Презентація Олесь Гончар Загальна характеристика творчості

Олесь Гончар Загальна характеристика творчості

Олесь Гончар 1918-1995 Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918р. с. Ломівка в родині Терентія Сидоровича та Тетяни Гаврилівни Біличенків. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, його забрали на виховання дід і бабуся в Слободу Суху Полтавської області. Олександр Біличенко 1927 року при вступі до школи був записаний як Олесь Гончар (дівоче прізвище матері ). Після закінчення семирічної школи в страшному 1933-му році О.Гончар працює кореспондентом районної газети та вступає до Харківського технікуму журналістики.

У вересні 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського державного університету. У перші дні війни пішов добровольцем на фронт. Про свій батальйон написав роман «Людина і зброя», за який був нагороджений державною премією ім. Т. Шевченка. Після закінчення війни повертається до навчання у Дніпропетровському університеті. Робота над «Прапороносцями» тривала три повоєнних роки. На сторінках журналу «Вітчизна», а згодом і окремим виданням з’явилися всі три частини роману («Альпи», 1946; «Голубий Дунай», 1947; «Злата Прага», 1948). Вступає до аспірантури при Інституті літератури ім. Шевченка АН УРСР та переїздить до Києва.

Із майбутньою дружиною Валентиною Данилівною письменник познайомився у Дніпропетровську.Незабаром після весілля пара переїхала до Києва. Саме Валентина Данилівна є вірним супутником життя письменника, хранителем його творчості. Філолог за освітою, дружина літератора була першим читачем і критиком творів Гончара. Разом пара прожила 48 років, критики стверджують, що сильні образи жінок в творах Гончара пояснюються величезною любов’ю до Валентини Данилівни

У 1946 р. в журналі „Україна” було надруковано блискучий романтичний твір „Модри Камінь”. Згодом з’являється повість «Земля гуде» (1947), дилогія «Таврія» (1952) та «Перекоп» (1957).

Найпліднішими для О. Гончара як митця були 60-ті pp. О. Гончар продовжує звертатися до теми Вітчизняної війни. 1956 р. виходить кіноповість «Партизанська іскра», роман «Людина і зброя» (1960), який був відзначений Державною премією ім. Т. Г. Шевченка за 1962 рік. Роман «Собор» — один із найвідоміших та найвизначніших його творів. Написаний та вперше надрукований у часописі «Вітчизна» у 1968 році. 

У 1963р. за роман «Тронка» присуджено Ленінську премію. Роман «Циклон» опубліковано в 1970р. Виступав, як літературознавець, історик мистецтва, критик. У 1959–1971 роках Олесь Гончар — голова правління Спілки письменників України. Від 1973 р. — голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру, академік Академії наук України.У 1985 році Гончаром було укладено окрему книжку фронтових віршів.

Відроджував українську культуру, мову та націю, довгий час був депутатом Верховної Ради. На сесії Верховної Ради України після історичного референдуму 1 грудня 1991 року Олесь Гончар проголосив результати волевиявлення українців жити у незалежній Україні. У 1993 р. Міжнародний біографічний центр у Кембріджі (Англія) визнав О.Гончара «Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років».

Твори Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова. Нагороджений багатьма орденами та медалями.          Помер 14 липня 1995 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.