Презентація "ПАМ'ЯТЬ СЕРЦЯ, СТОЇТЬ НА ПОСТУ" до 75-ї річниці Перемоги

ПАМ'ЯТЬ СЕРЦЯ СТОЇТЬ НА ПОСТУ

Є обеліски, плити і колони.І урочисті квіти роковин.І хто ми є? Усім усі мільйони,А хтось комусь однісінький один. Тебе немає. Але є мій спомин.І не згадаю, ні, я спом’яну.І спом’яну, і пом’яну.І ще раз війни прокляну.

Найкоротша з ночей обірвалася вибухом смерті. Час невтомно іде, та лишається жах той нестерпний. Чорним став на віки день недільний далекого червня,Бо відкрила біда всі ворота без дозволу й черги.І яким для планети було оте Дантове пекло,Не віднайдеш слова, бо й небесне світило померкло.22 число. Припаде чи неділя, чи будень. Скільки б літ не пройшло, але ранок здригатися буде.

Свято Перемоги – це свято зі слізьми на очах, це свято радісне і гірке. Радісне, бо принесло на нашу землю мир, гірке, бо ціна цієї радості – життя мільйонів наших співвітчизників.

ПАМ’ЯТЬ І живуть у пам’яті народу. Його вірні дочки і сини,Ті, що не вернулися з походів. Грізної, великої війни.Їх життя, їх помисли високі,Котрим не судилось розцвісти,Закликають мир ясний і спокій,Як зіницю ока, берегти. В. Симоненко

Чимало свят дарує нам весна. Як в рідний дім повернення з дороги. Та є найбільш хвилюючим для нас Величне свято Перемоги! Це свято не затьмариться в віках. В цей день нестимуть люди завжди квіти,Не обміліє пам’яті ріка –В серцях нащадків буде вічно жити…

22 червня 1945 року… Того пам’ятного літнього ранку рожевий світанок пив росу із трав і замріяно слухав останні звуки гармоніки в сільському клубі. Випускники 1941 танцювали свій останній шкільний вальс. Через декілька хвилин, рівно о 4 годині ранку, їх поглине кривавий вихор Другої Світової війни, яка триватиме 1418 днів і ночей.

Тремтять гармати. Б’є на сполох дзвін. Залізні круки вилітають з хмари. Горить Вкраїна з чотирьох  сторінІ на чужинців просить з неба кари. Синів, дочок благає: «Захистіть!»Страждає в муках Україна мила.І піднімається з глибин століть. Непоборима, нездоланна сила.

На території України війна не припинялася 1225 днів і ночей — з 22 червня 1941 р.  до 28 жовтня 1944 р. По всій території України точилися кровопролитні бої, більш ніж у 100 населених пунктах бої були особливо запеклими. Саме в Україні вирішувалася доля Другої світової війни  в Європі. Фашисти намагалися зруйнувати все створене розумом та працею людей. А що вони хотіли зробити із самим українським народом? Частину його знищити, а частину перетворити на рабів. Окупаційна влада запроваджувала новий порядок: улаштовували тюрми і табори, у яких жорстоко й бездушно знущалися над нашими людьми. Розпочалися масові розстріли мирних жителів. Загарбники нещадно грабували Україну. Мільйони юнаків і дівчат віком від 14 до 18 років було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Для винищення населення на території України було влаштовано 150 концтаборів. Сотні тисяч людей вивезено до так званих «фабрик смерті» — концтаборів Освенціму, Майданека, Бухенвальду.

На фронт рушав воєнний ешелон,І тужний плач летів услід за нами. В кишені був у мене медальйон. З адресою заплаканої мами. Душа щеміла після розтавань,Мов краяли її дошкульно леза. Мелодію тривог і сподівань. Вистукували рейки і колеса.

У період з 1941 р. до 1945 р. Україна направила до збройних сил 7 млн людей. Кожен другий з них загинув. Воїни українці з честю виконали свій військовий обов’язок, зробили вагомий внесок у звільнення європейських народів від фашизму. Помилуй його, куле, обмини…Невже тобі так хочеться убити?Він молодий, не має ще жони,Лиш Батьківщину вміє він любити. Та батька, матір… Батько на війні —Обом повоювати довелося…Ти пролети, свинцева, по стерні,Зітни при стежці сонях чи колосся. Ну зачекай… Помилуй… Він іще. Зустріне у житті свою кохану. Не обминеш, то розсічи плече,Він у шпиталі вигоїть ту рану…А куля пролетіла навпрошки,Не слухала вмовлянь моїх, проклята,І в саме серце влучила-таки. Ще юного, безвусого солдата.

День 9 травня 1945 року знає весь світ. Ми йшли до тебе, Перемого, довгих 4 роки. І коли прийшли — були вражені. Тихо! Як тихо стало на землі! Лише співають  солов’ї, та проростає крізь руїни трава. Швидше додому! Прощавайте ті, хто не дожив до Перемоги! Ми пам’ятаємо вас.

Швидко, мов весняні струмки, збігають роки, квітнуть дерева, половіють жита, приходять у світ нові люди. Але не старіє, не зникає пам’ять тих літ. Як свідок грізних років і переможних боїв вона живе у суворому монументі, пильно дивиться на нас у залах музеїв і зі сторінок книг; її, мужню і величну, надійно оберігає народ, передаючи, як святиню, у спадщину поколінням.