Презентація "Олександр Довженко — видатний український кінорежисер і письменник"

Геніальний режисер Сценарист Талановитий письменник Художник Філософ Перший поет кіно Гомер ХХ століття (греки)

Олександр Довженко

«Кому ж, як не мені, сказати було слово на захист свого народу, коли отака велика загроза нависла над нещасною моєю землею. Україну знає лише той, хто був... на її пожарах сьо­годні. ..» (О. Довженко).

У людських сердець незаймані глибини Своїм серцем глибоко проник – Співець краси, людини і природи, Душі людської дивний чарівник. І. Гончаренко

“Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим…

Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м‘яку, веселу, сиву вроду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі…” “Зачарована Десна”

Джерела Довженкового таланту * Розкішна придеснянська природа; * Народна пісня, казки, колядування; * Працьовиті земляки-хлібороби; * Його рідні – дід, батько, мати. “Основна риса характеру нашої сім’ї – насміятись над усім і в першу чергу один над одним і над самим собою. Ми сміялись у добрі і горі, сміялись над владою, над богом і над чортом. Своєрідність гумору була нашою родинною і національною ознакою.”

Навчався Сосницька початкова школа. Міське чотирикласне училище. Глухівський учительський інститут. Вчителював. Житомир. Комерційний інститут. Київ.

Викладає історію України та естетику в петлюрівській школі старшин . Служив у дивізії Щорса викладачем школи при штабі. – у Варшаві , потім у Берліні на дипломатичній роботі. Навчається у художній майстерні, відвідує лекції в Берлінській Академічній вищій школі. – повертається до Харкова, художник - ілюстратор “Вістей”.

“Я відчув інстинктом і збагнув розумом, що кіно й є той могутній засіб, через який я зможу виявити себе як художник”

Хроніка творчої діяльності Олександра Довженка Сатирична комедія “Вася – реформатор” (1926) Короткометражна комедія “Ягідка кохання”(1926) Стрічка “Сумка дипкур’єра”(1927), (єдиний фільм, в якому знявся автор)

Кінець 1932 р. переїжджає до Москви, працює на студії “Мосфільм” (звинувачували в націоналізмі) 1935 р. – “Аероград” (оборона східних кордонів) 1939 р. – “Щорс” (за наказом Сталіна) Спілка письменників СРСР, художній керівник Київської кіностудії 1942 р. – війна, військовий кореспондент, документаліст

Військовий кореспондент на Південно-Західному, Сталінград- ському, Воронезькому фронтах. Написано десятки статей, оповідання “Ніч перед боєм”, “Відступник”, “Стій, смерть, зупинись!”, “На колючому дроті”, “Воля до життя”, “Мати”. Створено документальні фільми ”Битва за нашу Радянську Україну”, “Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників за межі українських земель.” Евакуація в Ашхабад.

“Стою з автоматом на порозі нової епохи і думаю: яку могутню темну силу ми перемогли…” “Україна в огні “– це правда. Покрита і замкнена моя правда про народ і його лихо…”

“… записував те, що бачив і переживав.” О.Довженко Пишу розлучений з народом моїм, з матір’ю, з усім, з батьковою могилою, з усім- усім, що любив на світі над усе, чому служив, чому радувався… О.Довженко

1943 р. – “Україна в огні” (заборонив Сталін) 1944 р. – “Повість полум’яних літ” (заборона працювати на Київській кіностудії, переїздить до Москви) 1948 р. – “Мічурін” (1949 р. Державна премія) 25 листопада 1956 р. помер у Москві 1958 р. дружина Юлія Солнцева поставила на Київській кіностудії фільм “Поема про море” 1959 р. посмертно присуджена Ленінська премія

“Це людина – титан думки і духу. Ми товаришували з ним в 50-і роки. Це були тяжкі часи для нього, але він завжди залишався Людиною.” Ю.Смолич

Такими вони були 20-і роки. Юля – зірка, богиня, красуня 26-ти років. Олександр – геній, якого цікавило все на світі. Юлія Солнцева, залишаючись в тіні свого геніального чоловіка, була Світилом для нього одного…

“ Любив садити квіти і дерева, які б давали плоди, радість людям…” А. Малишко

Туга за рідною домівкою гнітила, вона і передчасно й убила його. “Вертатись хочу на Вкраїну. Президіє! Допоможи мені житлом: давно колись його одібрано в мене… Щоб міг бачити Дніпро, і Десну десь під обрієм, і рідні чернігівські землі, що так настирливо ночами почали маритись мені”. О.Довженко

На смерть він чекав давно - ще з 30-х років, коли почалися репресії, і його друзі, один за одним, почали зникати з життя. По нього мали прийти — рано чи пізно. Є моторошна статистика втрат... За деякими підрахунками з 259 українських літераторів, які друкувалися у 1930 році, після 38-го лишилося тільки 36. Загалом у 30-ті роки винищено приблизно 80 % діячів української культури. Хто лишався «на ходу», незрідка починав боятися навіть власного голосу.

Похований Довженко на Ново-Дівичому цвинтарі у Москві. Ховали за державний кошт, оскільки грошей на його рахунку в ощадбанку було тільки 32 рублі. Траурна церемонія відбулася у Будинку літераторів. Співав геніальний співак, друг небіжчика Іван Козловський, грав на скрипці Леонід Коган. З України приїхала делегація, проте не було колишніх друзів, наприклад Бажана. Привезли сніп жита, землю та яблука. Грудочку рідної землі вкинули до могили зі словами «Земля, по якій твої ноги ходили, нині теплом тебе приймає». На могилі написано по-російськи: «Умер в воскресенье».

Кадр 7. Зміцнення бойового духу Проблемне запитання «Чи кожна людина може стати на війні героєм ?»