Презентація "ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ КРАЇН ЄВРОПИ.ПЕРВИННИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ "

ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ КРАЇН ЄВРОПИ. ПЕРВИННИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ

Особливості економіки країн Європи. Європейський регіон посідає провідні позиції у світовій економіці за розмірами промислового та сільськогосподарського виробництва, експортом товарів і послуг, золотовалютними резервами, рівнем розвитку міжнародного туризму. Водночас економіка регіону має низку особливостей. По-перше, національні економіки високорозвинутих держав Європи перебувають на постіндустріальному етапі розвитку. По-друге, нині високорозвинуті держави Європи взяли курс від деіндустріалізації на реорганізацію промисловості. Тому з 2014 р. взято курс на європейський «промисловий ренесанс». Реіндустріалізація – перехід промислового виробництва на нові технологічні основи, тобто прогресивні «високі» технології. По-третє, найважливішою рисою сучасної Європи є зростання взаємозалежності національних економік країнрегіону, зростання міжнародного руху товарів і капіталу, розвиток інтеграційних процесів, інтенсивний перехід країнвід замкнених національних господарствдо економіки відкритого типу, спрямованої на зовнішній світ. Тобто одним з найважливіших напрямів політико-економічного сучасного розвитку Європи є глибокі інтеграційні процеси в економічній, монетарній та політичній сферах.

Особливості економіки країн Європи. Європейські країни з перехідною економікою перебувають на індустріальному або індустріально-аграрному етапі розвитку. На частку промисловості в структурі національного доходу ци країн припадає в середньому від 45 до 60 %. У більшості країн переважає вторинний сектор економіки Економічний простір Європейського регіону є нерівномірним. У його просторовій організації господарства можна виокремити «центральну вісь розвитку», що тягнеться з півдня Великої Британії до півночі Італії на 1 600 км (мал. 16, ст.33). Вона займає менш ніж 1/10 площі Європи,але там сконцентровано понад 1/4 її населення, 2/3 промислового потенціалу, великі фінансові центри та світові міста. Там розташовані два європейські мегаполіси, низка великих міських агломерацій. Унаслідок регіональної економічної інтеграції у межах «центральної осі розвитку» сформувалися «транскордонні райони» між Бельгією, Нідерландами та Німеччиною; Францією та Німеччиною;Францією та Швейцарією; Німеччиною та Люксембургом.

Центральна вісь розвитку Європи Блакитний банан

Добувна промисловість. Одним із складників первинного сектору економіки європейських країн є добувна промисловість. У попередні століття вона мала неабияке значення. Але наприкінці ХХ ст. через виснаження ресурсів й ускладнення умов їх видобування роль добувної промисловості в Європі різкознизилася. Через те нині спостерігаються суттєві диспропорції між споживанням мінеральної сировини в регіоні та власним видобуванням. При цьому відчувається гострий дефіцит окремих її видів, особливо руд кольорових металів та енергоносіїв. Потреба у близько 3/4 необхідних для виробництва корисних копалин задовольняється завдяки імпорту. В Європі склалося кілька основних районів видобування мінеральних ресурсів, а саме Північне море, Верхня Сілезія, Скандинавія, Середземномор’я. На шельфі Північного моря ведеться розроблення природного газу та нафти. Безперечно лідирує в Європі за їх видобутком Норвегія (без урахування Росії). Окрім того, як природний газ, так і нафту в Північному морі видобуває Велика Британія, природний газ – Нідерланди.

Добувна промисловість. Видобування нафти контролюють великі компанії: British Petroleum, Mobil, Occidental, Shell/Esso, Philips. Країни Європи є великими споживачами імпортної сирої нафти. На них припадає понад 40 % її світового імпорту. Нафта надходить переважно з країн Близького Сходу та Африки. Частину власної видобутої нафти експортують Велика Британія та Норвегія переважно до сусідніх європейських країн. Переважна частка імпортного природного газу в Європу надходить газопроводами з Росії. Другим районом видобування мінеральних ресурсів в Європі є Верхня Сілезія в Польщі. Цей район відомий видобуванням кам’яного вугілля, яке залягає в зручних геологічних умовах, тому має відносно низьку собівартість. Нині Польща стала найбільшим виробником кам’яного вугілля в ЄС, але й вона скоротила видобуток цієї сировини майже у 1,5 раза.

Добувна промисловість. Районом видобування рудних ресурсів є Скандинавія. Видобутком залізних руд вирізняється Швеція, де основний обсяг розробок зосереджено на державних підприємствах. Високоякісна шведська залізна руда експортується до інших європейських країн. Скандинавія також є районом видобуванняполіметалічних руд, з яких вилучають мідь на території Швеції, Фінляндії та Норвегії, нікель – на території Фінляндії, свинець та цинк – на території Швеції. Країни Європи виплавляють кольорові метали переважно на імпортній сировині з країн, що розвиваються. Видобування алюмінієвих руд (бокситів) ведуть у корі вивітрювання в Середземноморському районі. Там цим виробництвом займаються Греція та Хорватія. В минулому значні обсяги бокситів видобували на півдні Франції, але нині французька алюмінієва промисловість переорієнтувалася на імпортну сировину. З нерудної сировини Європа найбільш відома видобуванням калійних солей. На 1-ше місце в світі за їх видобутком вийшла Білорусь. Також розвинуто це виробництво в Німеччині. Видобуванням білого мармуру відома Італія; каоліну (білої глини) – Німеччина; графіту – Чехія, Австрія.

Сільське господарство. Незважаючи на різну якість земельних ресурсів та особливості природних умов, в Європі сформувалося високоінтенсивне сільське господарство. Відбулася «друга зелена революція», яка крім механізації та хімізації виробництва передбачила широке використання електроніки, біотехнології та застосування біологічних методів боротьби зі шкідниками.Існують серйозні відмінності між країнами щодо рівня зайнятості в сільському господарстві. Наприклад, у Великій Британії цей показник становить лише 1,4 %, у Португалії – 19 %, в Румунії – 42 %. Європейські країни не лише цілком забезпечують себе продовольством, а й експортують продукцію рослинництва та тваринництва. У рослинництві Європи переважають овочівництво, садівництво,виноградарство, а в ряді країн – зернове та цукробурякове виробництва. У тваринництві найбільш розвинуто молочне скотарство.

Сільське господарство. Через природні умови виникла зональна спеціалізація сільського господарства Європейського регіону. Розрізняють п’ять зональних типів сільського господарства, кожний з яких має свою спеціалізацію: північноєвропейський, середньоєвропейський, південноєвропейський, балканський та східноєвропейський. У перших двох переважає тваринництво, у трьох останніх – рослинництво. Для північноєвропейського типу характерне переважання молочного скотарства та вирощування кормових культур. Із зернових там культивують невибагливі до ґрунтів і тепла жито та овес, збульбоплідних – картоплю. Середньоєвропейський тип характеризується провідним розвитком молочно-м’ясного скотарства,свинарства та птахівництва (мал. 17, ст. 35). Кормовою базою для них є кормові культури. Із зернових вирощують пшеницю та ячмінь; з технічних – цукровий буряк, льон-довгунець, ріпак, тютюн; з бульбоплідних – картоплю.

Сільське господарство. Південноєвропейський тип сільського господарства спеціалізується на культивуванні субтропічних рослин: оливок, інжиру, цитрусових, мигдалю, винограду, овочів, тютюну, на зрошенні – бавовнику. Із зернових основними є пшениця та кукурудза. Лідирують у світі за вирощуванням винограду Італія,оливок – Іспанія. Тваринництво є менш розвинутим. Воно представлене переважно розведенням овець та кіз. Для балканського типу основними є зернові культури – пшениця та кукурудза. Серед технічних переважають соняшник, тютюн, ефіроолійні культури (зокрема, олійна троянда). Вирощують багато винограду, овочів, фруктів. У тваринництві представлено молочно-м’ясне скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство. Східноєвропейський тип сільськогогосподарства розвивався в особливих економічних умовах. Там існували колгоспи, радгоспи. Чітко вираженої спеціалізації країни не мають. Культивують зерновікультури, овочі, тютюн, фрукти, виноград.

Східноєвропейський тип

Лісове господарство. На Європу припадає 1/4 площ лісів земної кулі. Ліси вкривають 44 % регіону. Майже 80 % лісів Європи припадають на Росію. Найбільшою лісистістю території вирізняється Фінляндія: ліси вкривають 76 % їїтериторії. На більшій частині Європейського регіону 80 – 90 % лісів доступні для заготівлі. Площа лісів у Північній та Західній Європі зростає. За останні 15 років було відновлено 13 млн гектарів лісу, що дорівнює площі Греції. Натомість у Східній Європі показник лісистості удвічі нижчий за середньоєвропейський. Там через надмірну експлуатацію площа лісів неухильно скорочується. Лише 26 % європейських лісів вважаються природними. Без урахування Росії цей показник є значно меншим – 5 %. Приблизно 4 % лісів є штучними, а решта (три чверті) порушено в результаті діяльності людини й вважаються напівприродними. У половині країн Європи переважає державна (суспільна) форма власності на ліс, а решта – приватна. Скандинавія та європейська північ Росії є основними районами лісозаготівлі. З цих територій деревина експортується до лісодефіцитних країн. Велике значення має лісозаготівля в гірських лісах Альп (Австрія, Швейцарія, Словенія) та Карпат (Україна, Румунія). Лісове господарство Скандинавських країн є взірцем дбайливого ставлення до природи (мал. 18, ст.36). Воно враховує екологічні, господарчі та соціальні аспекти.

1. Які характерні особливості економіки країн Європи? 2. Поясніть поняття «постіндустріальне суспільство», «реіндустріалізація», «регіональна інтеграція». 3. Назвіть основні райони видобування мінеральних ресурсів у Європі. Поясніть, чому зменшилося значення добувної промисловості в європейській економіці.4. Обґрунтуйте особливості спеціалізації сільського господарства різних субрегіонівЄвропи. 5. Які основні завдання лісового господарства? 6*. Поміркуйте, яким досвідом Скандинавських країн може скористатися Україна для подальшого розвитку лісового господарства