Остап Вишня                                            

(справжнє ім’я — Павло Михайлович

Губенко)

Народився 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь на Полтавщині (тепер

Охтирський район Сумської області). Закінчив початкову, потім — двокласну школу в Зінькові.

Навчався в Київській військово-фельдшерській школі, яку закінчив у 1907 р. Працював фель­дшером: спочатку — в армії, а згодом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізни­ці. 1917 р. вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, але навчання не закінчив. Натомість розпочав журналістську та літературну роботу.

З 1919 р. почав писати фейлетони. Цього ж 1919 р. разом з іншими ентузіастами українського відродження потрапляє до Кам’янця-Подільського, звідки повертається навесні 1920 р. Восени журналіста заарештовують, але ніяких доказів вини не знаходять, тому у квітні 1921 р. П. Губенка випускають із в’язниці.

Псевдонім Остап Вишня з’явився в літературі у 1921 р. Новий письменникдотепник став ві­домий усій Україні.

Літературна спадщина Вишні — це насамперед тисячі гуморесок у щоденній пресі на всі теми дня — усмішки, або «реп’яшки», як назвав їх сам автор. На вимогу читачів їх видавали окремими збірками. До початку 1930 р. тираж книжок Вишні доходив до 2 мільйонів примірників, нечуваної тоді цифри.

У грудні 1933 р. Остапа Вишню знову заарештовано. Його було звинувачено у підготовні те­рористичного акту. Письменника засудили до смертної кари, але потім вирок замінили десятьма роками ув’язнення в північних таборах. Його письменник відбував у Чиб’ю УхтоПечОрського табору. Остапові Вишні пощастило вижити. Тільки у 1944 р. він повертається додому і продовжує писати

Помер Остап Вишня у 1956 році.

Остап Вишня — письменник-гуморист. Упродовж життя написав близько двох із половиною тисяч творів: це гуморески, нариси, фейлетони, памфлети, мемуари, щоденник, переклади. Започа­ткував у літературі новий жанр — усмішку (різновид гумористичного оповідання, у якому оповідь про події була короткою, точною, дотепною і доброю). Провідна тема всієї творчості письменни­ка — розвінчання вад людини і суспільства

Читацький довідник

Гумореска (від лат. humor — «волога») — невеликий віршовий, прозовий або драматичний твір із комічним сюжетом, що відрізняється від сатири легкою, жартівливою тональністю. У гуморесці сміх постає у вигляді доброзичливої, емоційно забарвленої критики в дотепній, парадоксальній, іронічній, гротескній, пародійній формі.

Усмішка — різновид гуморески, синтез гумористичного оповідання, анекдоту та фейлетону; характеризується лаконізмом, дотепністю, обов’язковою присутністю автора, поєднанням побутових замальовок, жанрових сценок із частими авторськими відступами.

Паспорт твору

Рік створення: 1927-1955.

Напрям: модернізм, реалізм.

Течія: неореалізм.

 Рід літератури «Моя автобіографія»:  епос. 

Жанр «Моя автобіографія»: гумористичне оповідання. 

Тема «Моя автобіографія»: гумористична розповідь про батьків, навчання й формування світогляду пи­сьменника. 

Ідея: у гумористичній формі висвітлення факторів, що впливають на формування митця.

Композиційно-стильові особливості: композиція відповідає формі ділового паперу — автобіографії. У «вступному» етюді-розділі автор розповідає про те, де й коли народився, про батьків та дідів. Другий і третій етюди присвячені етапам навчання, фор­муванню світогляду майбутнього художника слів. В Остапа Вишні що не ре­чення — то народний жарт, який містить глибинний підтекст. 

Гумореска скомпонована з окремих невеличких розділів-«фресок». Автор «вихоплює» найяскравіші, найхарактерніші епізоди, події. Це не лише життє­пис, а й аналіз пережитого автором. «Найголовніші моменти» переважно ве­селі, іноді — трагічні. Гострий на слово гуморист постає серйозним і вдумли­вим. Гумореска насичена розмовною лексикою, розповідними інтонаціями. Комізм ситуації базується на контрасті. Твір вражає людяністю, щирістю.

Закріплюємо вивчене

1. Визначити проблематику гуморески «Моя автобіографія»

•        Уживання наукових, військових та політичних термінів для зображення щоденної роботи та побутових подій.

•        Поєднання ділового та художнього стилів (змішування стилів).

•        Уживання фразеологізмів у прямому, а не переносному значенні.

•        Іронія, прихована насмішка.

•        Парадокси – несумісні поняття, що виключають або протирічать одне одному.

•        Використання народної етимології, лайливих висловів.

•        Зображення комічних ситуацій, деталей, подій.

•        Використання жартівливих народних приказок і прислів’їв, порівнянь.

•        У назві гуморески “Моя автобіографія” використано тавтологію.