може розглядатися як прибережна економічна зона. Український уряд, зі свого боку, категорично не згодний з позицією Бухареста. Румунія порушила справу проти України в Міжнародному суді 16 вересня 2004 року.[1]Після висунення претензій Україна стала активніше розвивати інфраструктуру острова. Як підтвердження статусу острова в 2007 році на острові офіційно було засновано українське селище Біле. На час початку розгляду справи на території острова Зміїний постійно проживало близько 80 чоловік — працівників маяка, гідрографів, іхтіологів, геофізиків, прикордонників.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіЛюди на території сучасної Одещини живуть з найдавні­ших часів, принаймні не менш як 100 тисяч років. Про це свід­чать сліди стоянок кінця раннього палеоліту, виявлені в печері Іллінка за 20 км на північ від Одеси та в місті Білгороді-Дністров­ському. По берегах невеликих річок Барабою, Кучургану, Тилігулу та на Дністрі виявлено залишки поселень часів мезоліту (16—8 тис. років тому, поселення біля сіл Познанки Першої Любашівського району, Михайлівки Саратського району) та неоліту (VI—IV тисячоліття до н. е., поселення біля селища Саврані).

Історія заселення регіону та створення Одеської областіТериторія сучасної Одеської обл. заселена з часів пізнього палеоліту. Пізній палеоліт характеризується появою людини розумної (Homo sapiens), котра належить до сучасного фізичного типу.

Історія заселення регіону. Гумельницька культура В Україні презентована невеликим анклавом пам'яток Болград-Алдень у Нижньому Подунав'ї; відомо 19 поселень, із них досліджувалися Болград, Озерне (село в Ізмаїльському районі) та «Нагірне II» (с. Нагірне в Ренійському районі). Зазначене поселення площею 1-10 га займало переважно високі береги озер, були забудовані глинобитні будинки з заглибленою долівкою, на їхній території розкопано багато господарських ям.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіЗ IV — III тисячоліттях до н. е. по берегах наддунайських озер та приток Дністра проживали племена землеробів і скотарів, що, крім кам'яних, вже мали й мідні знаряддя праці. На території Одещини виявлено залишки близько 100 поселень цих племен. Найголовніші з них — у місті Болграді, біля села Озерного Ізмаїльського району, у селі Нагірному поблизу міста Рені, у селі Олександрівка Кодимського району. Вони є визначними пам’ятками трипільської і гумельницької культур. На зламі III і II тисячоріч до н. е. Північно-Західне Надчорномор’я населяли племена усатівської культури, назва якої походить від села Усатового, що під Одесою. В цьому селі виявлено залишки поселен­ня, могильник, в якому було поховання зі зброєю, посудом, оздобами з міді, і плита з зображенням сцен мисливства.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіНаселення культури Гумельниця жило в наземних прямокутних будинках. Поселення після руйнування утворило невисокі пагорби — тепе. Знаряддя праці з добрудзького або дністровського каменю та кременю: мідні сокири й шила; кременеві наконечники стріл і копій і плоскі кам'яні сокири; кістяні шила і долота. Ліпний посуд високоякісний, типовими є тарні горщики з грубого тіста та різноманітні тонкостінні лисковані орнаментовані посудини. Кераміка — груба, сіро-чорна полірована, червоно-коричнева і сіро-жовта. Знайдено антропоморфні посудини, ідоли з глини, кістки, золото, прикраси — мідні шпильки зі спіральним і лопатоподібної голівкою. Характерні орнаментовані теракоти, різноманітні теракотові культові речі. Крім кременю, вживаються мідь і золото.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіДоба бронзи представлена пам'ятками скотарських і землеробських культур (зокрема, ямної, катакомбної та зрубної культурно-історичної спільності, сабатинівської та білозерської культур). В кількох місцях недалеко від міста Татарбунар є кургани II тисячоріччя до н. е. — пам'ятники ямної та зрубної культур доби бронзи. Через безмежні степові простори Північного Надчорномор'я пролягав шлях з Азії до Карпат, яким пересувались у давні часи численні племена кочівників. На початку І тисячоліття до н. е. тут з'явились кімерійці — перші з племен, що про­живали на півдні сучасної України, назва їх зафіксована в письмових джерелах, їм, ймовірно, належали виявлені тут поселення сабатинівської культури і скарби ливарників доби пізньої бронзи (скарб біля села Маяків Окнянського району)

Історія заселення регіону та створення Одеської областіУ VII—VI сторіччі до н. е. у Надчорномор'ї почалася грецька колонізація, що проіснувала до доби Великого переселення народів. Найдавнішою колонією заснованною 645 року до н. е. є Борисфен (Борисфеніда), що переважно локалізують на острові Березань, проте Андрій Добролюбський доводить його розташування в Одесі

Історія заселення регіону та створення Одеської областіВ Одеській області наприкінці VI — на початку V ст. до н. е. Мілетом засновані колонії: Тіра (на території нинішнього Білгорода-Дністровського) й Ніконій (поблизу села Роксолани Овідіопольського району). Іншими грецькими колоніями одеського узбережжя були: Одесс, Скопелі, Лузанівське городище, Гавань-Істріан (сучасна Одеса), Асіаків (Гавань-Яко), Неоптолемія (з маяком), Кремніскі, Антіфілія, Ахілея.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіНа ранньому етапі кількість мешканців Тіри не перевищувала 2,5 тисячі осіб. Судячи зі знахідок керамічного посуду, торгівля велася з Іонією, Хіосом, Істрією, Аттикою. За написом у Греції 425—424 років до н. е., міста Тіра й Ніконія відносилися до Афінського морського союзу й сплачували грошовий внесок, причому Тіра сплачувала у 4 рази більший внесок за Ніконію. Багатство грецьких колоній Одещини зумовлювала торгівля зі Скіфією й Гетією. На гетських поселеннях Нижнього Надністров'я й у скіфських курганах Дністро-Дунайського межиріччя виявлено багато предметів грецького походження, що потрапляли до варварів, переважно, з Тіри. В Орлівці Ренійського району 1967 року виявлено Орлівський скарб кізикінів електрових давньогрецьких монет (статерів) V—IV сторіччя до РХ, карбованих в місті Кізик.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіПочинаючи з VII по II сторіччя до н. е. територія теперішньої Одеської області становила південно-західну частину земель, які античні географи називали Скіфією, а з II сторіччя до н. е. по III сторіччя після н. е. — Сарматією. Найвизначнішими пам'ятками цього часу є поселен­ня і могильник біля селища Миколаївка та Надлиманське городище біля села Надлиманського Овідіопольського району, кілька поселень біля села Крижанівки Лиманського району та села Іллінки Біляївського району. У IV сторіччі до н. е. не виключено входження Нижнього Подністров'я до могутньої Скіфської держави на чолі з царем Атеєм. Події останньої третини IV сторіччя до н. е. пов'язані з походом Зопіріона, ймовірно, призвели до перебудови житлових кварталів після військового руйнування.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіДо середини III сторіччя до н. е. сільські поселення хори Тіри припиняють своє існування, деякі внаслідок пожежі, ймовірно, через нашестя галатів. На відміну від Тіри, що згодом відроджується, Ніконій остаточно гине від галатів. Навала галів визначена латенською археологічною культурою. Понтійське царство. Ймовірно, що з кінця II сторіччя до н. е. Тіра була залежною від Понтійської держави Мітрідата VI Євпатора, а до 70 року до н. е. вона вийшла з числа його союзників. Біля села Орлівка Ренійського району розташовано гето-дакійських могильник IV—III сторіччя до н. е.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіБіля села Орлівка Ренійського району розташовано гето-дакійських могильник IV—III сторіччя до н. е. В середині І сторіччя до н. е. Тира, Ольвія й Істрія, піддалася нашестю гетів на чолі з Буребістою, що співпадає з шаром пожежі, чітко датованої монетними знахідками. Римські джерела означають край Наддністрянщини як Тирагетія, що була населена гетами, на відміну від гетів Фракії. Певний час Тіра не існувала.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіНа початку 60-х років після аланської навали до Передкавказзя частина чи одна з племінних груп аорсів (аорси-амаксоби), мігрувала до у Північно-Західному Надчорномор'ї та у Наддністрянщині й утворила державне об'єднання відоме під назвою Аорсія.[4] У 60—70-х роках в залежності від аорських царів був грецький поліс Ольвія, де династи аорсів карбували власну монету. Аорси були союзні Риму.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіУ III—IV сторіччях територія Одеської області входить у зону поширення черняхівської культури, що історично співвідноситься з державою готів. Готи, разом з прасловʼянами черняхівської культури за Готських воєн 239—269 років підпорядкували сарматів та зруйнували причорноморські міста. Останнім королем готів був Германаріх (332—375 роки). Серед готів почало проникати християнство, що було вперше серед стародавніх племен України. Після поразки 375 року від гунів, готи відступають вздовж Дунаю на захід. Їх залишки зберігаються у Криму до 18 сторіччя. На берегах Чорного моря та вздовж лиманів розташовано чимало поселень перших сторіч після н. е., де поряд з нащадками скіфів та сарматів мешкали племена черняхівської культури — поселення біля села Киселевого біля Одеси; на східному березі озера Кагула III—V сторіч розташовувалося поселення зі змішаним населенням, у складі якого були слов'яни Черняхівської культури. Також за готів продовжувала існувати Тира. Державі готів поклала край навала гунів зі сходу в кінці IV сторіччя.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіГунська навала 375—376 років поклала край існуванню Тири.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіПоселення антів, що з'явилися на території Одеської області з часів Готії (черняхівська культура) й продовжили мешкати на півночі області за раннього середньовіччя — пам'ятки пеньківської культури. Вони були землеробами й скотарями, що відзначалися войовничістю й хоробрістю. Їх поселення виявлені біля села Кринички Балтського району, у селищі Захарівка. Авари з'явилися у степах Надчорномор'я в кінці VI сторіччя.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіЩе до утворення Руської держави у IX сторіччя у Північно-Західному Надчорномор'я мешкали слов'янські племена: уличі й тіверці. Уличі, після того як вони були залишити степову Наддніпрянщину, вони оселилися між Південним Бугом і Дністром. Тиверці населяли землі між Ніжнім Дністром й гирлом Дунаю й вгору до Карпатських гір.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіЗолота Орда (1240-ті рр. — XIV ст.)У 1241 році сталося татаро-монгольське завоювання краю та його головного міста Білого Города. Територія Одеської області опинилася у складі монгольської держави Золота Орда, де перебувала до XIV сторіччя. Слов'янське населення українського Надчорномор'я було винищено й взято у полон, й решта обкладено даниною на користь Золотординського хана та знаті. Внаслідок знелюднення хліборобів землеробський край ще зі скіфських часів перетворився на скотарські пасовиська з деякими осередками землеробства. Наприкінці XIII сторіччя на руїнах античної Тіри й руського Білого Города виникло монголо-татарське місто Аккерман, що стало важливим торговим осередком Орди.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіВелике князівство Литовське й Молдовське князівство. Наприкінці XIV сторіччя Аккерман разом з усім Буджаком відійшов до Молдовського князівства, а степи на схід від Дністра — до Великого князівства Литовського. Руське населення підтримувало утвердження ВКЛ у Надчорномор'ї, що прагнуло позбутися монголо-татарського ярма. Так, 1347 роком датується згадка про підтримкою руською єпархією в Білгороді великого князя литовського Вітовта, коли наприкінці XIV сторіччя він відняв у татар Південне Поділля і просувався далі до Чорного моря. У цей час на Одещині виникають поселення з українським населенням: Качибей (Коцюбіїв, Кучикленов, Хаджибей) — сучасна Одеса, Бужин — на Південному Бузі, Караул — на Нижньому Дні­стрі, Хаджидер (тепер Овідіополь) та інші.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіКримське ханство. В 1420-х роках, унаслідок розпаду Золотої Орди, відособилось Крим­ське ханство (власна назва — Престольний Крим і Половецьке поле). Влада його феодальних правителів простягалась і на Надчорномор'я. Тоді ж Буджак (південно-західна частина сучасної Одеської області, розташована між гирлами Дунаю і Дністра) підпав на кілька десятиліть під владу Молдавського князівства.1475 року Кримське ханство потрапило у васальну залежність від Османської імперії, коли турецьким султаном Мехмедом ІІ були завойовані ґенуезькі володіння в Надчорномор'ї, кримська правляча династія в особі Менґлі I Ґерая визнала султана, як мусульманського халіфа. Після походу турецького султана Баязида ІІ на Молдавське князівство у 1484 року територію сучасної Одещини, за винятком півдня Буджаку передано васальному Кримському ханству. Тоді, кримський хан переселив ногайців з Кубані, що до 1728 року кочували між Дніпром й Дунаєм, що стали відомі в Україні, як Буджацька (Білгородська) орда.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіОсманська доба. З 1484 року до 1-ї третини XVI сторіччя майже вся територія сучасної Одещини увійшла до володінь Османської імперії. Вона стала турецьким плацдармом для агресії проти України і Польщі.1484 року турецький султан Баязид ІІ підкорив Молдавське князівство й включив південь Уджака до Силістрийського санджаку Османської імперії. До нього 1526 року приєднано від Кримського ханату місто Узу-Келе (до 1492 року русько-литовське місто Дашів; з 1492 року — Кара-Кермен) й перейменовано на Ачі-Кале або Озі; 1529 року від Великого князівства Литовського приєднано місто Качукленов (давній Коцюбіїв); 1538 року від Молдавського князівства приєднано місто Тягиня (сучасні Бендери). У русько-молдавсько-половецьких містах Коцюбієві, Кілії, Четата-Альба (Аккерман) було розміщено турецькі гарнізони. Були утворені Аккерманський та Озіський (Очаківський) санджаки, що 1599 року були об'єднані з Силістрийським та іншими санджаками в Озісько-Силістрийський ейялет з метою військового посилення на прикордонні для захисту від козацьких набігів та забезпечення османського суверенітету над Волоським і Молдавським князівствами. Еялет було поділено на санджаки, серед яких були на території Одещини: Бендери-Аккерманський санджак з містами Бендери, Аккерман, Кілія, Ізмаїл та інші; та Озівський (Очаківський) санджак з містами Очаків, Хаджидерех (тепер Овідіополь), Хаджибей, Дубоссари, Кілбурун (тепер Кінбурн). Пізніше Хаджибей став окремим санджаком. Адміністративними центрами Озісько-Силістрийського еялету були Силістра (також Драстар) та Озі (також Ачі-Кале, Ак-Чакум; тепер Очаків). Деякі джерела вказують, що в середині XVII сторіччі еялет було поділено на окремі Очаківський та Силістрийський ейялети. В середині XVIII століття з поневоленої Росією частини України на вільні родючі землі, стали прибувати гнані нестерпним кріпосницьким гнітом численні селяни-втікачі.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіНогайські орди. У другій половині 16 сторіччя до середини 18 сторіччя у межиріччі Дністра й Дунаю кочували ногайці Єдичкульської орди. 1728 року від натиску калмиків з Кубані у межиріччя Нижнього Дніпра й Дністра прийшла Єдисанська орда, за ім'ям якої почав називатися Єдисан.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіРосійська доба. Після російсько-турецької війни 1787—1792 більша частина території сучасної області за Ясським мирним договором відійшла до Російської імперії. Протягом 1797—1802 входила до складу Новоросійської губернії, а з 1803 — до Херсонської губернії. Частина території краю, приєднана до Російської імперії в результаті російсько-турецької війни 1806—1812, входила до складу Бессарабської області, яка з 1818 мала автономний статус, а після 1828 приєднана до Новоросійського генерал-губернаторства. Наприкінці XVIII ст. почалося інтенсивне заселення Причорномор'я та Буджацького степу. Тут з'явилися численні болгарські, гагаузькі й німецькі колонії. В 1807 російський уряд санкціонував створення Усть-Дунайського козацького війська, яке того ж року було ліквідоване, але в 1828 відновлене (та існувало до 1868). Південна частина Буджаку з м. Ізмаїл після Кримської війни відійшла до Молдовського князівства. Після російсько-турецької війни 1877—1878 ця територія була повернута Російській імперії. Одеса зазнавала епідемії чуми у 1797, 1803, 1812, 1829 й 1837 роках. Одеса була найбільшим містом в Україні й 3-м у імперії (після Петербурга й Москви). У 1830—1918 роках в Одесі діяло Американське консульство. Повстання на панцернику «Князь Потьомкін-Таврійський» в Одесі з 14 (27) червня по 25 червня (8 липня) 1905 року було першим випадком збройного заколоту цілої військової частини революції 1905—1907 років.

Історія заселення регіону та створення Одеської областіА також періоди. Перша світова війна. Російська лютнева буржуазна революція. Українська революція й влада УНРРумчород й Одеська радянська республіка (25 січня — 13 березня 1918 р.)УНР під протекцією Австро-Угорщини (13 березня — 19 квітня 1918 р.)Червоний терор. Анексія Басарабії Румунією (1918—1940 і 1941—1944 рр.)Довоєнна та Повоєнна радянська доба. Німецько-радянська війна (1941—1944)Незалежна Україна

Адміністративно-територіальний устрій. Одеська область має площу 33 310 км2, населення станом на 1 січня 2021 року становило 2 368 107 мешканців. Складається з 91 територіальної громади, які входять до складу 7 районів. Область було утворено у складі УСРР 27 лютого 1932 року. Адміністративний центр — м. Одеса. У рамках реформи децентралізації у 2020 році змінився адміністративно-територіальний поділ області. Так замість 490 сільських, селищних і міських рад у травні-червні визначили 91 територіальну громаду, а 17 липня замість 26 ліквідованих районів — 7 нових районів

17 липня 2020 року у рамках адмін.-тер. реформи утворено 7 нових районів: Біляївський, Лиманський, Овідіопольський та Одеська міськрада утворили Одеський район. Подільський‎, Ананьївський, Балтський, Кодимський, Любашівський, Окнянський і Савранський — Подільський район‎Березівський, Іванівський, Миколаївський та Ширяївський — Березівський район. Роздільнянський, Великомихайлівський та Захарівський — Роздільнянський район. Білгород-Дністровський‎, Саратський та Татарбунарський — Білгород-Дністровський район. Болградський, Арцизький та Тарутинський — Болградський районІзмаїльський, Кілійський та Ренійський — Ізмаїльський район

Число адміністративно-територіальних одиниць станом на 1 січня 2021 року:районів — 7міст — 19районів у містах — 4селищ міського типу — 33населених пунктів — 1174 (міських — 52, сільських — 1122, у т.ч. селищ — 23)громади:міські — 19селищні — 25сільські — 47ради:районні — 7міські ради територіальних громад — 19селищні ради територіальних громад — 25сільські ради територіальних громад — 47